Вдалим завершенням нашого недільного тревелу стало саме містечко Кельгайм (Kelheim). У тому плані, що ми дивилася спочатку смаколики довкола:
Дунайський пролом,
монастир Вельтенбурґ,
Зал Визволення, а потім уже вимученими подалися до старого міста.
Мало того, що місту не пощастило бути столицею Баварії (стався такий історичний прольот повз), так ще й із транспортом не зав’язалося. Одне діло - власний автомобіль і нуль проблем, інше діло - залізниця, яка знаходиться біля містечка Зааль на Дунаї (Saal-an-der-Donau). Цей шматок доводиться долати автобусами і сильно залежати від їх розкладу.
Вид на Кельгайм згори.
Коли ми приїхало вранці в Зааль, то чекали менше години на вокзалі на автобус, який стояв під двірцем. Потім вийшла мила панянка, сіла за руль і повезла нас. Навіть погодилася нас забрати ввечері, попередньо показавши і місце вилазки, і місце зустрічі.
Вид на місто зсередини.
Спустившись із Залу Визволення, який є, безперечно, головною домінантою та відомим символом міста, ми пішли повз францисканську церкву ХV cтоліття, вибудовану на руїнах феодального помістя. Досередини не заходили. Значилося, що там знаходиться музей органного начиння, на якому виконують музичні твори.
Відомий нам
Зал Визволення.
Узагалі джерела зазначають про існування в цих місцях великого поселення кельтів у четвертому-третьому столітті до н.е. Якраз в місцях спорудження Людовіком І його «кітчевої тумби». Поселення називалося Alkimoennis і мало колосальні розміри - 650 га. Такий обшир робив його другим за величиною місто Південної Німеччини (у ті часи).
У ХVI столітті на цих місцях оселилися племена баюварів (кол. предки баварців). А от перша письмова згадка відносить нас в 866 рік. У 879 році поселення було штабом кельграуграфів (ще один із безлічі титулів царів і князьків роздробленої Німеччини). Права місту надав Отто І в 1181 році.
Біла броварня (Weißbrauerei) вважається найстарішою баварською броварнею по виготовленню білого пива (1607 рік).
До того убивства Людвіка Кельгаймського (до 1231 року) місто було повноправною резиденцією герцогів. Навіть після перенесення місця правління до Ландсхута (
лінк тільки на замок, звіту нема), Кельгайм не втратив своєї ваги - слугував важливою переправою через Дунай. Ця функція потім переросла до важливої перевалочної бази, яка приймала імпортні товари - вино, сіль, рибу, скот, камінь та деревину. На підтвердження тому бачили шлюзи, запруди, крани і сховища. Правда, вік їх не такий солідний - лише середина ХІХ століття, після формування тут історичного каналу Людвіґ-Дунай-Майн (Ludwig-Donau-Main-Kanal).
Дунай та його води.
Пішохідний підвісний міст через Альтмюль.
Місто може показати туристу збережений історичний центр та декілька середньовічних воріт (Дунайські, Середні, Альтмютальські), аптеку, нову та стару ратушу. План старого міста нагадує хрест - усе перетинається під прямим кутом, можна робити повздовжні променади і знову виходити в центр. Це дуже зручно.
Стара ратуша (колишня міська канцелярія), 1598 рік.
Нова ратуша, 1912 рік.
Середні ворота (Mittertor), ХІІІ-ХIV ст.
Альтмюльські ворота (Altmühltor), ХІІІ-ХIV ст. Дивляться прямісінько на Альтмюль. Біля них якраз той підвісний міст (див. вище).
Дунайські ворота (Donautor), ХІІІ-ХIV ст.
Там ще поряд із Дунайськими воротами стояла кругла башта Schleiferturm (1471-1486), яку виклали з берґфріда віттельсбахського замку. Було не надто гарне освітлення, щоб удостоїти її честі зйомки. Тому подаю лише викадровку із верхівкових знимків. З 1931 року вважаєть пам’ятником загиблим у Першій світовій. Дивно якось...
У місті є кілька церков, в тому числі ісламська мечеть (де вона?), музеї органної музики та археологічний музей. Ще зараз не можу віднайти на фотках каплицю Отто, споруджену в ХІІІ ст. на пам’ять про вбитого батька Людвіґа Кельгаймського, а потім - переобладнану в Шпитальну церкву.
А біля зупинки автобуса стояв годинник із термометром. Початок квітня, +24 градуси в шостій вечора. От тобі, бабця, і Юр’їв день третього квітня.
П.С. Як виявляється, ось який герб міста. На люці.