Від головного вокзалу тягнеться довга-предовга вулиця імені Гьоте - Гьотештрассе (Goethestraße). Знати про неї необхідно тому, що там можна купити досить дешеві овочі і фрукти. Навіть п’яти хвилин вистачить, щоб з вокзалу мотнутися і прикупити вітамінчиків. Ні, не в магазинах, а на турецьких ятках. Базарів як таких в Німеччині немає, хіба на вихідні щось фермери викладають з місцевої біогрядки. Тому лавки турків - найкращий вихід у такій ситуації для місцевого населення.
Спочатку з двох боків тягнуться дешеві ширпотребні речі (сумки, валізи), турецькі ресторанчики з дьонерами і шаурмою, а також - магазини з відкритою торгівлею просто неба. І ціни дешевші, ніж в супермаркеті, і вже точно нижчі, ніж на
Віктуалієнмаркті. Деякі фрукти можна попробувати (понащипувати виноград), покласти в кульок, зайти до магазину та й там розплатитися. Заодно прикупити якихось турецьких шпеціалітетів (фініків, пахлави, лукума). І якщо з купленим податися до сусідів, то ніколи там не скажуть, що цей товар неоплачений - лавки відрізняються пакетами, куди класти товари. Хоча вкрасти там щось - досить просто. Боюся, якщо це хтось помітить, то мандаринка за 30 центів буде коштувати синців та грошей. Це ж турки, вони один за одного стіною стануть. Може, тому там і нечасті крадіжки. Мені так видається.
Продавці говорять німецькою і турецькою без проблем, бо основна клієнтура - це турки й албанці. Росіяни теж пасуться за дешевою петрушкою та баклажанами. Риба шукає, де глибше, а людина - де краще.
Здалеку.
Поближче.