.ua: Ост-московська компанія.
Велична штурмова (тут антонім слову "штурм" - "облога") армія [link] побудована китайською династією Юань, яку ми з якоїсь недолугості звемо "татаро-монголами", створена на одному дуже простому принципі: при примусовому рекрутуванні як основному методі комплектування війська двоноге м'ясо буде йти в атаку, якщо ймовірність загинути буде вища за його спиною ніж якщо йти вперед. Відповідно спосіб боротьби з цим мурашником рабовласників [link] (окрім зібрати більший чи жорстокіший мурашник рабів) - одночасно зробити для ворожої мурахи ймовірність смерті під час штурму попереду вищою, а смерті після дезертирства нижчою.
Повчальними тут є два історичних випадки, коли армії рабовласників розсипались особливо ганебно.
Перший, це захоплення континентального Китаю династії Цін невеликими загонами британського "білого сміття" з Ост-індійської акціонерної компанії. Компанія тоді вирішила вирівняти баланс поточних операцій між лондонською, китайською та індійською філіями задовільнивши китайський попит на такий високомаржинальний продукт як опіумні суміші для куріння, що дещо не сподобалось тубільній "державі", яка тримала монополію на опій як на продукт статусного споживання. East India Company тут не просто знищувала традиційний бізнес еліти аборигенів, а робила з опію продукт масового споживання (умовно, перетворювала кокаїн на цукор). Це викликало обурення як у фіскальних органів автохорного "апарату управління та примусу", так і у різних аборигенних моралфагів включно з релігійними фанатиками-конфуціанцями.
Як результат - "часткова мобілізація", створення примусово рекрутованих армій-орд й спроба штурмів британських озброєних галеонів повними джонками місцевого бидла з пращами, палицями та саморобними луками (а чо, набагато надійніше та невибагливіше ніж вередливий вогнепал англійців! ось лук можна в багні виваляти і він стрельне, на відміну від мушкету, якому ще порох знайди!).
Ну й закономірний наслідок: втрати місцевої держави досягли трьох тисяч китайців за одного заморського диявола, а цинічні ост-індійські ділки почали просто плавати на своїх варшіпах вздовж морських берегів та китайських річок й на відстані винищувати палубною артилерією будь-які скупчення тубільних призовних армій. Ймовірність загинути від рук британців під час штурму стала майже 100%, а ймовірність вбити хоч одного бездуховного іноземця майже нульовою. Імперія Цін капітулювала і мирно курила своє ширєво аж до "повстання боксерів", Гомільдана, японської окупації та націоналістично-комуністичної війни національно-визвольних рухів ханців.
Другий типовим випадком епічного фейлу системи примусового рекрутування (призову) пост-юаньських держав стався в "Улусі Джучі", воно ж англійська "Московська компанія пригод", воно ж "Голландська колонія Кронштадт", воно ж східні домени Шлезвіг-Гольштейнських герцогів. У Росії першої світової війни.
Офіцерський корпус (що в масі складався з інородців та обрусілих експатів) освоїв тоді методи атаки позицій ворога "живими хвилями", або попросту багнетні м'ясні вали на кулемети. Тактика давала результати - див. Брусіловський прорив [link]. Як результат, ймовірність загинути від покори значно перевищила наслідки непокори. Фінал також дещо передбачуваний, масові братання українських частин по обидві сторони фронту, створення солдатських рад серед інших національностей та масове дезертирство вєлікоруських крєстьян зі зброєю в руках.
Вже далі були брестські угоди, "рожево-червона громадянська війна" у Росії, створення УРСР [link], національно-культурне розмежування у "Другій Порті"[link].
Але спочатку має бути два фактори: 1. абсолютна технічна перевага експедиційних колоніальних військ над тубільними колоніальними; 2. безжальні штурмові дії тубільної держави без врахування втрат (як кажуть у МГІМО - "у Росії не буває політично неприйнятих втрат живої сили").
Другий фактор у нас вже є. Перший залежить як від союзників, так і в першу чергу від нас.
І це прекрасно.
