руїс
останнім часом важко віднайти таке кіно, яке б тебе просто вразило і вибило із колії буденності, закостенілості чи власного естетичного снобізму (щоб не лицемірити, потрібно давно вже визнати: чим більше читаєш-дивишся - тим більше стаєш вимогливим). для мене нещодавнім одкровенням стала творчість Джона Форда, про якого пізніше, і також фільм Рауля Руїса, якого я давно палко люблю і поважаю, магнетичний "Той день" (2003). я довго не міг прийти до тями після перегляду. єдине питання, що крутилось у голові: що це було? абсолютно дике, гіперсюрреалістичне і таке свіже кіно, яке я залишив для відгадування на наступні часи, коли віднайду ключі або якийсь інший фокус бачення речей і людей.
це полотно настільки вільне у своїй фантазії, у своєму божевіллі, що в якийсь момент раціональні схеми просто не працюють, бо за ними ти маєш вигукнути "дурня" і вимкнути. напевно, це трапилось зі мною із останнім Караксом (підозрюю, що хвиля як в Каракса, так і в Руїса подібна, але от мазки зовсім інші - очевидно я не прийняв мазки Каракса). але як тільки ти відкидаєш традиційну оптику - все розкривається у своїх босхіанській красі. ну і після фрази "я всіх називаю янголами, хто падає" можна цей фільм занести якщо в не найкращі, то особливі.
це полотно настільки вільне у своїй фантазії, у своєму божевіллі, що в якийсь момент раціональні схеми просто не працюють, бо за ними ти маєш вигукнути "дурня" і вимкнути. напевно, це трапилось зі мною із останнім Караксом (підозрюю, що хвиля як в Каракса, так і в Руїса подібна, але от мазки зовсім інші - очевидно я не прийняв мазки Каракса). але як тільки ти відкидаєш традиційну оптику - все розкривається у своїх босхіанській красі. ну і після фрази "я всіх називаю янголами, хто падає" можна цей фільм занести якщо в не найкращі, то особливі.