чеська підземка
У празькому метрополітені, єдиному в Чехії, я вже колись бував. Але так недовго й неуважно, що практично не зміг би нічого на підставі короткої поїздки розповісти. Зараз маю змогу вже з більш розширеними знаннями, спостереженнями і фотографіями зробити ексметрис про цей вид транспорту Праги.
Плани щодо будівництва метро висували кількаразово, десь з 20-х років ХХ століття, але справа все відтягувалася і не рухалася нікуди. Після війни теж діла не було до метротранспорту, тому перші екскаватори копнули землю в 1966 році і то не для метро, а лиш заледве для підземного трамваю.
Підходить поїзд, обережно.
У 1967 партія винесла вердикт - метру таки бути. Приїхали радянські тунелебудівники, інженери та ще велика частина метрострою і взялися за діло. Справа була нелегка - шлях пролягав через Старе місто, яке вимагало бережливої копки, а попереду на трасі - ще й Влтава текла. Подібні перепони на шляху вимагали глибокої прокладки (як у Києві), аж до 58 метрів. Першу ділянку відкрили в 1974 році, зробивши з того величезний фест. Решта шматків уже не удостоїлися великої честі помпезного відкриття.
Неймовірна схожість чеського метра з київським чи московським пояснюється тим, хто його будував і з чого. З Союзу приїхали сюди ескалатори, турнікети, кріпильні частини. Збудували найглибше метро в Європі. Але це, мабуть, якщо вважати, що Європа закінчується одразу за Краковом :)
Вхід до метро маркують кольором гілки (на фото - жовта) та приколбашеною буквою М.
Підземка складається з трьох гілок, які перехрещуються між собою. Гілки без назв, тільки мають позначення А, В і С та кольори: червоний, жовтий, зелений. Майже яко світлофор. Планується в запуск гілки D, колір поки що не розголошується. Напевно, буде синій. Назви станцій до розпаду СРСР носили назви комуністичного характеру, потім перейменували в Намєстє Республіки, Народні Тріда та інші.
Залишки соціалізму.
Схема метро складна.
Схема метро спрощена (взято з інтернету).
На станціях система колірного орієнтування.
Показано, де робити преступ на лінку (перехід на лінію).
Дуже зручно.
І зрозуміло, на яку колію йти чекати.
У метро відсутня тьотка-наглядачка за ескалатором. Стоять кнопки аварійного стопу - цього достатньо. Рух досить швидкий, стрічка для рук так само збита, як і в Києві. Ліфти, на противагу до мюнхенського - відсутні. Єдина радість для інвалідів - це підйомники. Нагадують платформу, як рухається. Бачив на одній зі станцій. Але от що примітно, на станціях пересадки неможливо інвалідам переїхати на іншу гілку. От наче все і робиться для незахищених верств населення, але не всі труднощі подолано.
Спуск.
А далі - нагадує фабричний цех.
Станції схожі між собою. Лише колір «бульок» буває різним.
Але не скрізь.
Це вже посвіжіше. Сміховські надражі.
Вагони всі одного типу 81-71 (я бачив однакові, або відрізняються несуттєво), збудовані Митищинським машинобудівним заводом. Середина - уся в червоних тонах та фіолетових сідушках. Двері відкриваються по вимозі натисканням на кнопку. Кожну станцію оголошує диктор (Настедне прістанек)
Жовта пімпа відкриває двері.
Розкрито виглядає так ось.
Середина. 236 стоячих місць.
Сидячих натомість - лише 72.
Живлення метровагонів здійснюється через контактну рейку, яка «бігає» на кожній станції. Більшою мірою знаходиться по лівій стороні руху вагона, тому її не видно з платформи. Але на «Мустеку» вона справа, тому забачити легко. Навіть ще й написи контактів зверху стоять. Торкатися небезпечно - 750 В.
Тунелі можна вивчати на предмет комунікацій. Я вже розповідав, який кабель перерізати за що відповідає.
Під час великого розливу Влтави в 2002 році метро закрили на півроку, бо 19 станцій плавали. Як ту воду вичерпували - не маю поняття. Почекали, поки рівень води спаде, а потім викачували. Хіба що якось так. Але ж протягом шести місяців вода наробила лиха й для металічних конструкцій, і для струмонесучих елементів.
Де ж тут воду стримати, якщо вхід розбаюрений.
Таку станцію затопити - раз плюнути.
У Чехії забули про ХХІ століття. Годинники висять «Пращай моладасць», ніякого показу часу прибуття метро та інформування. Проектори нагадують мікрохвильовку з маленьким отвором для променю. Зате от з камерами - не поскупилися, все довкола моніторять і вислідковують. Моделі камер теж громіздкі й жахливі. Здається, таким вже тільки в музеї належить стоять, а ні - ще висять.
Технічний совок.
Кілька згадок, кілька фоток про запобіжники. Лінія, яку з метою безпеки не варто пересікати - має рельєфні кульки (для сліпих), це зрозуміло. Для чого навколо стін та в переходах робити металічні нижні поручні - загадка. Маю здогад, щоб возиками й інвалідвізками не оббивали стін, ногами не обчовгували в чорне. Ще трохи чеської запобіжливості - можна струм підводити, це вже щоб поза всяким сумнівом врятувати стіну будь-якою ціною.
Лінійний бар’єр.
Двохтрубний захист.
Проїзним документом є т.зв. «їзденка» (jízdenka). Цілком вистачає короткочасної їзденки - 20-хвилинної за 18 крон (трохи менше 1 євро), щоб доїхати з центру навіть з однією пересадкою. Або ж купити за 26 крон білет на 75 хвилин. Можна взяти добовий, річний або місячний. Їзденка - поняття транспортне і поширюється на автобуси, трамваї. Головне - вкластися в діапазон. На трамвайних зупинках їх не продають, так само як і в салоні (може, у водія?), але компостери стоять. Можливий варіант - смс-їзденка. Спосіб досить новий: відправив смс, гроші з рахунку зняло, прийшла у відповідь месага з кодом, яка і є їзденкою. Мені здається, що можна цей метод використати для «зайцювання». Контролер заходить у двері, тут же відправити смс і отримати код. Треба лише точно знати, як зашвидко це відбувається. Не виключено, що чехи просікли халявщиків. Штраф складає 800 крон :)
Виглядає їзденка так.
Купляє чех їзденку.
Працює метро з 5:00 до 24:00. Хоча це не показник, бо купити проїзні квитки часто вдень неможливо - каси закриті, а автомати приймають лише копійки, паперові гроші - ні. Біля деяких турнікетів є незрозуміла охорона, які її обов’язки - теж під знаком питання. А ще от турнікети мають фотодетектор, який індикує червоним. Ідіотизм при наявній схемі оплати повний.
Турнікети-компостери.
Пхати в жовте.
Здається, я переповів усі мої спостереження з метрополітену Праги. За доповнення та коригування неточностей - буду тільки радий.
Плани щодо будівництва метро висували кількаразово, десь з 20-х років ХХ століття, але справа все відтягувалася і не рухалася нікуди. Після війни теж діла не було до метротранспорту, тому перші екскаватори копнули землю в 1966 році і то не для метро, а лиш заледве для підземного трамваю.
Підходить поїзд, обережно.
У 1967 партія винесла вердикт - метру таки бути. Приїхали радянські тунелебудівники, інженери та ще велика частина метрострою і взялися за діло. Справа була нелегка - шлях пролягав через Старе місто, яке вимагало бережливої копки, а попереду на трасі - ще й Влтава текла. Подібні перепони на шляху вимагали глибокої прокладки (як у Києві), аж до 58 метрів. Першу ділянку відкрили в 1974 році, зробивши з того величезний фест. Решта шматків уже не удостоїлися великої честі помпезного відкриття.
Неймовірна схожість чеського метра з київським чи московським пояснюється тим, хто його будував і з чого. З Союзу приїхали сюди ескалатори, турнікети, кріпильні частини. Збудували найглибше метро в Європі. Але це, мабуть, якщо вважати, що Європа закінчується одразу за Краковом :)
Вхід до метро маркують кольором гілки (на фото - жовта) та приколбашеною буквою М.
Підземка складається з трьох гілок, які перехрещуються між собою. Гілки без назв, тільки мають позначення А, В і С та кольори: червоний, жовтий, зелений. Майже яко світлофор. Планується в запуск гілки D, колір поки що не розголошується. Напевно, буде синій. Назви станцій до розпаду СРСР носили назви комуністичного характеру, потім перейменували в Намєстє Республіки, Народні Тріда та інші.
Залишки соціалізму.
Схема метро складна.
Схема метро спрощена (взято з інтернету).
На станціях система колірного орієнтування.
Показано, де робити преступ на лінку (перехід на лінію).
Дуже зручно.
І зрозуміло, на яку колію йти чекати.
У метро відсутня тьотка-наглядачка за ескалатором. Стоять кнопки аварійного стопу - цього достатньо. Рух досить швидкий, стрічка для рук так само збита, як і в Києві. Ліфти, на противагу до мюнхенського - відсутні. Єдина радість для інвалідів - це підйомники. Нагадують платформу, як рухається. Бачив на одній зі станцій. Але от що примітно, на станціях пересадки неможливо інвалідам переїхати на іншу гілку. От наче все і робиться для незахищених верств населення, але не всі труднощі подолано.
Спуск.
А далі - нагадує фабричний цех.
Станції схожі між собою. Лише колір «бульок» буває різним.
Але не скрізь.
Це вже посвіжіше. Сміховські надражі.
Вагони всі одного типу 81-71 (я бачив однакові, або відрізняються несуттєво), збудовані Митищинським машинобудівним заводом. Середина - уся в червоних тонах та фіолетових сідушках. Двері відкриваються по вимозі натисканням на кнопку. Кожну станцію оголошує диктор (Настедне прістанек)
Жовта пімпа відкриває двері.
Розкрито виглядає так ось.
Середина. 236 стоячих місць.
Сидячих натомість - лише 72.
Живлення метровагонів здійснюється через контактну рейку, яка «бігає» на кожній станції. Більшою мірою знаходиться по лівій стороні руху вагона, тому її не видно з платформи. Але на «Мустеку» вона справа, тому забачити легко. Навіть ще й написи контактів зверху стоять. Торкатися небезпечно - 750 В.
Тунелі можна вивчати на предмет комунікацій. Я вже розповідав, який кабель перерізати за що відповідає.
Під час великого розливу Влтави в 2002 році метро закрили на півроку, бо 19 станцій плавали. Як ту воду вичерпували - не маю поняття. Почекали, поки рівень води спаде, а потім викачували. Хіба що якось так. Але ж протягом шести місяців вода наробила лиха й для металічних конструкцій, і для струмонесучих елементів.
Де ж тут воду стримати, якщо вхід розбаюрений.
Таку станцію затопити - раз плюнути.
У Чехії забули про ХХІ століття. Годинники висять «Пращай моладасць», ніякого показу часу прибуття метро та інформування. Проектори нагадують мікрохвильовку з маленьким отвором для променю. Зате от з камерами - не поскупилися, все довкола моніторять і вислідковують. Моделі камер теж громіздкі й жахливі. Здається, таким вже тільки в музеї належить стоять, а ні - ще висять.
Технічний совок.
Кілька згадок, кілька фоток про запобіжники. Лінія, яку з метою безпеки не варто пересікати - має рельєфні кульки (для сліпих), це зрозуміло. Для чого навколо стін та в переходах робити металічні нижні поручні - загадка. Маю здогад, щоб возиками й інвалідвізками не оббивали стін, ногами не обчовгували в чорне. Ще трохи чеської запобіжливості - можна струм підводити, це вже щоб поза всяким сумнівом врятувати стіну будь-якою ціною.
Лінійний бар’єр.
Двохтрубний захист.
Проїзним документом є т.зв. «їзденка» (jízdenka). Цілком вистачає короткочасної їзденки - 20-хвилинної за 18 крон (трохи менше 1 євро), щоб доїхати з центру навіть з однією пересадкою. Або ж купити за 26 крон білет на 75 хвилин. Можна взяти добовий, річний або місячний. Їзденка - поняття транспортне і поширюється на автобуси, трамваї. Головне - вкластися в діапазон. На трамвайних зупинках їх не продають, так само як і в салоні (може, у водія?), але компостери стоять. Можливий варіант - смс-їзденка. Спосіб досить новий: відправив смс, гроші з рахунку зняло, прийшла у відповідь месага з кодом, яка і є їзденкою. Мені здається, що можна цей метод використати для «зайцювання». Контролер заходить у двері, тут же відправити смс і отримати код. Треба лише точно знати, як зашвидко це відбувається. Не виключено, що чехи просікли халявщиків. Штраф складає 800 крон :)
Виглядає їзденка так.
Купляє чех їзденку.
Працює метро з 5:00 до 24:00. Хоча це не показник, бо купити проїзні квитки часто вдень неможливо - каси закриті, а автомати приймають лише копійки, паперові гроші - ні. Біля деяких турнікетів є незрозуміла охорона, які її обов’язки - теж під знаком питання. А ще от турнікети мають фотодетектор, який індикує червоним. Ідіотизм при наявній схемі оплати повний.
Турнікети-компостери.
Пхати в жовте.
Здається, я переповів усі мої спостереження з метрополітену Праги. За доповнення та коригування неточностей - буду тільки радий.