Сповідь нічного мрійника
Щиро кажучи, один пост цього блогу вже висить на стіні, але все ж я чомусь відчуваю потребу пояснити, нащо він мені потрібен.
Мій клятий перфекціонізм змушує, хоч я сам не хочу.
Ну що ж. Мене звуть Володимир Комірний, я студент економічного факультету ЛНУ ім. І.Я. Франка. Старанний студент і водночас невиправний мрійник :-) Більшість моїх мрій, мабуть, як в усіх - про майбутнє, успіхи і т.д, і т.п. а от меншість іноді викликала в мене думку, чи не божевільний я.
Бо ця меншість мрій - про транспорт. Про те, щоб сягати потрібного місця за найменший час найкоротшим шляхом. Можливо, на мене «погано» вплинула казка Олександра Волкова «Чарівник Смарагдового міста». Гадаю, ніхто з вас не відмовився б від черевичок, взувши які, можна миттєво переміститися в потрібне місце, стукнувши підборами. Я б - точно ні)))
Я народився і перші 10 років життя прожив у Кривому Розі. Щоб пояснити, що таке Кривий Ріг, достатньо сказати, що це єдине місто, у якому поки їдеш з одного кінця міста у інший, можеш нафіг забути, нащо їхав (по прямій місто з півночі на південь займає більше 50 кілометрів - це третє за довжиною місто в усьому світі). Мої перші свідомі роки минули в житлмасиві «Східний». Мати працювала у центрі міста, і я, як гідна свого статусу мала дитина, часто просив звозити мене до неї на роботу. Як це пов’язано з моїм транспортним хобі? Просто. Щоразу мені доводилося користуватися криворізьким швидкісним трамваєм.
Що ж це за трамвай такий? Може, комусь із вас доводилося бачити фото станції метро, на яку «випадково» заїхав трамвай. «Дива фотошопу» - скаже хтось. Дзуськи. У Кривому Розі існує система, що наче як і є метрополітеном, і водночас трамваєм. Якось так:
І водночас так:
Найчастіше мій шлях починався на станції «Міська Лікарня». Звідти за лічені хвилини (хоч і зі страшенним шумом) вагони, звичні багатьом містам як вуличні «конячки», доносили мене до центру міста, на роботу до мами, кілька разів пірнаючи під землю. Вражає, чи не так?
Фрейд би плакав. Але так склалося, що «скорік» (нехай буде проклятий суржик) став позитивним спогадом дитинства. І одного разу мені потрапила до рук карта міста. На той час моя сім’я переїхала ще далі від центру міста - в мікрорайон «Зарічний», який, на щастя, теж розташований поруч із однойменною станцією швидкісного трамваю.
Отака "зупинка" трамваю. Здається, архітектори щось курили...
Але в ньому вона закінчується, а далі на північ розташовані й інші райони. «Чому б не прокласти швидкісний трамвай до усіх, хто хоче їздити ним до центру, якщо наше місто таке велике?»
«Устами младенца глаголет истина» - праві були мудреці. Простий і геніальний водночас здогад. Будь-який житель будь-якого міста якось та їздить на роботу, в гості, до магазину… Але він може робити це швидше. Комфортніше. Надійніше. То чому б не забезпечити йому таку можливість?
Шлях мрій... Така довга і терниста дорога у краще майбутнє...
Коли мені згодом потрапили в руки комп’ютер, інтернет і графічні редактори, в першу чергу я вигадав, як забезпечити швидкісним трамваєм все місто. То було пізніше, років у 14, але не суть - я зреалізував дитяче бажання. Потім мені потрапила на очі карта Києва. Руки потяглися самі.
І тут заверті…
Підсумок: з десяток міст, вкритих уявною мережею транспорту, але лишень щодо однієї з них я впевнений - у Кривому Розі я жив і знаю, що там та де. А решта, в яких я і близько не «місцевий»? Я трохи спілкувався з жителями міст, які «опрацював», але що толку від думки однієї людини?
Наприклад, коли мені випало навчатися у Львівському національному університеті (непогано змінив дислокацію, чи не так?), і я приїхав до Львова, я зрозумів, що де-не-де я у своїх ідеях по Львову, м’яко кажучи, помилявся.
І тепер я повертаюся до питання, нащо мені цей блог. Це - суд, афінська Агора, на якій ви, гості, можете судити мене і мої ідеї, породжені неприборканою фантазією. Мені це цікаво. Вам? Сподіваюся, що так, якщо ви сюди заглянули. Погляньте, оцініть, як може виглядати транспорт вашого міста, і чи варто йому так виглядати.
Хоча я погарячкував би, якщо сказав, що він буде присвячений ЛИШЕ трамваям, метро і залізниці. Моя фантазія також здатна малювати парки, будівлі і заповідники (у дитинстві я мріяв стати архітектором, мабуть, якісь задатки є…). А може статися й так, що напишу пост про гончарство Франківщини. В трьох частинах. Я непередбачуваний, що поробиш =)
Я запрошую усіх до обговорення і аналізу. Раптом котрась з моїх ідей потрапить на очі комусь «нагорі» і там нею зацікавляться. При цьому мені не хотілося б, щоби влада якогось міста обрала завідомо неправильний варіант розвитку транспорту, а мене виставили крайнім. Тож конструктивна критика лише вітається.
[Правила користування: обов*язково до перегляду]Є три речі, які я не потерплю в своєму блозі. Чиститиму коментарі, у разі впертості - банитиму.
- Обговорення політики без мого дозволу (в т.ч. без допуску до конкретних тем). Адептів «руськага міра» прошу покинути сторінку негайно для запобігання баттхерту /хотя, если вы дочитали по-украински до этого места, я уже вами горжусь/.
- Образи та приниження на мою адресу. Якщо ви заздрите моїй уяві - це чисто ваші проблеми.
- Декаденство і занепадницькі настрої в коментарях.
Однак вона була достатньо впертою, щоб довести свою правоту.
Профіт: цивілізація, економіка, людина - цар природи і т.д. Ви все ще прагнете мислити в такому ключі?
Група Facebook для підписки і трансляції.
1Що ж, пані та панове, всім успіхів. Мені - в тому, щоб адекватно описати свої ідеї. Вам - оцінити їх.
З повагою, Володимир Комірний. Гарних вам мрій і не сумуйте :-)