міст Людовіка (Ludwigsbrücke)
Історія Мюнхена, як би це банально не звучало, почалася з моста Людовіка. У 1158 році Генріх Лев зруйнував «платний міст» через річку Ізар, який належав фрайбурзькому єпископу, перекривши тим самим доступ кисню грошей церковникам. Князь хотів, щоб старий, майже римський «Соляний шлях» пересікав Ізар саме поблизу монастиря бенедиктинців. Тому й збудував новий «платний міст» і село, яке в недовгому часі отримало права на торгівлю та випуск власних грошей. Єпископат покусував лікті, але їх потяг вже поїхав. Проти меча не попреш.
Міст спочатку довгий час залишався дерев’яним, а для возів більшого й непотрібно. Повінь за повінню руйнували його, а люди - відбудовували. Качку з золотими яйцями не гоже було відпускати на воду, а саме таку функцію виконував Людвіґсбрюке. Майже як митниця, встигай лише гроші здирати.
Одна з трьох дугоподібних частин.
У вісімнадцятому столітті чи то люди, чи то природа утворили невеличкий вкритий галькою острівець, який розділив на два рукави Ізар. Міст відповідно до цієї умови переробили на двохчастинний. До слова сказати, на острові (зветься Музейний) знаходиться головна частина Німецького музею Deutsches Museum ( музей транспорту - це від нього філіал).
Хтось когось тримає. Усе - символічне.
Головний будівничий Мюнхена Ігнатій Антон Гунетцрайнер отримав замовлення на побудову моста з каменю. Не вагаючись, зодчий у 1759 році почав споруджувати велику бетонну конструкцію. Побачити втілений план на власні очі йому так і не судилося - помер завчасно. Довели до кінця інші люди, там мало що залишалося. Колосально велика махіна не встояла проти шумних течій ріки і частково сповзла в 1825 році. Але лиш частково, тому знову взяли кирки до рук і давай лагодити. Та стадія тривала безконечно довго з помірними успіхами. Ізар ніяк не бажав бути закованим у бетонні кайдани.
Сучасний міст, тобто нинішнє його представлення туристу, збудований, а краще сказати - нарешті завершений у 1935 році. Намагалися витримати концепцію, схожу з будівлею Дойчес Музеум. Під час війни міст постраждав, але основа вціліла. За такої умови відбудова не зайняла багато часу: знову перебудували. Боюся навіть підрахувати вкотре.
Лівий пілон. «Мистецтво» замріяно дивиться на машини.
Біля моста Людовіка можна побачити фігури, які його прикрашають. Кам’яні істукани уособлюють Старанність та Мореплавство (перенесли зі старого мосту), а також Мистецтво (новостворена в 1979 році фігура).
Міст складається з трьох арок загальною довжиною 77 м. Витримати потік транспорту, а це два ряди машин та двосторонній рух трамваїв - не жарти. Спеціальні опори створено так, щоб міст знову не загнувся від навантаження та протистояв коливанням.
Правий пілон. Вази оберігаються сітками від голубів-серунів.
Міст спочатку довгий час залишався дерев’яним, а для возів більшого й непотрібно. Повінь за повінню руйнували його, а люди - відбудовували. Качку з золотими яйцями не гоже було відпускати на воду, а саме таку функцію виконував Людвіґсбрюке. Майже як митниця, встигай лише гроші здирати.
Одна з трьох дугоподібних частин.
У вісімнадцятому столітті чи то люди, чи то природа утворили невеличкий вкритий галькою острівець, який розділив на два рукави Ізар. Міст відповідно до цієї умови переробили на двохчастинний. До слова сказати, на острові (зветься Музейний) знаходиться головна частина Німецького музею Deutsches Museum ( музей транспорту - це від нього філіал).
Хтось когось тримає. Усе - символічне.
Головний будівничий Мюнхена Ігнатій Антон Гунетцрайнер отримав замовлення на побудову моста з каменю. Не вагаючись, зодчий у 1759 році почав споруджувати велику бетонну конструкцію. Побачити втілений план на власні очі йому так і не судилося - помер завчасно. Довели до кінця інші люди, там мало що залишалося. Колосально велика махіна не встояла проти шумних течій ріки і частково сповзла в 1825 році. Але лиш частково, тому знову взяли кирки до рук і давай лагодити. Та стадія тривала безконечно довго з помірними успіхами. Ізар ніяк не бажав бути закованим у бетонні кайдани.
Сучасний міст, тобто нинішнє його представлення туристу, збудований, а краще сказати - нарешті завершений у 1935 році. Намагалися витримати концепцію, схожу з будівлею Дойчес Музеум. Під час війни міст постраждав, але основа вціліла. За такої умови відбудова не зайняла багато часу: знову перебудували. Боюся навіть підрахувати вкотре.
Лівий пілон. «Мистецтво» замріяно дивиться на машини.
Біля моста Людовіка можна побачити фігури, які його прикрашають. Кам’яні істукани уособлюють Старанність та Мореплавство (перенесли зі старого мосту), а також Мистецтво (новостворена в 1979 році фігура).
Міст складається з трьох арок загальною довжиною 77 м. Витримати потік транспорту, а це два ряди машин та двосторонній рух трамваїв - не жарти. Спеціальні опори створено так, щоб міст знову не загнувся від навантаження та протистояв коливанням.
Правий пілон. Вази оберігаються сітками від голубів-серунів.