не тільки Ауді багатий Інґольштадт
Для пересічного європейського чоловіка Інґольштадт відомий з двох позицій: сучасне місто - центр «AUDI», старе місто - неприступна військова фортеця та редути. Якщо про другу складову призабувають дуже часто, то от Ауді - це принада ще та.
Велике німецьке місто Інґольштадт, яке розкинулося на берегах Дунаю, віддавна знаходилося на важливих торговельних шляхах. Існує приказка: «Хто заволодіє цим містом, отримає ключі від Баварії». Зараз ми негайно почнемо заволодівати як туристи, адже в місті є на що подивитися, хто б там що не говорив.
Як бачу цей замок, аж піджилки трясуться.
Подумайте, як і цей ангел, чи читати далі :)
У 13 столітті в місті (то ще й не було достоту місто) споруджують замок-резиденцію для інґольштадського герцога. Під кінець столітки територію починають поступово розширювати, укріплюючи стінами та баштами. Результатом такого стратегічного ходу стала трьохкілометрова стіна з 87 баштами. Заратустрі, як і решті туристів, представлено нині до огляду лише кілька вцілилих.
Ташентурм (Taschenturm) не виправдовує своєї назви, ніяка вона не кишенькова.
Залишки фортечних стін.
Стіни практично переростають в будинки. Стають ними.
Неймовірно красивими є ворота Кройцтор (Kreutztor). Ймовірно, що Діснея знімали за лекалами цієї споруди. Здається, зараз перед тобою не рудимент, а шматок казки під звуки музики класиків. До слова - ледь не символ міста на багатьох поштівках.
Західні ворота Kreutztor.
У 1418 році заклали Новий замок (Neues Schloss), який виглядає найбільш презентабельно. Вигляд його справді фортифікаційний, а не резиденціальний з танцюльками.
Виглядає неприступно.
Барокова башта на вході трохи молодша од стін, що її оточують.
Леви над входом - для сестри Юлі (sestra_yuliya). На щиті - ще один.
На внутрішньому дворі великий замковий палац.
Нагадує Свірж, не здається вам?
Звісно, без туристичної приватизації не можна - пивний підвал в замку.
Стрілка правильно показує, нам якраз до редуту.
У 18... році замки стали просто ляльками в руках військових стратегів. Ніякого ворога спинити ці середньовічні істукани вже не могли. По іншу сторону Дунаю починають зводити форти, батареї, редути та башти. Дійти до них можна одразу від Нового замку по пішохідному містку Donausteg або по автобусному мосту Konrad-Adenauer-Brücke. Принагідно побачити замок з оглядової ділянки.
Прощаємося з замком й крокуємо до фортів. Стрілка ж для кого намальована була? :)
Башта Тріа (Turm Tria).
Редут Тіллі (Reduit Tilly) - найкращий представник мистецтва укріплень ХІХ століття в Інґольштадті.
Інша сторона.
Залишки стрілянини.
Біля нього тече проточний струмок, де можна відійти від спеки, промочивши ноги. Не один Заратустра бажає прохолоди.
Війна війною, але повернемося до старого міста. Тут доволі легко знайти куточок, де затишно, спокійно, тихо, і... як правильно помітив rbrechko, немає людей.
Головна пішоходка міста - три вулиці, одна з яких переходить в наступну.
І ще в наступну.
А далі по вулиці потяглися будиночки й будинки, які використовуються для туризму й житла. Зробимо гак до наступної церкви.
Найстраріша церква міста - св. Морітца (Stadtpfarrkirche St. Moritz). Її башту видно з багатьох місць навколоцерковних вулиць.
Романська башта.
Не знаю, що це за пророк.
Зате мені пригадується фраза «Звонить во все колокола». Цього числа дзвонів якраз предостатньо.
Втомилися вже? Негайно в біргартен посмакувати пива.
А зовсім поруч розташувалася Стара Ратуша (Altes Rathaus), яку утворили чотири будинки вкупі.
Ратуша, позаду якої ще раз погляньте на св. Морітца.
Головний і величний храм Інґольштадта (XV-XVI століття) - готичний Собор Пресвятої Богородиці (Liebfrauenmünster). Як і більшість готики, його роздивлятися можна тільки на невеличкому п’ятачку або з вертольота. Ну так будували, що тут вдієш.
При підльоті на ікарі.
Трошки вище видно краще, але дуже загілковано.
Ближче обіцяють кращу картинку. Ніфіга.
Ні в які рамки не вписується.
А під храмом ростуть пальми в кадушках.
Ще одна по праву красива барково церква (1732) - «St. Maria de Victoria», збудована на замовлення студентської конгрегації. На склепінні величезна (40 х 15 м) фреска роботи декоратора Космаса Даміана Асама (творця мюнхенської церкви). Я десь читав, що церква вважається музеєм, тому вхід до неї платний. Мені щось так насправді не здалося, бо я під якусь церемонію потрапив досередини без проблем.
Зовні вона ось яка.
Порозглядайте стіни.
Головний вівтар теж заслуговує нагород.
Поруч знаходиться будинок Тіллі (учасник 30-річної війни та реогранізатор баварського панування), ім’ям якого (ви ж іще пам’ятаєте?) зоветься редут біля Дунаю.
Далі в сусідньому провулку - францисканська церква (Franz. Kirche).
Далі в наступному - St. Matthäus.
Гнадельтальгюмназіум (Gnadethalgymnasium) схожий на замок в мініатюрі.
Гое шулє (Hohe Schule) з вигляду наче церква, проте це всього лиш будинок, який займав з 1472 до 1800 року університет.
Центр міста виглядає так, наче вибухнула прапорна фабрика. Просто засилля і геральдичних, і просто кольорових полотен. Скрізь.
Червоні матерії в колір пурпуру.
Сині.
На срібному тлі блакитна вогнедишуча пантера - герб міста.
Юй, скільки прапорів!
І півслова про сучасне місто. Воно просто вдирається в очі туристу, вартує лише півкрока зробити з альтштадту. Ну просто вилапує кожного. Мені це не до вподоби. І в музей Ауді я теж не пішов.
Сумний модерн сьогодення.
Навіть люк - та й той сучасний, курча їх мама була...
Ні, з-поза старого міста треба тікати негайно, не залазячи в суєту. Тікати геть, щоб нічого не було видно... Я просто заліз на пагорб і дивився під дахи башт...
Медитація...
...а потім зліз і почалампав на вокзал.