несподівано сподобалась одна із останніх робіт британського режисера Майка лі - "Ще один рік" (Another Year). зовсім не мав на меті її дивитись, але вчора, ввечері, знайшов на одному із каналів. у легкій іронічній манері Лі препарує долі своїх героїв, а точніше - промальовує ці долі як звичне життя (драма життя, а драма в житті, як вірно підкреслила Зара Абдулаєва), що тече своїм ритмом. так, пара пенсійного віку Том і Джеррі (ага) порпаються у садку, спілкуються із друзями та своїм єдиним неодруженим сином Джо, періодично роблять свою роботу. все це у доволі повільному ритмі, що може нагадати і Еріка Ромера (як казки, так і моральні історії), і Олів'є Ассаяса (Summer Hours), і навіть Бергмана, але у буферному варіанті. це був той фільм, після якого я зрозумів: так, я точно можу себе вважати фаном Майка Лі та його соціально-психологічних арабесок про людей. раджу, одним словом, цей фільм про старість, який в тисячу разів кращий від "Любові" М. Ханеке, бо не кричить на кожному кроці про неминучість смерті та її прірви, а смиренно приймає життя, хоча десь на глибинному рівні звучить сумна нота: я так би хотів його прожити ще раз чи хоча б ще один рік. і ще один