Оксана Забужко - Наталья Горбаневская. Иван Малкович - Татьяна Савченко.
Originally posted by emarinicheva at Оксана Забужко - Наталья Горбаневская. Иван Малкович - Татьяна Савченко.
Очень рада видеть на украинском портале переводы, в частности, Натальи Горбаневской ("Русский мотив" Оксаны Забужко) и Тани Савченко ( "С ангелом на плече" Ивана Малковича): http://alarum.16mb.com/2013/08/ukrayintsi-rosijs-koyu-br-poety-perekladachi-perebizhchy-ky/
Размещала их раньше в своём журнале. Напомню ещё раз:
Оксана ЗАБУЖКО
РОСІЙСЬКИЙ МОТИВ
…Що падав дощ, і що старечий голос -
уже не чоловічий, не жіночий,
а тільки злий і сповнений розпуки -
кричав із саду в перекрив гармошці
з однаким синкопічним перебором
(так мореві кричать поверх прибою,
щоб не здуріти!) - все про те, що “много”,
і знову - “много, много, много раз”…
У мокрих кронах яблука яскріли,
немов зірки, розсипані в зеленім,
ніжнішав дощ, - і захлинався голос,
неначе не співав, а матюкався -
і все те много, много, много раз!
І в тім була заразність божевілля:
посохлих губ, роздертої на грудях
казенної смугастої піжами,
у п’ястуці затислого ножа -
спітнілого руків’я ізоленти…
Росіє, я люблю твої пісні!
Їх хижу лють, тамовану до часу,
холодну лють північного розбою, -
як мсти за занапащене життя
тому, хто перший трапиться під руку! -
Ми вип’єм водки, й ти мене уб’єш.
І двадцять, тридцять ножових на тілі:
поки рука не втомиться штрикати, -
не буде “много”, бо немає “много”
у тому ділі, де було вже - раз…
. . . . . . . . . . . . . . . .
А той кричав, і розтягяв гармошку,
і, як циганка, тряс побрязкачами
уже-давно-музейних орденів -
і падав дощ, і яблука світились,
і мокла під дощем чиясь машина,
і жаль було, мій Господи, - так жаль,
як зроду не було
невинно убієнних…
РУССКИЙ МОТИВ (перевод НАТАЛЬИ ГОРБАНЕВСКОЙ)
И дождь дождил, и старчески-надрывный
уже не женский голос, не мужской,
а только злой, отчаяния полный,
вопил из сада посильней гармошки
синкопных переборов монотонных
(так морю вопль бросают над прибоем,
чтоб не сдуреть!) - и всё про то, что «много»,
и снова - «много, много, много раз».
В промокших кронах яблоки сияли,
словно зарницы озаряя зелень,
дождь обмякал, захлебывался голос,
не пел, не распевал, а матюкался,
и снова - много, много, много раз!
И тут была безумия зараза:
иссохших губ, казенной полосатой
и на груди разодранной пижамы,
и в кулаке зажатого ножа,
и потной рукоятки в изоленте.
Россия, твои песни я люблю!
Их хищный гнев, зажатый до поры,
холодный гнев полночного разбоя -
как выместить загубленную жизнь
на том, кто первым под руку придется!
Мы выпьем водки, ты меня убьешь.
И двадцать, тридцать ножевых на теле:
покудова рука не утомится, -
не будет «много», не бывает «много»
в таком деянии, что было - раз.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А тот вопил, растягивал гармошку,
тряслись, как у цыганки, побрякушки
уже-давно-музейных орденов,
и дождь дождил, и яблоки светились,
и чья-то мокла под дождем машина,
и жалко было, Господи, так жаль,
как сроду не жалелось
невинно убиенных.
Iван МАЛКОВИЧ
ІЗ ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ
Старосвітська балада
Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.
Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як дитя,
і жене його у спину
сірий маятник життя, -
щоб не вештав уночі
при Господній при свічі,
щоб по світі не тинявся
із янголом на плечі.
Віє вітер вировий,
виє Ірод моровий,
маятник все дужче бухка,
стогне янгол ледь живий…
А він йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча.
С АНГЕЛОМ НА ПЛЕЧЕ (перевод ТАТЬЯНЫ САВЧЕНКО)
Кто-то в сумраке ночей
При Господней при свече
Брел по свету одиноко,
Только ангел на плече.
Шел, возврата не хотя,
Шел лелейно, как дитя,-
Жизни маятник бесцветный
Гонит, в спину колотя,
Чтоб не шлялся в мгле ночей
При Господней при свече,
Чтоб по миру не болтался
с ангелами на плече.
Веет ветер буревой
Воет Ирод моровой
Маятник колотит злее,
Стонет ангел чуть живой.
Но идет, идет, поди,
Лишь горячечно твердит,
Хоть свеча уже чуть тлеет:
Ангел мой, не упади.
А вот прекрасное исполнение "Ангела"-"Янгола":
Очень рада видеть на украинском портале переводы, в частности, Натальи Горбаневской ("Русский мотив" Оксаны Забужко) и Тани Савченко ( "С ангелом на плече" Ивана Малковича): http://alarum.16mb.com/2013/08/ukrayintsi-rosijs-koyu-br-poety-perekladachi-perebizhchy-ky/
Размещала их раньше в своём журнале. Напомню ещё раз:
Оксана ЗАБУЖКО
РОСІЙСЬКИЙ МОТИВ
…Що падав дощ, і що старечий голос -
уже не чоловічий, не жіночий,
а тільки злий і сповнений розпуки -
кричав із саду в перекрив гармошці
з однаким синкопічним перебором
(так мореві кричать поверх прибою,
щоб не здуріти!) - все про те, що “много”,
і знову - “много, много, много раз”…
У мокрих кронах яблука яскріли,
немов зірки, розсипані в зеленім,
ніжнішав дощ, - і захлинався голос,
неначе не співав, а матюкався -
і все те много, много, много раз!
І в тім була заразність божевілля:
посохлих губ, роздертої на грудях
казенної смугастої піжами,
у п’ястуці затислого ножа -
спітнілого руків’я ізоленти…
Росіє, я люблю твої пісні!
Їх хижу лють, тамовану до часу,
холодну лють північного розбою, -
як мсти за занапащене життя
тому, хто перший трапиться під руку! -
Ми вип’єм водки, й ти мене уб’єш.
І двадцять, тридцять ножових на тілі:
поки рука не втомиться штрикати, -
не буде “много”, бо немає “много”
у тому ділі, де було вже - раз…
. . . . . . . . . . . . . . . .
А той кричав, і розтягяв гармошку,
і, як циганка, тряс побрязкачами
уже-давно-музейних орденів -
і падав дощ, і яблука світились,
і мокла під дощем чиясь машина,
і жаль було, мій Господи, - так жаль,
як зроду не було
невинно убієнних…
РУССКИЙ МОТИВ (перевод НАТАЛЬИ ГОРБАНЕВСКОЙ)
И дождь дождил, и старчески-надрывный
уже не женский голос, не мужской,
а только злой, отчаяния полный,
вопил из сада посильней гармошки
синкопных переборов монотонных
(так морю вопль бросают над прибоем,
чтоб не сдуреть!) - и всё про то, что «много»,
и снова - «много, много, много раз».
В промокших кронах яблоки сияли,
словно зарницы озаряя зелень,
дождь обмякал, захлебывался голос,
не пел, не распевал, а матюкался,
и снова - много, много, много раз!
И тут была безумия зараза:
иссохших губ, казенной полосатой
и на груди разодранной пижамы,
и в кулаке зажатого ножа,
и потной рукоятки в изоленте.
Россия, твои песни я люблю!
Их хищный гнев, зажатый до поры,
холодный гнев полночного разбоя -
как выместить загубленную жизнь
на том, кто первым под руку придется!
Мы выпьем водки, ты меня убьешь.
И двадцать, тридцать ножевых на теле:
покудова рука не утомится, -
не будет «много», не бывает «много»
в таком деянии, что было - раз.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А тот вопил, растягивал гармошку,
тряслись, как у цыганки, побрякушки
уже-давно-музейных орденов,
и дождь дождил, и яблоки светились,
и чья-то мокла под дождем машина,
и жалко было, Господи, так жаль,
как сроду не жалелось
невинно убиенных.
Iван МАЛКОВИЧ
ІЗ ЯНГОЛОМ НА ПЛЕЧІ
Старосвітська балада
Краєм світу, уночі,
при Господній при свічі
хтось бреде собі самотньо
із янголом на плечі.
Йде в ніде, в невороття,
йде лелійно, як дитя,
і жене його у спину
сірий маятник життя, -
щоб не вештав уночі
при Господній при свічі,
щоб по світі не тинявся
із янголом на плечі.
Віє вітер вировий,
виє Ірод моровий,
маятник все дужче бухка,
стогне янгол ледь живий…
А він йде і йде, хоча
вже й не дихає свіча,
лиш вуста дрижать гарячі:
янголе, не впадь з плеча.
С АНГЕЛОМ НА ПЛЕЧЕ (перевод ТАТЬЯНЫ САВЧЕНКО)
Кто-то в сумраке ночей
При Господней при свече
Брел по свету одиноко,
Только ангел на плече.
Шел, возврата не хотя,
Шел лелейно, как дитя,-
Жизни маятник бесцветный
Гонит, в спину колотя,
Чтоб не шлялся в мгле ночей
При Господней при свече,
Чтоб по миру не болтался
с ангелами на плече.
Веет ветер буревой
Воет Ирод моровой
Маятник колотит злее,
Стонет ангел чуть живой.
Но идет, идет, поди,
Лишь горячечно твердит,
Хоть свеча уже чуть тлеет:
Ангел мой, не упади.
А вот прекрасное исполнение "Ангела"-"Янгола":