замок Візентау
Замок Візентау (Wiesenthau) треба шукати десь в глибині Франконії тільки таким завзятим мандрівникам, як Заратустра з його куфером див та цікавинок. Туристу, який приїхав на 2 дні до Німеччини, Візентау якось попри ґумові мешти та солом’яні брилі. Літали, знаємо.
Спочатку бурґ (замок), а потім уже замок-палац належав початково сім’ї Візентау ще в ХІІ столітті, та через якісь фінансові клопоти довелося його частково здавати в оренду бамберзькому єпископату аж до повного продажу в 1383 році. У зв’язку з переділом прав на володіння споруда переходила до рук дворянських родин Вірсберґів, Еггльоффштайнів, Гетцельсдорфів. Паралельно з цим початкові власники відкладали заощаджені гульдени в надії знову повернути собі маєток, що і сталося в 1460 році.
З грошима в тої сім’ї «Лугової роси» (так перекладається Візентау) якось не повелося - у 1630-50 та 1767 роках через надзаборгованість (ну а скільки можна обіцянками дурити?) замок примусово отримує управителя (секвестрація, одним словом). Це все докотилося до того, що баварський король в 1805 році наклав лапу і забрав помістя разом із усіма правами на нього. Сто років Візентау належав Віттельсбахам, а далі пішов по приватних руках. Нині там кафе плюс готель з можливістю засідань. Приватно все. Коли ми потрапили в Візентау з Володьою, то ще й весілля грало там свій праздник.
Значна нинішня частина споруди - це залишки будови ХIV-XV століть, але не все. Бо після гуситських воєн в 1430 та селянських повстань 1525 року сильно постраждав та у дві фази був перебудований.
Головна U-подібна будівля, бокові вежі та західний флігель - це залишки перебудов 1529 року, а башта, внутрішнє кільце стін - 1650-1566 років. Таким чином виходить, що ядро замку повністю пізньоготичне. А візуальний ефект оборонної споруди досягається передовсім через башти та мур.
Спочатку бурґ (замок), а потім уже замок-палац належав початково сім’ї Візентау ще в ХІІ столітті, та через якісь фінансові клопоти довелося його частково здавати в оренду бамберзькому єпископату аж до повного продажу в 1383 році. У зв’язку з переділом прав на володіння споруда переходила до рук дворянських родин Вірсберґів, Еггльоффштайнів, Гетцельсдорфів. Паралельно з цим початкові власники відкладали заощаджені гульдени в надії знову повернути собі маєток, що і сталося в 1460 році.
З грошима в тої сім’ї «Лугової роси» (так перекладається Візентау) якось не повелося - у 1630-50 та 1767 роках через надзаборгованість (ну а скільки можна обіцянками дурити?) замок примусово отримує управителя (секвестрація, одним словом). Це все докотилося до того, що баварський король в 1805 році наклав лапу і забрав помістя разом із усіма правами на нього. Сто років Візентау належав Віттельсбахам, а далі пішов по приватних руках. Нині там кафе плюс готель з можливістю засідань. Приватно все. Коли ми потрапили в Візентау з Володьою, то ще й весілля грало там свій праздник.
Значна нинішня частина споруди - це залишки будови ХIV-XV століть, але не все. Бо після гуситських воєн в 1430 та селянських повстань 1525 року сильно постраждав та у дві фази був перебудований.
Головна U-подібна будівля, бокові вежі та західний флігель - це залишки перебудов 1529 року, а башта, внутрішнє кільце стін - 1650-1566 років. Таким чином виходить, що ядро замку повністю пізньоготичне. А візуальний ефект оборонної споруди досягається передовсім через башти та мур.