Київ. Вересень. Фортеця.
Ще одним відкриттям Києва для мене стала Нова Печерська фортеця або ж Київська фортеця. Якщо вірити Вікіпедії, це єдина в Україні пам'ятка фортифікаційної споруди ХVІІІ-ХІХ ст та одна з найбільших у світі кам'яно-земляних фортець, яка збереглася до наших днів. Решту ви можете почитати у Вікіпедії за посиланням, що я вказала вище, а поки що - фотографії.
Йшли ми з ботсаду і Сергій згадав, що друг йому показував Київську фортецю. Тому її мала побачити і я. У мене дуже боліли ніженьки від нових кросівок, і я постійно скиглила. А ще хотілося покататися на великих атобусах, тож до фортеці ми поїхали саме на басі. Вийшли н зупинці, пофотографували трошки вулиці і красивих будиночків.
Дійшли до фортеці. Встигли до закриття каси буквально з точністю до кількох хвилин. Заплатили якісь смішні грооші за вхід та фотозйомку і пішли дивитися.
Так каса виглядає, якщо пройти трошки вглиб комплексу.
Є і такі ворота, які, наскільки я розумію, мають вести до валів із гарматами. Коротким шляхом. Але, як це завжди у нас буває, було зачинено. Тому довелося обходити. Я, звісно, зраділа, враховуючи натерті ноги.
Поки шукали обхідний шлях, знайшли прикольних пейзажів.
Це, власне, стріха НСК "Олімпійський" і якісь оздоблювальні роботи навколо.
Ну, і куди без мене?) Оцініть обов'язково майстерність фотографа - вам нічого не варто, а йому приємно!)
Спустилися до першої стежки, якою ми йшли спочатку і попрямували вздовж муру. Побачили споруду, яка називається "Косий капонір". Якщо вірити тій-таки Вікіпедії, укріплення спорудили в 1844 році і використовували у якості політичної в'язниці особливо суворого режиму у 1860-х роках (після придушення польського повстання) і на початку XX ст.
Власне, про розстріли учасників польського повстання нагадує такий от хрест навпроти капоніру.
Трохи далі - теж якийсь компекс споруд, пройшовши через який можна вийти саме на той самий вал із гарматами. В мені заговорив митець, і я зняла вхід.
І небо із металевими балками, які і відкидають такі цікаві тіні на стіну..
І ще один музей, до якого ми не потрапили, адже було закрито.
І аркади такі там є.
А якщо вийти наверх, то видно, як повним ходом йдуть ремонтні роботи (одразу зрозуміли, чому так штиняло фарбою). новим по старому фарбують. Ніби так і треба.
А от вам і ще одна цікавинка. Той мостик - це вхід до перших закритих воріт, до речі. Будівлю на площі я знизу сфотографувати не могла - не влізло, а панорами клеїти хоч вбийте - не вмію, тому вид зверху. На площі неперевершене ехо. Там чутно все, що говорять на горі =)
А от і гармата! Щоправда, із хлопчиком, який злізти ніяк не хотів. Тому фото із хлопчиком.
І таким прапором України.
Далі ми уже хотіли їсти, тому почали шукати вихід. І пішли через шпиталь (це уже потім ми дізналися, що то шпиталь). Йшли довго, я і далі скиглила. Територія виявилася великою, утім дуже охайною і зеленою. На вході зраділа Привату, поки я знімала гроші, Сергій знімав мій тил =)
От, власне, і все. Не так насичено, як було у минулій частині, щоправда, але теж непогано. Мені сподобалось. Тепер дуже хочеться повернутися, аби побачити екскурсії. Думаю,це було б пізнавально.
Йшли ми з ботсаду і Сергій згадав, що друг йому показував Київську фортецю. Тому її мала побачити і я. У мене дуже боліли ніженьки від нових кросівок, і я постійно скиглила. А ще хотілося покататися на великих атобусах, тож до фортеці ми поїхали саме на басі. Вийшли н зупинці, пофотографували трошки вулиці і красивих будиночків.
Дійшли до фортеці. Встигли до закриття каси буквально з точністю до кількох хвилин. Заплатили якісь смішні грооші за вхід та фотозйомку і пішли дивитися.
Так каса виглядає, якщо пройти трошки вглиб комплексу.
Є і такі ворота, які, наскільки я розумію, мають вести до валів із гарматами. Коротким шляхом. Але, як це завжди у нас буває, було зачинено. Тому довелося обходити. Я, звісно, зраділа, враховуючи натерті ноги.
Поки шукали обхідний шлях, знайшли прикольних пейзажів.
Це, власне, стріха НСК "Олімпійський" і якісь оздоблювальні роботи навколо.
Ну, і куди без мене?) Оцініть обов'язково майстерність фотографа - вам нічого не варто, а йому приємно!)
Спустилися до першої стежки, якою ми йшли спочатку і попрямували вздовж муру. Побачили споруду, яка називається "Косий капонір". Якщо вірити тій-таки Вікіпедії, укріплення спорудили в 1844 році і використовували у якості політичної в'язниці особливо суворого режиму у 1860-х роках (після придушення польського повстання) і на початку XX ст.
Власне, про розстріли учасників польського повстання нагадує такий от хрест навпроти капоніру.
Трохи далі - теж якийсь компекс споруд, пройшовши через який можна вийти саме на той самий вал із гарматами. В мені заговорив митець, і я зняла вхід.
І небо із металевими балками, які і відкидають такі цікаві тіні на стіну..
І ще один музей, до якого ми не потрапили, адже було закрито.
І аркади такі там є.
А якщо вийти наверх, то видно, як повним ходом йдуть ремонтні роботи (одразу зрозуміли, чому так штиняло фарбою). новим по старому фарбують. Ніби так і треба.
А от вам і ще одна цікавинка. Той мостик - це вхід до перших закритих воріт, до речі. Будівлю на площі я знизу сфотографувати не могла - не влізло, а панорами клеїти хоч вбийте - не вмію, тому вид зверху. На площі неперевершене ехо. Там чутно все, що говорять на горі =)
А от і гармата! Щоправда, із хлопчиком, який злізти ніяк не хотів. Тому фото із хлопчиком.
І таким прапором України.
Далі ми уже хотіли їсти, тому почали шукати вихід. І пішли через шпиталь (це уже потім ми дізналися, що то шпиталь). Йшли довго, я і далі скиглила. Територія виявилася великою, утім дуже охайною і зеленою. На вході зраділа Привату, поки я знімала гроші, Сергій знімав мій тил =)
От, власне, і все. Не так насичено, як було у минулій частині, щоправда, але теж непогано. Мені сподобалось. Тепер дуже хочеться повернутися, аби побачити екскурсії. Думаю,це було б пізнавально.