найбільшою радістю тижня, що минає, було тримати 12-денне немовля. маленький славний прибулець, який пізнає світ, і батьки, які пізнають його й, напевно, трошечки - себе. дуже добре було доторкнутися до цієї таємниці їхньої сім"ї! ця радість надихала мене впродовж усіх наступних днів.
у четвер вранці ми впіймали момент, коли не падав дощ і навіть світило сонечко. Любчик, я і Терезка сходили на Нову Пошту по посилочку, а разом з тим чудово погуляли, покопирсалися в болоті й побігали. щоразу, коли мені з ними двома так добре-добре-добре, я подумки дякую Богові, бо серце заповнює відчуття польоту. якщо ви любите чи любили кататися на маятникових гойдалках - ви зрозумієте, про що я. а ще я знаю: за злетом буде "падіння". і тому ще більше дякую за злет. порівняння з гойдалками постійно спадає мені на гадку при думці про дітей, про те, як вони виховують мене.
в Даня вже 2 тижні новий керівник. я невимовно тішуся, бачачи з яким захопленням він йде на роботу, а потім приходить і розказує, як цікаво йому було.
а ще Коханий по трошки складає кухню, яку нам таки привезли. може бути таке, що впродовж наступного тижня ми переїдемо.
так люблю в цю пору року під час прогулянок з малюками знаходити горішки :) фото - трирічної давності.