Ерфурт - два дні столиці Тюрінгії (ч.2)
Ерфурт має своє лице, яке не сплутаєш ні з чим. Воно у зморшках історії, часто без гриму й гримас. Може, тому таке неповторне, тому так в унісон ловить погляди туристів, посміхається кожній фотокартці, щоб уночі заснути і бачити кольорові сни?
Я вірю, що у сказаному є доля правди. Бо Ерфурт я не забуду. Мало які міста залишають яскраві спогади, до яких хотілося б повернутися за чашкою кави, за розповідями. Я так надихнувся цим шматком Тюрінгії, що вирішив зробити друзям-німцям-не-ерфуртцям коротку бліц-оповідь. Вони з моїх слів (самі розумієте, що словниковий запас описової лексики у мене не досконалий) коротко собі відтворили, що там є і чого туди варто їхати, та вирішили змінити свої плани і все ж відвідати це місто. Я тоді себе уявляв якимось чумним у доброму значенні цього слова. Я їх заразив ідеєю поїхати, побачити, вчаруватися і закохатися. Далебі, з чудовими спогадами тільки так і варто робити.
Мені так добре, стіни такі отчі, такий у серці невимовний щем!
Але годі мемуарів, повернемося до другої частини, не менш цікавої, ніж перша частина фотопрогулянки й історіознавства.
Продовження нарешті фоторозповіді. А я вже й забув, що було в першій частині :(
А тепер почнемо рухатися від вокзалу до центру. І все, що по дорозі - неодмінно потрапить до мого звіту. Я вже згадував про Bahnhofstrasse, там багато цікавих споруд, елементів.
Зранку можна приділити увагу деталям.
Вони того варті.
Не забувайте дивитися униз. Часто під ногами просто валяються залишки історії.
Вулицю частково ремонтують. Не мене одного цікавить час завершення ремонту.
Ерфуртом мандрувати - не в космос літати.
Шлях просто непомітний, тому швидко опиняєшся на площі Ангер (Angerplatz). Я так і не зміг вняти, чим цікава і що то значить. На вигляд - щось торгово-модернове, з купою дротів, склопакетів та трамвайних розвилок. Як зараз бачу на карті, там десь стояв пам’ятник Лютеру, а я його не побачив, бо не ходив у тій частині. Мені ж як уночі, так і вдень було цікаве сполучення площі Ангер з вулицею Ангер. На ній теж сила силенна красивих будівель.
Власне Ангерпляц.
Але повернімо на вулицю Ангер. Обережно, там їздять трамваї.
Проїхав? Ну а тепер відкривайте роти і роздивляйтеся все навколо себе.
Бачите льва у створі арки?
І знову леви. Цікаво, що на скаже сестра Юля sestra-yuliya?
Будинок «До велетня». Тигр і лев.
Ось такі кумедні голови маскаронів під склепінням.
А виноград уже достиг.
Карапузи за роботою.
Погляд ловить висока башта св. Бартоломея (Bartolomäusturm). Її добряче відбудували на початку 15 століття, у 16 використовувалася як фарна церква спільноти босих (кармелітів, мабуть). Із 1591 року і до 1942 використовувалася як дзвіниця. У 1660 році сама церква зруйнувалася, а висока башта - залишилася. За німецьких совітів на башті встановили корільйон з 60 дзвонів, якраз в акурат до 30-ї річниці НДР.
Bartolomäusturm.
Ще кілька кроків від башти - навпроти фонтан. Вночі - особливо граціозний.
Під ранок.
Нічна містерія світла.
Зате зранку - помітні романтичні деталі.
Ліворуч стоїть будинок, до якого був причетний Бісмарк. Табличка про щось там оповідала (скільки днів і в котрому році), але це все історичні моменти, які мені про Бісмарка не надто запам’яталися.
Ось цей будинок.
Ось цей Бісмарк.
Від фонтану подати руку - й церква Вірберта (або якось так на українську) (Wirbertkirche). Її помітно одразу, але довго нема чого там зупинятися.
Башта за традицією - вище.
Кілька провулків - і по вулиці Барфюссерштрассе є уламки однойменної церкви - Церква босоногих монахів (Barfüßerkirche). Вона представляє собою законсервовану руїну. Я, було, подумав, що це якась церква з наших українських теренів, але це все обман. У неї просто влучив снаряд під час війни в 44-му, а відновлювати не збиралися. От тому вона й стоїть у таких пристойних руїнах.
Руїна.
Із добре збереженою абсидою.
Вода в Ерфурті є невід’ємною частиною пейзажу. Здається, що тут багато річечок і струмків, насправді це все канали й рукави невеличкої річки Гери (Gera). Тому й життя міста також частково пов’язане з нею. Головним чином - млинами. Ось один з млинів - Новий (Neue Mühle).
У тому покатому скляному сарайчику знаходиться водяне колесо. Звісно, в рамках музею.
А річку Геру можна дещо урізноманітнити і увеселити. Хоча б таким чином.
Уже недалечко, та й до ратуші доберемося. Наберіться терпіння :)
За поворотом можна здибати залишену башту церкви св. Павла, яка вціліла у 18 столітті після пожежі церкви 15 століття.
Башта, схоже за все, з каменю. Нештукатуреного.
А тепер наближаємося безпосередньо до старої площі, до Рибного ринку (Fischmarkt). Тут багато цікавих споруд залишено для туристів. Безперечно, одразу примітною є ратуша неоготичного типу (1870). Досередини можна зайти і порозглядати, що там і як. Інтер’єри стилізовані під готику, стіни покриті настінним живописом, в якому з труднощами, але впізнаються сюжети германських саг.
Ось яка ерфуртська красуня.
Ще трохи, і в кадр залізуть переветні й відьми. Але, шкода, північ давно вдарила. Не буде вже їх.
При вході - який дистанцомір.
Поштовий ящик на стіні ратуші.
Усередині склепінчасті зали.
І галереї.
І трохи міфічних сюжетів.
З покійниками, як годиться.
Та з битвами.
...і печальними дівами.
Навпроти ратуші стоїть дуже багато вдекорований ренесансний дім «До червоного бика» (Zum Roten Ochsen). А як глянути на того бика, то якесь теля недоношене: дрібне, хиляве, ще й червоне.
Ух, гарно.
Ради кого все було збудовано.
Поруч стоїть статуя римського воїна. Довкола якої наліплено столиків тутешньої кафешки. Уночі - це дуже добрі підставки для фотографування :)
Десь там відшукайте того псевдо-Роланда. А як ні, то кількома фотками вище, на фоні ратуші.
Ще один чудовий будинок (1584) - «До широкої плити» (Zum Breiten Herd). Варто звернути увагу на 5 рельєфів, які зображають органи чуття людини. Мабуть, у ті давні часи саме так собі це уявляли.
Ось широкої плити будинок.
Зір.
Слух.
Нюх.
Смак.
Дотик.
Поруч сусід теж імпозантний. Явно, виручка власнику добра йде.
Услід за трамвайними коліями можна витрати 2 хвилини часу і потрапити на вже відому нам Соборну площу (йшлося у першій частині оповіді). Але ось вуличка, яка сполучає Фішмаркт і Домпляц - теж не потребує зневаги. Головною домінантою є Всесвятська церква (Allerheiligenkirche) із 53-метровою баштою, збудованою в 14-15 столітті.
Видно, ой видно її від Фішмаркту.
Ще й підсвічують (кажу впевнено, десь по другій ночі підсвітку вимкнули).
Традиційний фахверк.
Уночі він теж традиційний.
Вулиця хоч і мала (за ерфуртськими мірками), але варта пошани.
Взагалі будинки тут вельми і вельми... Було б кому їх розглядати.
Таких злосних маскаронів сам чорт злякається.
Цікаво, зручно йому в шапці й у короні водночас?
Подружжя, га?
І леви, що оточили тирс (отой патик).
Цей маленький екскурс можна завершити й знову повернутися до ратушної ділянки. Поруч є інфопункт (працює, сука, з десятої години!), який з вельми охочою радістю забезпечить картою. Але не варто там довго затримуватися, адже попереду - справжнє чудо урбоархітектури. Ексклюзив цей - Міст крамарів (Krämerbrücke). Це єдиний міст у цій частині Німеччини, який забудований з обох боків будинками. Я розумію, що описи доволі нудні, але спробую пояснити на пальцях.
Навіть уночі ясно, що це - міст.
Що там вже про день говорити.
Був собі в 11 столітті дерев’яний міст через Геру, який після численних пожеж вирішили викласти каменем. По краям кам’яного моста почали будувати будинки. Спочатку їх було 64, але до наших днів дожили тільки 32 (половина!). На кінцях моста стояли дві церкви, вцілілою нині є тільки одна - св. Егідії (Ägidienkirche).
Будинки прямісінько на мості.
Внутрішня вуличка неймовірно вузька.
І зовні видно, що будинки теж вузькі.
Ось такий вид зовні. Онде річечка протічна.
Церква Егідії - кінець мосту.
Пройшовши через арку церкви, можна потрапити на дуже затишну площу. Назва їй теж відповідна - Ринок тисячі дрібниць (Wenige Markt). Тут стоїть фонтан, наявні кафешки, та й довкола Krämerbrücke можна ще раз пройтися.
Нічний вид.
Одна з вуличок униз - Кормова (Futterstrasse), яка колись була частиною «Королівського тракту». А в радянські часи вона з’єднувала... Міст крамарів із вулицею Леніна. Уявляєте, яка гидота :(
Ось Ленінштрассе.
Зрештою, вулиця залишилася, тільки назву змінили на німецьку - Йоганесштрассе (Johannesstrasse). Кому цікава історія Ерфурта в фотографіях та деталях - пряма дорога до міського музею. Але зовні цей будинок вже починає до себе приковувати увагу. Називається, знову ж таки з тим самим До... - «До в’яленої тріски» (Zum Stockfisch).
Музей.
І саме час пройтися (може, десь в чергове) по оборонних баштах міста. Якщо ця думка промайне якраз на вулиці Леніна, то далеко й ходити не треба, адже в кінці стоїть Johannesturm - залишок від Йоганнескірхе. Вціліла якраз тільки ось ця мурована стріла.
Йоганнестурм.
Трохи з іншого боку.
Ще трішки-трішки по Августинівській вуличці - та й натрапляємо на Nikolaiturm - це один залишок войовничого минулого. Тут, власне кажучи, особливо довго нема чого затримуватися. Бо ще через квартал - Георгіївська башта (Georgsturm).
Ніколайтурм.
Георгтурм.
Наприкінці можна помандрувати по ідилічному, вузькому, такому вперто гарному Церковному провулку (Kirchgasse).
Любителям руїн посучасніше - теж є що припіднести.
І, таким чином, знову повернення на Соборну площу. Вже вкотре. Але це ж не зашкодить :))
А тепер можна на пиво. І на вокзал.
Посміхнутися наостанок.
П.С. Ну і не міг Заратустра пройти осторонь характерного люка Ефрурта.
Люк’с люк.
Я вірю, що після прочитання звіту ви все ж щось запам’ятали і поставили собі на карті маленький плюсик - відвідати. Ерфурт. Колись.
Я вірю, що у сказаному є доля правди. Бо Ерфурт я не забуду. Мало які міста залишають яскраві спогади, до яких хотілося б повернутися за чашкою кави, за розповідями. Я так надихнувся цим шматком Тюрінгії, що вирішив зробити друзям-німцям-не-ерфуртцям коротку бліц-оповідь. Вони з моїх слів (самі розумієте, що словниковий запас описової лексики у мене не досконалий) коротко собі відтворили, що там є і чого туди варто їхати, та вирішили змінити свої плани і все ж відвідати це місто. Я тоді себе уявляв якимось чумним у доброму значенні цього слова. Я їх заразив ідеєю поїхати, побачити, вчаруватися і закохатися. Далебі, з чудовими спогадами тільки так і варто робити.
Мені так добре, стіни такі отчі, такий у серці невимовний щем!
Але годі мемуарів, повернемося до другої частини, не менш цікавої, ніж перша частина фотопрогулянки й історіознавства.
Продовження нарешті фоторозповіді. А я вже й забув, що було в першій частині :(
А тепер почнемо рухатися від вокзалу до центру. І все, що по дорозі - неодмінно потрапить до мого звіту. Я вже згадував про Bahnhofstrasse, там багато цікавих споруд, елементів.
Зранку можна приділити увагу деталям.
Вони того варті.
Не забувайте дивитися униз. Часто під ногами просто валяються залишки історії.
Вулицю частково ремонтують. Не мене одного цікавить час завершення ремонту.
Ерфуртом мандрувати - не в космос літати.
Шлях просто непомітний, тому швидко опиняєшся на площі Ангер (Angerplatz). Я так і не зміг вняти, чим цікава і що то значить. На вигляд - щось торгово-модернове, з купою дротів, склопакетів та трамвайних розвилок. Як зараз бачу на карті, там десь стояв пам’ятник Лютеру, а я його не побачив, бо не ходив у тій частині. Мені ж як уночі, так і вдень було цікаве сполучення площі Ангер з вулицею Ангер. На ній теж сила силенна красивих будівель.
Власне Ангерпляц.
Але повернімо на вулицю Ангер. Обережно, там їздять трамваї.
Проїхав? Ну а тепер відкривайте роти і роздивляйтеся все навколо себе.
Бачите льва у створі арки?
І знову леви. Цікаво, що на скаже сестра Юля sestra-yuliya?
Будинок «До велетня». Тигр і лев.
Ось такі кумедні голови маскаронів під склепінням.
А виноград уже достиг.
Карапузи за роботою.
Погляд ловить висока башта св. Бартоломея (Bartolomäusturm). Її добряче відбудували на початку 15 століття, у 16 використовувалася як фарна церква спільноти босих (кармелітів, мабуть). Із 1591 року і до 1942 використовувалася як дзвіниця. У 1660 році сама церква зруйнувалася, а висока башта - залишилася. За німецьких совітів на башті встановили корільйон з 60 дзвонів, якраз в акурат до 30-ї річниці НДР.
Bartolomäusturm.
Ще кілька кроків від башти - навпроти фонтан. Вночі - особливо граціозний.
Під ранок.
Нічна містерія світла.
Зате зранку - помітні романтичні деталі.
Ліворуч стоїть будинок, до якого був причетний Бісмарк. Табличка про щось там оповідала (скільки днів і в котрому році), але це все історичні моменти, які мені про Бісмарка не надто запам’яталися.
Ось цей будинок.
Ось цей Бісмарк.
Від фонтану подати руку - й церква Вірберта (або якось так на українську) (Wirbertkirche). Її помітно одразу, але довго нема чого там зупинятися.
Башта за традицією - вище.
Кілька провулків - і по вулиці Барфюссерштрассе є уламки однойменної церкви - Церква босоногих монахів (Barfüßerkirche). Вона представляє собою законсервовану руїну. Я, було, подумав, що це якась церква з наших українських теренів, але це все обман. У неї просто влучив снаряд під час війни в 44-му, а відновлювати не збиралися. От тому вона й стоїть у таких пристойних руїнах.
Руїна.
Із добре збереженою абсидою.
Вода в Ерфурті є невід’ємною частиною пейзажу. Здається, що тут багато річечок і струмків, насправді це все канали й рукави невеличкої річки Гери (Gera). Тому й життя міста також частково пов’язане з нею. Головним чином - млинами. Ось один з млинів - Новий (Neue Mühle).
У тому покатому скляному сарайчику знаходиться водяне колесо. Звісно, в рамках музею.
А річку Геру можна дещо урізноманітнити і увеселити. Хоча б таким чином.
Уже недалечко, та й до ратуші доберемося. Наберіться терпіння :)
За поворотом можна здибати залишену башту церкви св. Павла, яка вціліла у 18 столітті після пожежі церкви 15 століття.
Башта, схоже за все, з каменю. Нештукатуреного.
А тепер наближаємося безпосередньо до старої площі, до Рибного ринку (Fischmarkt). Тут багато цікавих споруд залишено для туристів. Безперечно, одразу примітною є ратуша неоготичного типу (1870). Досередини можна зайти і порозглядати, що там і як. Інтер’єри стилізовані під готику, стіни покриті настінним живописом, в якому з труднощами, але впізнаються сюжети германських саг.
Ось яка ерфуртська красуня.
Ще трохи, і в кадр залізуть переветні й відьми. Але, шкода, північ давно вдарила. Не буде вже їх.
При вході - який дистанцомір.
Поштовий ящик на стіні ратуші.
Усередині склепінчасті зали.
І галереї.
І трохи міфічних сюжетів.
З покійниками, як годиться.
Та з битвами.
...і печальними дівами.
Навпроти ратуші стоїть дуже багато вдекорований ренесансний дім «До червоного бика» (Zum Roten Ochsen). А як глянути на того бика, то якесь теля недоношене: дрібне, хиляве, ще й червоне.
Ух, гарно.
Ради кого все було збудовано.
Поруч стоїть статуя римського воїна. Довкола якої наліплено столиків тутешньої кафешки. Уночі - це дуже добрі підставки для фотографування :)
Десь там відшукайте того псевдо-Роланда. А як ні, то кількома фотками вище, на фоні ратуші.
Ще один чудовий будинок (1584) - «До широкої плити» (Zum Breiten Herd). Варто звернути увагу на 5 рельєфів, які зображають органи чуття людини. Мабуть, у ті давні часи саме так собі це уявляли.
Ось широкої плити будинок.
Зір.
Слух.
Нюх.
Смак.
Дотик.
Поруч сусід теж імпозантний. Явно, виручка власнику добра йде.
Услід за трамвайними коліями можна витрати 2 хвилини часу і потрапити на вже відому нам Соборну площу (йшлося у першій частині оповіді). Але ось вуличка, яка сполучає Фішмаркт і Домпляц - теж не потребує зневаги. Головною домінантою є Всесвятська церква (Allerheiligenkirche) із 53-метровою баштою, збудованою в 14-15 столітті.
Видно, ой видно її від Фішмаркту.
Ще й підсвічують (кажу впевнено, десь по другій ночі підсвітку вимкнули).
Традиційний фахверк.
Уночі він теж традиційний.
Вулиця хоч і мала (за ерфуртськими мірками), але варта пошани.
Взагалі будинки тут вельми і вельми... Було б кому їх розглядати.
Таких злосних маскаронів сам чорт злякається.
Цікаво, зручно йому в шапці й у короні водночас?
Подружжя, га?
І леви, що оточили тирс (отой патик).
Цей маленький екскурс можна завершити й знову повернутися до ратушної ділянки. Поруч є інфопункт (працює, сука, з десятої години!), який з вельми охочою радістю забезпечить картою. Але не варто там довго затримуватися, адже попереду - справжнє чудо урбоархітектури. Ексклюзив цей - Міст крамарів (Krämerbrücke). Це єдиний міст у цій частині Німеччини, який забудований з обох боків будинками. Я розумію, що описи доволі нудні, але спробую пояснити на пальцях.
Навіть уночі ясно, що це - міст.
Що там вже про день говорити.
Був собі в 11 столітті дерев’яний міст через Геру, який після численних пожеж вирішили викласти каменем. По краям кам’яного моста почали будувати будинки. Спочатку їх було 64, але до наших днів дожили тільки 32 (половина!). На кінцях моста стояли дві церкви, вцілілою нині є тільки одна - св. Егідії (Ägidienkirche).
Будинки прямісінько на мості.
Внутрішня вуличка неймовірно вузька.
І зовні видно, що будинки теж вузькі.
Ось такий вид зовні. Онде річечка протічна.
Церква Егідії - кінець мосту.
Пройшовши через арку церкви, можна потрапити на дуже затишну площу. Назва їй теж відповідна - Ринок тисячі дрібниць (Wenige Markt). Тут стоїть фонтан, наявні кафешки, та й довкола Krämerbrücke можна ще раз пройтися.
Нічний вид.
Одна з вуличок униз - Кормова (Futterstrasse), яка колись була частиною «Королівського тракту». А в радянські часи вона з’єднувала... Міст крамарів із вулицею Леніна. Уявляєте, яка гидота :(
Ось Ленінштрассе.
Зрештою, вулиця залишилася, тільки назву змінили на німецьку - Йоганесштрассе (Johannesstrasse). Кому цікава історія Ерфурта в фотографіях та деталях - пряма дорога до міського музею. Але зовні цей будинок вже починає до себе приковувати увагу. Називається, знову ж таки з тим самим До... - «До в’яленої тріски» (Zum Stockfisch).
Музей.
І саме час пройтися (може, десь в чергове) по оборонних баштах міста. Якщо ця думка промайне якраз на вулиці Леніна, то далеко й ходити не треба, адже в кінці стоїть Johannesturm - залишок від Йоганнескірхе. Вціліла якраз тільки ось ця мурована стріла.
Йоганнестурм.
Трохи з іншого боку.
Ще трішки-трішки по Августинівській вуличці - та й натрапляємо на Nikolaiturm - це один залишок войовничого минулого. Тут, власне кажучи, особливо довго нема чого затримуватися. Бо ще через квартал - Георгіївська башта (Georgsturm).
Ніколайтурм.
Георгтурм.
Наприкінці можна помандрувати по ідилічному, вузькому, такому вперто гарному Церковному провулку (Kirchgasse).
Любителям руїн посучасніше - теж є що припіднести.
І, таким чином, знову повернення на Соборну площу. Вже вкотре. Але це ж не зашкодить :))
А тепер можна на пиво. І на вокзал.
Посміхнутися наостанок.
П.С. Ну і не міг Заратустра пройти осторонь характерного люка Ефрурта.
Люк’с люк.
Я вірю, що після прочитання звіту ви все ж щось запам’ятали і поставили собі на карті маленький плюсик - відвідати. Ерфурт. Колись.