У пошуках вкраденої бруківки
Після «громадських» слухань на тему бруківки/асфальту на реконструйованій вулиці Бандери мою увагу привернула фанатична теза «корінних» львів’ян - прибічників бруківки у місті.
«Бруківку крадуть!!!»
Ну або не менш веселе: «Бруківку розівчилися вкладати! Поляки вкладали рівно і без таких щілин! Вулицями, забрукованими раніше, їздити набагато зручніше і т.д.»
Деталі того, кому вона здалася, їх явно не цікавлять - наші жителі підсвідомо вимірюють усе по собі. Тому бруківку саме крадуть (не розбивають, не списують - тільки крадуть комусь на дачу). Але другий пункт привернув мою увагу особливо.
Чомусь «корінні» львів’яни вважають, що бруківку зараз вкладають інакше, як на початку - середині 20 століття. І, мовляв, звісно ж, за такого низькоякісного вкладання бруківка не може бути тихим і надійним покриттям для проїжджої частини, у якості якого нині пропонується асфальт. Доволі дивно, якщо зважити на те, що встановити істину у цьому питання неважко - достатньо подивитися під ноги.
На вулицях Львова зберіглась бруківка різних років вкладення. Я пройдуся за збільшенням віку: спочатку - найновіша бруківка.
Личаківська вулиця. Бруківка викладена під час реконструкції вулиці 2017 року.
На цій вулиці використана доволі груба базальтова бруківка (таку ж просять собі жителі вулиці Бандери), втім, такі ж брили я легко знайшов по усьому центру міста.
На фото замість мірила використана звичайна банківська картка Приватбанку, завширшки 8 з копійками сантиметрів - ззаду є лінійка. Шви між шматками бруківки, таким чином - в діапазоні 2-3 сантиметрів.
Насправді відстань між каменюками менша - через їхню нерівну поверхню візуально цементу між каменями більше, ніж насправді між ними є простору.
Коли за кілька років експлуатації вулиці машини витирають колесами зайвий бетон (до речі, не забувайте це явище), істина «спливає» нагору.
Окей. 2-3 сантиметри між брилами цілком дозволяють накрасти з одного ремонту комусь на дачу (якщо якомусь збоченцю прийде в голову закладати її базальтовим бруком, звісно). Раніше було менше?
Вулиця Коперника. ЇЇ реконструювали 2013 року. У якості мірила - мій старий телефон Нокіа, завширшки приблизно 5 сантиметрів.
Шви на поверхні проїжджої частини такі самі.
Ну що ж, борці за брук у Львові просто скажуть, що бруківку крали і тоді. Припустимо. Перейдемо до наступної вулиці.
Соборна площа. На місці крайньої смуги брук перекладали десь 2003-2004 року (до того під тротуаром проходила трамвайна колія розворотного кільця 3-ки). Та сама кредитка.
І та сама відстань між каменюками!
Виявляється, не лише Садовий продавав бруківку у Європу. Або комусь на дачу - версії розходяться =)
Здавалося б, можна й закруглятися, але ні - у Львові збереглися вулиці із такою ж бруківкою, на яких її перекладали задовго до епохи незалежної України. Тоді, коли за її крадіжку саджали - і вже точно не продавали її капіталістичній Європі.
Вулиця Гуцульська. До 1970-х нею ходив трамвай на Високий Замок, а нині бруківка не має вигляду свіжої - хоч і рейок на ній немає. Отже, брук востаннє перекладали у 1970-1980-х роках, коли викорчовували рейки (хіба що за винятком точкових ремонтів біля дощових зливів).
Що ж ми бачимо? Шви на вулиці, яку вкладали за Радянського Союзу, такі самі, як і на вулицях, з яких «бруківку крали і продавали по 5 євро за шмат». Шви, що витираються колесами авто і перетворюють бруківку на американські гірки для авто. Невже будівельники розівчилися класти бруківку якісно, так, щоби нею можна було проїхати і не вбити підвіску?
Відповісти на це питання може вулиця, на якій брук не перекладали із часів Другої Речі Посполитої або Австро-Угорщини. І така у Львові є.
Вулиця Вітовського. Брук на ній вперше з’явився у 1929-му, коли нею прокладали трамвай. Ніхто з моїх знайомих істориків та автодорівців не зміг пригадати, коли з тих часів брук на ній перекладали; до того ж, є деякі побічні ознаки того, що брук тут лежить ось як вже 89 років.
Перевірений бруківкою інших вулиць міста телефон показує нам шокуючу істину.
Шви на вулиці, на якій брук вкладали хвалені польські майстри, якою проходили перегони європейських гран-прі, ТАКІ САМІ.
Вулиця Бандери у 1930-х. Шви у бруківці видно з висоти пташиного польоту.
БРУКІВКУ НІКОЛИ НЕ ВМІЛИ ВКЛАДАТИ ЩІЛЬНІШЕ.
Ось гірка правда, яку фанати шматків базальту ігнорують, не дивлячись собі під ноги.
Чому ж тоді їзда вулицями зі старою бруківкою набагато плавніша, ніж на щойно відремонтованих вулицях? Цьому є просте пояснення.
Річ у хімічних властивостях бетону, яким скріплюють брук. Свою «проектну» - мінімальну необхідну - міцність бетон набирає за 3-4 тижні. Цього вистачає, щоб відкрити рух вулицею, бетонним віадуком, залізничним мостом абощо. Однак бетон, зроблений із природного каменю - мергелю - із часом перетворюється назад на камінь. Бетон, що пролежав у своїй формі десятиліття, вже мало поступається гірській породі за міцністю, а якщо лишити його на сотні або й тисячі років - за його механічну міцність можна не перейматися.
Рим, купол Пантеону. Бетон залили більше двох тисяч років тому. Міцний, мов скеля,
[ну хіба якщо всередину не наклали залізяк.]
Щоправда, усе це справедливо для неармованого бетону - арматура всередині з часом іржавіє, розбухає і руйнує споруду.
Так ось, про що я. Бетон, яким скріплена бруківка, так само набирав би міцність, якби ним не їздили. Рух бруківкою ускладнює цей процес: транспортні засоби ушкоджують бетон, витирають його із швів і ослаблюють його структуру. На початку 20 століття, коли найважчими учасниками руху були бельгійські першерони або «Форд-Т», це не становило проблеми, бетон на Вітовського тому підтвердження, однак сучасні автомобілі важчі. Бруковане покриття банально НЕ РОЗРХОВАНЕ на такі показники: навіть легковики винищують скріплення каменів із вражаючою швидкістю…
Про автобуси або вантажівки-фури (що вони взагалі роблять у центрі міста, яке так пишається старовинним покриттям вулиць?) годі й казати.
Що ж робити із покриттям вулиць, не придатним до використання сучасними транспортними засобами? Відповідь одна: замінити його придатним - асфальтом. Там, де це потрібно; у історичному центрі, перетвореному на пішохідну зону, бруківка нікому не заважає, пішоходів вона точно витримає.
Але на проїзних вулицях типу вулиці Бандери або проспекту Свободи асфальт життєво необхідний. Асфальтове покриття (якісно виконане, звісно) довше витримуватиме рух автомобілів, окрім того, зробить вулиці міста набагато тихішими.
До слова: на тротуарах Львова реально важко вести бесіду, такого немає навіть у Києві - навіть на «магістралях безсвітлофорного руху» на віддалі від проїжджої частини можна говорити, не напружуючи голос.
Тому я бажаю львів’янам думати своєю головою, а не «духовними скрєпами міського рівня» і дбати про свій комфорт, затишок і якість міської інфраструктури.