кліренс угору, бо самі в гори
Утома позавчорашнього Нюрнберґа поставила під сумнів щонедільний похід в гори. Зрештою, я би залюбки відмовився. Така ідея виникла вчора вранці, коли будильник гидко задзенькотів о шостій ранку. До кайзерштадту ні світ ні зоря, тепер у гори в невиправдану рань - для хронічної «сови» такі фокуси шкідливі.
Майже готовий був знову влягтися під тепле одіяльце, але ні, таки рушився. О мама мія, як же я не прогадав. Йшли від Klais до Schloß Kranbach, далі на Eckbauer, там обабіч був весняний несміливий ліс, який закінчився біргартенами, крутезним спуском вниз (ось де кламм). До Гармішу бігли страшенно, щоб за 2 хв. до відправки потяга встигнути.
Така погода була гожа, такі гоооори сизі в снігах, сонце, капель, стежки, первоцвіти, два замка. Як тут не звар’ювати?!
Удалині пік Alpspitze (2628 м), його ще буде багато де видно.
До замків ми не потрапили, та й не було чого: готель і ресторани, навіщо йти. І лісу було краплю, крихту, шматок. Далі тільки цирки гірських вершин, обтяжені снігом хребти, тумани… Уже заради цього варто народжуватися і жити.
Лірику можна мити довго, емоції втілювати в слова теж. Їх ніхто не читатиме, крім мене в майбутті. Оберу кілька світлин для фотозвіту, для спогадів, для якірного ефекту через кілька років. Фотки з моєю персоною по центру кадру тут.
А я і не хочу :)
Ґазді на дошку оголошень: Я знаю, де знаходиться кламм (той, що Партнах). Він зачинений щорічно навесні на апдейт.
П.С. Якщо буде знайдено кілька абзаців про два замки, я сформую окремий звіт. Шотландія в Баварії вартує окремої двохабзацної писанини.
З потяга було вже заманливо.
Пристанок у Кляйсі.
З центру Кляйсу теж гористо. Нас це не цікавить, йдемо далі.
Замок Кранах.
Біля замку Кранах. Попереду наша ціль.
Хребет Карвендель.
І сніг довкола на полях, у затінках.
Так, не завжди можна роздивитися, але гори є.
Замок-палац-готель.
Упізнається знову Alpspitze.
Потім сніг почав зникати.
І зарясніли схили.
Дорога виводить у напрямку на Гарміш-Партенкірхен.
