23.10.14. Хочу оповісти про мої роздуми (Сир 39:12а)
Хочу оповісти про мої роздуми: я бо сповнений, мов той місяць у повні (Сир 39:12) : )
«Вшановуй належно потрібного тобі лікаря, бо й він існує з Господньої установи: від Всевишнього - здатність лікаря. Господь із землі ліки виводить, і розумний муж не нехтує ними. Це ж Він бо людей обдарував знанням, щоб вони прославлялись Його ділами дивними. Ними лікується й усувається біль, і хто знається на зіллях, - уміє їх змішувати. Сину, в недузі твоїй не побивайся, лиш молись до Господа, і він тебе оздоровить. Провину відкинь, свої руки випростай, від усякого гріха очисти своє серце. А й лікаря примісти, бо й він Господом створений: хай тебе не полишає, бо й його ти потребуєш; стається не раз, що одужання в їхніх руках перебуває. Та й їм слід так само до Господа молитись, щоб ними Він зволив подати полегшу і принести одужання для рятунку життя. Той же, хто грішить супроти свого Творця, нехай потрапить лікареві в руки» (Сир 38:1-2а,4,6-7,9-10,12-15).
«Господа благословіте за всі його діла. Які ж бо прекрасні всі діла Господні! Всяке його веління досконало виконується. Не треба казати: «Що це? Навіщо?» - бо все придається у визначений час. Не треба казати: «Що це? Навіщо?» - всі бо речі створені для своєї мети. Прості путі Його для благочестивих, - а для беззаконних вони непрохідні. Споконвіку добро було створене для добрих, - як ото для грішних добро й зло. Усе (…) благочесним іде на благо, - для грішних же злом обернутись може. Ось чому я вже спочатку зважився, розміркував це й лишив на письмі: Господні діла - усі бо добрі: кожній потребі - своєчасна його забезпека. Тож не треба казати: «Це гірще від того», - бо все своєчасно схвалене буде. Тож хваліте всім серцем і устами, і благословіте ім'я Господнє» (Сир 39:14б,16,21,24-25,27,32-35).
«Славословитиму Тебе, Господи, Царю, і восхвалю Тебе, Боже, мій Спасителю; славу воздам імені Твоєму! Бо Ти був для мене покровитель і помічник, і тіло моє врятував єси від згуби. Душа моя наблизилась до самісінької смерти, й моє життя було вже долі, поблизу від аду; звідусіль я був оточений - помічника не було, рятунку людського виглядав я - його не було. І згадав тоді я, Господи, про Твоє милосердя і про діла Твої, що від віків стаються, про визволення тих, які на Тебе надіються, про те, як спасаєш їх Ти від рук ворожих, - і возніс я з землі прохання своє, і благав, щоб звільнитись, мені від смерти. До Господа візвав я - до батька мого, Господа, щоб Він мене не покинув за днів тієї скрути, за часів, де діють горді й де немає допомоги. Повсякчасно буду Твоє ім'я хвалити, і славословитиму його піснями» (Сир 51:1-2а,6б-10).
«О смерте, присуд твій благодайний для людини, що вбога й уже безсила. Страху не май перед присудом смерти: згадай своїх попередників і тих, що ще будуть. Це вирок Господній для кожного тіла: навіщо ж іти тобі проти волі Всевишнього? Ще десять, ще сто, ще тисяча років - в аді не будуть життю докоряти! Усе, що з землі, знов піде у землю, - тож нечестиві йдуть від прокляття на погибель. Марнота людини - в тілі її; та не затреться ім'я побожного. Про ім'я своє дбай, воно тобі лишиться над тисячі великих скарбів золотих. Мало днів триває життя щасливе, та добре ім'я перебуває навіки» (Сир 41:2а,3-4,10-13).