Зимові канікули. Частина 3. Коломия
А ще я дуже хотіла потрапити до Коломиї. І не тому, що [...] (ШМАТОЧОК САМОІРОНІЇ ПРИБРАНО ЦЕНЗУРОЮ В ОСОБІ КОХАНОГО ЧОЛОВІКА) - просто було цікаво подивитись на Музей Писанки. Тому в один із днів нашої відпустки, коли, здавалося, що Івано-Франківськ ми обходили вдовж i вшир, дослухались до Сашкової поради і поїхали у Коломию.
Про стрес від пересування на міжміському транспорті я уже писала, тому не буду повторюватись. Автостанція у Коломиї справляє приємне враження: невеличка охайна будівля... Утім всередині такий дикий запах стоїть, що я довго знаходитись там не змогла. Ще дві речі ледь не зіпсували загальне враження про місто: довідка на автостанції була відкрита, але нікого у віконечку не було довгий час, а ще якийсь кремезний дядько поважного віку відштовхнув мене від віконечка каси, коли я збиралася купити квитки, і почав щось купувати собі. Ні, я, звісно, побажала йому гарного дня, але сподіваюсь, що мій промінь ненависті-таки наздогнав його за рогом.
На огляд міста ми мали не так уже і багато часу, тому екскурсію я вам проведу у режимі експрес =)
Перше, що побачили на вулицях Коломії - це авто. Воно так мені сподобалось, що від вокзального негативу не лишилося і сліду.
Вулички тут доволі приємні на вигляд. Багато в чому завдяки будиночкам. Вони дуже такі, знаєте... візерункові, із гарними фасадами. А от доріжки - це жах. Тут, як і у багатьох інших містах України, посипати доріжки піском (або хоч чимось!), коли приходить ожеледь, вважається моветоном, мабуть.
А ще зустрічаються чудернацькі вивіски!) (Ми одразу згадали про Людину у береті і сфотографували цей магазин взуття).
Більш того. У Коломиї ми побачили навіть "покращений" пішохідний перехід.
Далі - міська Ратуша, збудована у 1877-му. Наскільки я розумію, у випадку із Коломиєю, міський управлінський апарат розташовується саме всередині.
Навпроти Ратуші - лісова красуня. Це головна міська ялинка.
Як я писала вище, у Коломиї (принаймні, у центральній її частині) - невеличкі старі будиночки. Загалом вони справляють враження таких, про які хоч косметично, але дбають. І здається, що вони, якщо не всі, то через один - архітектурні пам'ятки! :)
Зустріли ми і пам'ятник Тарасові Григоровичу. Він був, як завжди, дуже замислений і у квітах.
Обов'язковою програмою відвідин будь-якого міста для нас із Сергієм є місцевий краєзнавчий музей. У Коломиї це Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського. На фото знизу можете його побачити. Він цікавий і працівниці музею дуже відрізняються від наших - коломийські працівниці музею постійно говорять по телефону і вирішують якісь особисті проблеми. Майже у всіх залах це спостерігали =)
Є тут ще кілька цікавих, але більш сучасних будівель.
А у цьому совковому і кремезному - пошта. Мій особистий чек-поінт у інших містах =)
А через скверик від музею Гуцульщини - омріяний Музей Писанки. Він існує від 2000 року і вміщує понад 6 тисяч писанок з різних регіонів України та інших країн світу. Висота цього пам'ятнику, що ви бачите на фото, 13,5 метрів, а діаметр - 10. І він є частиною музейного комплексу. І всередині яйця також не порожньо :) Цей музей - суцільний захват! Така краса неймовірна! Стільки натхнення! Дуже раджу відвідати, якщо будете там.
Як я уже писала, біля музею є скверик. Не так давно тут розбили скульптурний парк "7 ЧУДЕСних ПИСАНОК". Ці скульптури - усі про уособлення писанки.
Наприклад, ця. Більш детально можете роздивитись. І я б вам показала решту скульптур, але, як ми із вами уже з'ясували, прибирати доріжки від талого снігу тут не менший моветон, ніж посипати лід піском.
Після ходи музеями ми зголодніли і вирушили шукати заклад харчування, який нам порадив Сашко. І... я не пам'ятаю, як він називається :) Дорогою зустріли ще кілька цікавинок. Наприклад, головний греко-католицький храм Коломиї - Катедральний Собор Преображення Господнього.
І будівлю навпроти нього :)
Заклад харчування, назву якого я не пам'ятаю, ми знайшли не з першого разу =) Але врешті-решт, відшукали вірний вхід і повмощувалися їсти. Їжа у них смачна і дуже недорога. Як, власне, і у Івано-Франківську. Невисокі ціни за смаколики тішили нас протягом усієї подорожі.
Виглядав заклад, у якому ми їли, ось так:
Коли уже вийшли на вулицю, було темно. Єдине, що ще встигла у сутінках зняти (і те, що я дійсно хотіла побачити), - костел святого Ігнатія Лойолли, збудований у 1897 році, єдиний римо-католицький храм міста.
Після нетривалих гулянь містом вписалися ще до місцевої Цукерні. І жодної секундочки потім не жалкували, що зайшли, - там було дуууже солодко і дуууууже смачно.
Дорогою на автостанцію я встигла зняти і цю, здається, барокову, споруду. Зараз вона має назву церква Священномученика Йосафата (УГКЦ), хоча була побудована як костел Діви Марії (у 1726 р.) за проектом італійського архітектора Бернарда Меретина.
Після оглядової екскурсії містом ми повернулися на вокзал. Таксист, здається, за 12 гривень довіз нас до місця призначення і ми вкотре заплакали (від щастя) від тамтешніх цін. Увесь шлях до Івано-Франківська я вирішила спати, тому ще посивіла б від стресу подорожування місцевим міжміським транспортом :)
Коломия мені сподобалася. Думаю, ще півдня не вистачило, аби оглянути її більш докладно. Це місто видалося мені таким спокійним і розміркованим (настільки, наскільки це слово можна вжити стосовно міста), якими мають бути міста у моїй улюбленій частині України. Я б залюбки повернулася сюди навесні, коли все зеленіє і квітне.
Про стрес від пересування на міжміському транспорті я уже писала, тому не буду повторюватись. Автостанція у Коломиї справляє приємне враження: невеличка охайна будівля... Утім всередині такий дикий запах стоїть, що я довго знаходитись там не змогла. Ще дві речі ледь не зіпсували загальне враження про місто: довідка на автостанції була відкрита, але нікого у віконечку не було довгий час, а ще якийсь кремезний дядько поважного віку відштовхнув мене від віконечка каси, коли я збиралася купити квитки, і почав щось купувати собі. Ні, я, звісно, побажала йому гарного дня, але сподіваюсь, що мій промінь ненависті-таки наздогнав його за рогом.
На огляд міста ми мали не так уже і багато часу, тому екскурсію я вам проведу у режимі експрес =)
Перше, що побачили на вулицях Коломії - це авто. Воно так мені сподобалось, що від вокзального негативу не лишилося і сліду.
Вулички тут доволі приємні на вигляд. Багато в чому завдяки будиночкам. Вони дуже такі, знаєте... візерункові, із гарними фасадами. А от доріжки - це жах. Тут, як і у багатьох інших містах України, посипати доріжки піском (або хоч чимось!), коли приходить ожеледь, вважається моветоном, мабуть.
А ще зустрічаються чудернацькі вивіски!) (Ми одразу згадали про Людину у береті і сфотографували цей магазин взуття).
Більш того. У Коломиї ми побачили навіть "покращений" пішохідний перехід.
Далі - міська Ратуша, збудована у 1877-му. Наскільки я розумію, у випадку із Коломиєю, міський управлінський апарат розташовується саме всередині.
Навпроти Ратуші - лісова красуня. Це головна міська ялинка.
Як я писала вище, у Коломиї (принаймні, у центральній її частині) - невеличкі старі будиночки. Загалом вони справляють враження таких, про які хоч косметично, але дбають. І здається, що вони, якщо не всі, то через один - архітектурні пам'ятки! :)
Зустріли ми і пам'ятник Тарасові Григоровичу. Він був, як завжди, дуже замислений і у квітах.
Обов'язковою програмою відвідин будь-якого міста для нас із Сергієм є місцевий краєзнавчий музей. У Коломиї це Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського. На фото знизу можете його побачити. Він цікавий і працівниці музею дуже відрізняються від наших - коломийські працівниці музею постійно говорять по телефону і вирішують якісь особисті проблеми. Майже у всіх залах це спостерігали =)
Є тут ще кілька цікавих, але більш сучасних будівель.
А у цьому совковому і кремезному - пошта. Мій особистий чек-поінт у інших містах =)
А через скверик від музею Гуцульщини - омріяний Музей Писанки. Він існує від 2000 року і вміщує понад 6 тисяч писанок з різних регіонів України та інших країн світу. Висота цього пам'ятнику, що ви бачите на фото, 13,5 метрів, а діаметр - 10. І він є частиною музейного комплексу. І всередині яйця також не порожньо :) Цей музей - суцільний захват! Така краса неймовірна! Стільки натхнення! Дуже раджу відвідати, якщо будете там.
Як я уже писала, біля музею є скверик. Не так давно тут розбили скульптурний парк "7 ЧУДЕСних ПИСАНОК". Ці скульптури - усі про уособлення писанки.
Наприклад, ця. Більш детально можете роздивитись. І я б вам показала решту скульптур, але, як ми із вами уже з'ясували, прибирати доріжки від талого снігу тут не менший моветон, ніж посипати лід піском.
Після ходи музеями ми зголодніли і вирушили шукати заклад харчування, який нам порадив Сашко. І... я не пам'ятаю, як він називається :) Дорогою зустріли ще кілька цікавинок. Наприклад, головний греко-католицький храм Коломиї - Катедральний Собор Преображення Господнього.
І будівлю навпроти нього :)
Заклад харчування, назву якого я не пам'ятаю, ми знайшли не з першого разу =) Але врешті-решт, відшукали вірний вхід і повмощувалися їсти. Їжа у них смачна і дуже недорога. Як, власне, і у Івано-Франківську. Невисокі ціни за смаколики тішили нас протягом усієї подорожі.
Виглядав заклад, у якому ми їли, ось так:
Коли уже вийшли на вулицю, було темно. Єдине, що ще встигла у сутінках зняти (і те, що я дійсно хотіла побачити), - костел святого Ігнатія Лойолли, збудований у 1897 році, єдиний римо-католицький храм міста.
Після нетривалих гулянь містом вписалися ще до місцевої Цукерні. І жодної секундочки потім не жалкували, що зайшли, - там було дуууже солодко і дуууууже смачно.
Дорогою на автостанцію я встигла зняти і цю, здається, барокову, споруду. Зараз вона має назву церква Священномученика Йосафата (УГКЦ), хоча була побудована як костел Діви Марії (у 1726 р.) за проектом італійського архітектора Бернарда Меретина.
Після оглядової екскурсії містом ми повернулися на вокзал. Таксист, здається, за 12 гривень довіз нас до місця призначення і ми вкотре заплакали (від щастя) від тамтешніх цін. Увесь шлях до Івано-Франківська я вирішила спати, тому ще посивіла б від стресу подорожування місцевим міжміським транспортом :)
Коломия мені сподобалася. Думаю, ще півдня не вистачило, аби оглянути її більш докладно. Це місто видалося мені таким спокійним і розміркованим (настільки, наскільки це слово можна вжити стосовно міста), якими мають бути міста у моїй улюбленій частині України. Я б залюбки повернулася сюди навесні, коли все зеленіє і квітне.