Смерть литературного бандеровца
Умер старый бандеровец Дмитро Павлычко. Вполне в буквальном смысле - в юности, в 16 лет он воевал в УПА, потом его отправили, "внедрили" в комсомол, а затем он сделался украинским поэтом. "Многогранным" и многоликим.
Когда было нужно, воспевал Ленина, партию и коммунизм. Когда стало можно, воспевал майдан и Порошенку, выступал против русского языка "оккупантов". Зеленского вроде воспеть не успел, все-таки на 94-м году жизни трудно перестраиваться.
Вот ведь как долго живут некоторые малоприятные твари.
При всём при том при этом Павлычко был неплохим лирическим поэтом-пiсенником. Вот, например, "Два кольори" (Два цвета):
Як я малим збирався навесні
Іти у світ незнаними шляхами.
Сорочку мати вишила мені,
Червоними і чорними,
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої два кольори
Оба на полотні, в душі моїй оба.
Два кольори мої два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись як мамине шиття
Мої сумні і радісні дороги.
Мені війнула в очі сивина
Та я нічого не несу додому,
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Или еще вот
Та знов іде хвилина дива,
Коли підкріплюється знов
Душа голодна і жаждива.
Це ти даєш мені життя,
Це ти від ста смертей ослона!
Цілюще губ твоїх пиття,
Святі хліби грудей і лона.
Благословенна, дорога,
В моїй крові і в плоті суща.
Ти вічна, як моя жага,
Як голод мій, ти невмируща.
Тут можно почитать еще
Так бывает. Поэзия, як святой дух, где хочет, там и веет, в том числе и самых что ни на есть гнилых местах...
Когда было нужно, воспевал Ленина, партию и коммунизм. Когда стало можно, воспевал майдан и Порошенку, выступал против русского языка "оккупантов". Зеленского вроде воспеть не успел, все-таки на 94-м году жизни трудно перестраиваться.
Вот ведь как долго живут некоторые малоприятные твари.
При всём при том при этом Павлычко был неплохим лирическим поэтом-пiсенником. Вот, например, "Два кольори" (Два цвета):
Як я малим збирався навесні
Іти у світ незнаними шляхами.
Сорочку мати вишила мені,
Червоними і чорними,
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої два кольори
Оба на полотні, в душі моїй оба.
Два кольори мої два кольори:
Червоне - то любов, а чорне - то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги.
Переплелись як мамине шиття
Мої сумні і радісні дороги.
Мені війнула в очі сивина
Та я нічого не несу додому,
Лиш згорточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Или еще вот
Та знов іде хвилина дива,
Коли підкріплюється знов
Душа голодна і жаждива.
Це ти даєш мені життя,
Це ти від ста смертей ослона!
Цілюще губ твоїх пиття,
Святі хліби грудей і лона.
Благословенна, дорога,
В моїй крові і в плоті суща.
Ти вічна, як моя жага,
Як голод мій, ти невмируща.
Тут можно почитать еще
Так бывает. Поэзия, як святой дух, где хочет, там и веет, в том числе и самых что ни на есть гнилых местах...