десятка французького кіно протягом нульових

Oct 19, 2010 00:25

впорядковування продовжується. цього разу я вирішив з’ясувати кращі десять французьких фільмів  першої десятки років нашого століття. чому французьких? тому, що це те кіно, яке я дивлюсь найчастіше. чому після нульового? довести собі та іншим, що у Франції досі знімають хороше якісне кіно, продовжуючи або заперечуючи велику традицію. чому зараз? бо прийшла пора. визнаю, що багато не бачив і дещо не включив, тому буду вдячний за поради і ваші враження. не всі фільми є абсолютними шедеврами, але всі варті уваги, а деякі з них особливо. aller!

1. Різдвяна казка (Un conte de Noël), 2008
Режисер: Арно Деплешен
Найбільш люблю за...панораму сімейних відносин і водночас глибину



2. Міст мистецтв (Le pont des Arts), 2004
Режисер: Ежен Грін
Найбільш люблю за...пронизливі погляди і пронизливі звуки душі



3. Моє серце битись перестало (De battre mon coeur s'est arrêté), 2005
Режисер: Жак Одіар
Найбільш люблю за...контраст буття і трансформацію цінностей



4. Каяття (La repentie), 2002
Режисер: Летиція Массон
Найбільш люблю за...пошуки і мовчазні пейзажі



5. Санса (Sansa), 2003
Режисер: Зігфрід
Найбільш люблю за...ритм наративу і панораму свободи



6. Басейн (Swimming Pool), 2003
Режисер: Франсуа Озон
Найбільш люблю за...домовленість і недо-мовленість



7. Персеполіс (Persepolis), 2007
Режисер: Вінсент Гаронно і Маріан Сатрапі
Найбільш люблю за...іронію і „не забувай хто ти і твоє коріння”



8. Літній час (L'heure d'été), 2008
Режисер: Олів’є Ассайас
Найбільш люблю за...спокій і пил на меблях



9. Гаррі - друг, який бажає вам добра (Harry un ami qui vous veut du bien), 2000
Режисер: Домінік Молль
Найбільш люблю за...добрі наміри, які до різного призводять



10. Піаністка (La Pianiste), 2001*
Режисер: Міхаель Хенеке
Найбільш люблю за...межові ситуації і без-межну любов



*хоч Хенеке і австрійський режисер, але цей фільм належить все ж таки більше до французького культурного простору, аніж до будь-якого іншого. Якщо ж все таки не проходить, то на заміну є Життя обітоване (La Vie promise, 2002) Олів’є Даана із тією ж Ізабель Юппер. Або ж Скафандр і метелик (Le scaphandre et le papillon, 2007) Джуліана Шнабеля, який теж, до речі, перебуває на межі французького і американського контекстів.

французьке кіно, контекст, кіно

Previous post Next post
Up