Продовжуємо топографічни дослідження штату Вашингтон
Інформація, яка промайнула перед моіми очима в інеті про фестиваль тюльпанів, верніше буде сказано інтрига з приводу цієї інфи захватила й Саню. І таким чином, сама того не сподіваючись на вечір мала програму дій для увікенду. Друга справа, шо ми аж ніяк не уявляли, як багато часу займе сама дорога і шо таких, як ми, буде ну вже завалісь як багато. Ну та це я забігаю вперед.
Отже суботній ранок хоч і передбачав мандрівку, але до кінця ми ще не були впевнені, що дійсно вирушимо сьодні. Принаймі я. Та все ж пообідавши, пролунала команда "збираймося!" і ми поїхали... По дорозі вже я дізналася, що це місцина в резервації. Тож це тільки зміцнило мою зацікавленність. Бо давно вже хотіла пізнать, шо воно за таке. Принаймі я сподівалася побачити аборигенів. Не вийшло...
Рухалися ми національною магістраллю - хайвей №5. Трошки підкосило те, шо можна було трохи і підзекономити в часі, якби виїхали на 5 не зразу, а зі своєї 405 (вона йде паралельно 5 по іншу сторону озера Вашингтон і потім вливається в 5). А так єле сунулися до мосту, по мосту і тільки потім сіли на нормальну швидкість, коротше те, шо можна було зробить відразу, зверни ми на 405. Ну та нічо, ми потім нею верталися. До речі, чогось вертатися здалося вийшло скоріше, ніж їхати туди. Дивно...
Пиляли ми майже 3 години, з якиж десь годину простояли на світлофорі на в"їзді в Морт Вернер - це було диииивно м"яко кажучи. Отже Санька рулив, ЖПСка диктувала шлях (взагалі-то мовчала, бо ми весь час їхали прямо, ну та...), а я гралася фотіком. Тож фоток по дорозі вийшло забагато і їх прийшлося рішуче чистити. Отже, тут те, шо залишилося пімля чистки -
Ось тут хочу зупинити вашу увагу на знакові про дозволену швидкисть (не забувайте - це в милях!). На справді всі їдуть її і плюс ще 10-20%. Загалом я з такою швидкістю до коледжу в Боттел мотаюся. А Саня відривається тільки, коли ми майдруємо. Тож Мій красавелла не дав мені сісти за баранку ні туди, ні звідти... правда, коли ми вже в себе в Белевью з шопу виходили, то в нього руки затряслися і тільки тоді вже мені перепало подрайвити. Та нічо...
І десь з цієї фоти починається резервація - рівнини на фоні гір і жодного крупного міста, хати розкидано - прям гуляй поле... Але більш за все шокувала сама рівність долин - це після Редмонду трохи незвично.
А оці два будинки - просто заброшені сараї. Відразу нагадує наші кинуті ферми в Пятихатках :)) Тільки чомусь вони привабливіші.
На жаль скільки не старалася придати кращий стан боковому дзеркалу не вдалося, а така прикольна з мене мавпочка вийшла, шо й шкода було кадри вбивати - тепер у мене нова юзерпіка. Звістно це я не на ходу витворяла - це коли ми майже годину повз імпровізований пітомнік до світлофору сунули. Знайшлося нічогенько так дурків (десь так метрів з 300 машин), шо заняли чергу по узбіччу. Тож до перехрестя ми всі сунули в дві колони. І це тільки з південного напрмяку 5. А за перехрестям до всього потоку ще вливалася черга з півночі. Короче, було весело і якби не кондішн в машині ми б запарилися і оглохли б точно.
А ось внизу це ВердМонтовський вокзал - я зразу думала якийсь музей чи що. А оце просто висока труба, торчить собі у небо з намальованими тюльпанищами :))
Далі нарешті переїхали переправу і опинилися в селищі майже дачного типу з полями замість 6 соток - хатинки з огородами, тільки все чистеньке... ну побачите. Але ми спочатку троши розгубилися і першим ділом зупинилися біля дому з табличкою шось про виставку картин і дегустацію вин. Ми там все те поробили, обдивилися навкруги - гарно так!, виноградники в одуванчиках і пейзажні гори вдалі - клас! Купили три бутилки і три маленькі картинки - так... просто так.
... і поїхали дивитися тюльпани
Спочатку на одне поле, точніше два - просто два сорти поряд, як буряки і картопля.
А оце тут просто хатинка серед тюльпанових городів - мілєнько так!
А це ми вже на інше місто приїхали, але я не могла пропустити оцей чудовий ангарчик з тракторцем - таке все чистеньке. От би так у моїх в селі устроїть!
Ці яблуні по всій парковці забором заплетені - такі дивні!
Признаюся чесно я дещо й відкинула, але всеодно багато вийшло. Сподіваюся не замучала вас перегладом.
Бо в мене ще тут підборка картинок, в яких я намагалася квіти з табличками зфотать - так на всяк случай.
Ну і на останок трошки прикольних фотоз. Це ми вже зморені, голодні їдемо додому.
Отже суботній ранок хоч і передбачав мандрівку, але до кінця ми ще не були впевнені, що дійсно вирушимо сьодні. Принаймі я. Та все ж пообідавши, пролунала команда "збираймося!" і ми поїхали... По дорозі вже я дізналася, що це місцина в резервації. Тож це тільки зміцнило мою зацікавленність. Бо давно вже хотіла пізнать, шо воно за таке. Принаймі я сподівалася побачити аборигенів. Не вийшло...
Рухалися ми національною магістраллю - хайвей №5. Трошки підкосило те, шо можна було трохи і підзекономити в часі, якби виїхали на 5 не зразу, а зі своєї 405 (вона йде паралельно 5 по іншу сторону озера Вашингтон і потім вливається в 5). А так єле сунулися до мосту, по мосту і тільки потім сіли на нормальну швидкість, коротше те, шо можна було зробить відразу, зверни ми на 405. Ну та нічо, ми потім нею верталися. До речі, чогось вертатися здалося вийшло скоріше, ніж їхати туди. Дивно...
Пиляли ми майже 3 години, з якиж десь годину простояли на світлофорі на в"їзді в Морт Вернер - це було диииивно м"яко кажучи. Отже Санька рулив, ЖПСка диктувала шлях (взагалі-то мовчала, бо ми весь час їхали прямо, ну та...), а я гралася фотіком. Тож фоток по дорозі вийшло забагато і їх прийшлося рішуче чистити. Отже, тут те, шо залишилося пімля чистки -
Ось тут хочу зупинити вашу увагу на знакові про дозволену швидкисть (не забувайте - це в милях!). На справді всі їдуть її і плюс ще 10-20%. Загалом я з такою швидкістю до коледжу в Боттел мотаюся. А Саня відривається тільки, коли ми майдруємо. Тож Мій красавелла не дав мені сісти за баранку ні туди, ні звідти... правда, коли ми вже в себе в Белевью з шопу виходили, то в нього руки затряслися і тільки тоді вже мені перепало подрайвити. Та нічо...
І десь з цієї фоти починається резервація - рівнини на фоні гір і жодного крупного міста, хати розкидано - прям гуляй поле... Але більш за все шокувала сама рівність долин - це після Редмонду трохи незвично.
А оці два будинки - просто заброшені сараї. Відразу нагадує наші кинуті ферми в Пятихатках :)) Тільки чомусь вони привабливіші.
На жаль скільки не старалася придати кращий стан боковому дзеркалу не вдалося, а така прикольна з мене мавпочка вийшла, шо й шкода було кадри вбивати - тепер у мене нова юзерпіка. Звістно це я не на ходу витворяла - це коли ми майже годину повз імпровізований пітомнік до світлофору сунули. Знайшлося нічогенько так дурків (десь так метрів з 300 машин), шо заняли чергу по узбіччу. Тож до перехрестя ми всі сунули в дві колони. І це тільки з південного напрмяку 5. А за перехрестям до всього потоку ще вливалася черга з півночі. Короче, було весело і якби не кондішн в машині ми б запарилися і оглохли б точно.
А ось внизу це ВердМонтовський вокзал - я зразу думала якийсь музей чи що. А оце просто висока труба, торчить собі у небо з намальованими тюльпанищами :))
Далі нарешті переїхали переправу і опинилися в селищі майже дачного типу з полями замість 6 соток - хатинки з огородами, тільки все чистеньке... ну побачите. Але ми спочатку троши розгубилися і першим ділом зупинилися біля дому з табличкою шось про виставку картин і дегустацію вин. Ми там все те поробили, обдивилися навкруги - гарно так!, виноградники в одуванчиках і пейзажні гори вдалі - клас! Купили три бутилки і три маленькі картинки - так... просто так.
... і поїхали дивитися тюльпани
Спочатку на одне поле, точніше два - просто два сорти поряд, як буряки і картопля.
А оце тут просто хатинка серед тюльпанових городів - мілєнько так!
А це ми вже на інше місто приїхали, але я не могла пропустити оцей чудовий ангарчик з тракторцем - таке все чистеньке. От би так у моїх в селі устроїть!
Ці яблуні по всій парковці забором заплетені - такі дивні!
Признаюся чесно я дещо й відкинула, але всеодно багато вийшло. Сподіваюся не замучала вас перегладом.
Бо в мене ще тут підборка картинок, в яких я намагалася квіти з табличками зфотать - так на всяк случай.
Ну і на останок трошки прикольних фотоз. Це ми вже зморені, голодні їдемо додому.