(no subject)
час перетворився на суцільний вечір. не встигнеш прокинутися і випити ранкової кави, як вже темніє...
тиждень Даньових вихідних закінчився. далі знову все по графіку...
сьогодні був якийсь особливо напружений день, під кінець якого я спалила порцію шоколадних тріщинок, а потім втоптала більшу половину з них... сиджу зараз, наїджена і намагаюся зібрати до купи трохи думок.
не перестаю дивуватися, наскільки світосприйняття відносне. читаю зараз "Кульбабкове вино" Рея Бредбері. розтягую, бо ця з тих книг, котрі не хочеш, щоб закінчувалися, і вже навіть під час читання, паралельно із захопленням, є трошки суму від того, що буде кінець. один із ключових моментів історії - Машина Щастя. як же влучно описаний цей механізм, за яким діють всі закони нашого щастя! відчуваю цю влучність хребтом, але бракне мізків описати це словами. щастя має початок. і має мати кінець. інакше воно знецінюється. а ще: мрії - це щастя. але більшим за них є щастя буднів - все те, що вже є з нами. можна мріяти про Париж чи дорогі парфуми, та зрештою, багато про що можна мріяти. і при тому не цінувати романтики щоденних дрібниць...
до мене ця книжка прийшла неспроста саме зараз. всередині накопичилося трохи втоми, і я мала би всі шанси бачити себе і своє життя крізь гори змінених підгузок, прання, прибирання, улюлюкання, готування їжі. все це могло би здатися мені нудним, банальним, безкінечним. проте я дивлюся на це інакше. стараюся затримувати відчуття чоловікових обіймів і колючих поцілунків, запах його волосся, ранкові потягуськи Любчика і Терезки, дитячий сміх, кумедний Любчиків голос, сплячу Терезку, її зворушливі рученята... мене надихає, коли Даньо дякує за будь-які мої зусилля, і коли Любасько їсть щось, задоволено протягуючи "сьмаааакотааааа". а таких моментів значно-знааачно більше за буденну монотонність мамського життя.
минулого четверга відсвяткували Данів день народження, а в суботу Терезці виповнилося
6 місяців.
тепер у неї є 2 зуба, вона спирається на коліна й на долоньки і розхитується так вперед-назад, саме на Данів день народження сказала "та-та" :) не перестаю дякувати Богові за неї...
тиждень Даньових вихідних закінчився. далі знову все по графіку...
сьогодні був якийсь особливо напружений день, під кінець якого я спалила порцію шоколадних тріщинок, а потім втоптала більшу половину з них... сиджу зараз, наїджена і намагаюся зібрати до купи трохи думок.
не перестаю дивуватися, наскільки світосприйняття відносне. читаю зараз "Кульбабкове вино" Рея Бредбері. розтягую, бо ця з тих книг, котрі не хочеш, щоб закінчувалися, і вже навіть під час читання, паралельно із захопленням, є трошки суму від того, що буде кінець. один із ключових моментів історії - Машина Щастя. як же влучно описаний цей механізм, за яким діють всі закони нашого щастя! відчуваю цю влучність хребтом, але бракне мізків описати це словами. щастя має початок. і має мати кінець. інакше воно знецінюється. а ще: мрії - це щастя. але більшим за них є щастя буднів - все те, що вже є з нами. можна мріяти про Париж чи дорогі парфуми, та зрештою, багато про що можна мріяти. і при тому не цінувати романтики щоденних дрібниць...
до мене ця книжка прийшла неспроста саме зараз. всередині накопичилося трохи втоми, і я мала би всі шанси бачити себе і своє життя крізь гори змінених підгузок, прання, прибирання, улюлюкання, готування їжі. все це могло би здатися мені нудним, банальним, безкінечним. проте я дивлюся на це інакше. стараюся затримувати відчуття чоловікових обіймів і колючих поцілунків, запах його волосся, ранкові потягуськи Любчика і Терезки, дитячий сміх, кумедний Любчиків голос, сплячу Терезку, її зворушливі рученята... мене надихає, коли Даньо дякує за будь-які мої зусилля, і коли Любасько їсть щось, задоволено протягуючи "сьмаааакотааааа". а таких моментів значно-знааачно більше за буденну монотонність мамського життя.
минулого четверга відсвяткували Данів день народження, а в суботу Терезці виповнилося
6 місяців.
тепер у неї є 2 зуба, вона спирається на коліна й на долоньки і розхитується так вперед-назад, саме на Данів день народження сказала "та-та" :) не перестаю дякувати Богові за неї...