Ось коли треба робити роковини, саме нині.
Як багато я здобув, як незміримо багато втратив, за один день, за один дзвінок - і нема, позаду вже нема стіни, опори. Уже нічого нема, і тут без песимізму, тут одначе дуалізм всього.
Рік життя: від сліз в автобусі й привітного, теплого Оснабрюка до... нині, мабуть. Якщо б не... деякі моменти. Мені сняться кошмари, мене мучать докори несказаного. Ех.
Краще далі мріяти про Ферганську долину, якось більш сонячніше.
І в п.с.: У нас ще й досі по-справжньому цвітуть підсніжники, такі милі й ніжні. Клавдія пише, що дме фен (теплий сухий вітер), тому так затишно.