Оснабрюк: як вибухнула весною Саксонія: nick

nick_coll

Оснабрюк: як вибухнула весною Саксонія

May 06, 2010 11:04

Оснабрюк - найкраще місто Нижньої Саксонії, як мені здалося навесні. Це саме написано і на мідному столі 1572 року, з тієї лиш поправкою, що в ті часи вона, себто Саксонія, не була поділеною. Здається, місто змінювало своє обличчя, а статус все одно вдалося втримати. Ті самі шпилясті силуети, лише фортечна стіна впала. Погодьтеся, що заплачено не таку вже й велику ціну за те, щоб із гордо піднятою голову величатися на фоні всієї Саксонії. Нагадаю, що Нижня Саксонія - це той район Німеччини, який омивається на півночі Північним морем.

Назва міста пов’язана зі словом «Ochsen“ - осел, який перевозив всяке барахло через брід Гази. Пізніше збудували тут міст, а назва збереглася у вигляді нижньонімецького «Ossen“ (осел) und «Brügge“ (міст). Інша версія тягне за вуха слово Osna як перекаверкане Газа (назва річки). Ну а брюкке так і лишилося мостом.

Історія міста супроводжує туриста просто всюди: залишки фортечної стіни зі сторожовими вежами, замок 17 століття, ратуша, в якій велися перемовини про Вестфальський мир (1648). Добре збережене ядро міста з його середньовічним шармом просто вчаровує: вузькі вулички, величні сакральні споруди, фахверкові будинки, зручні кафешки, вулична музика.

Домінанта міста - ринкова площа (Markt).

Щоб не втомлювати читача, який звик лише дивитися картинки і сочні фотографії, дам лише трьохабзацну історичну довідку. Усе решта можна легко приплести, якщо читати про кожну атракцію містечка окремо.

Оснабрюк розвивався як місто з марктом (нагадаю, що так в середньовічних містах називали ринкову площу) на перетині давніх торговельних шляхів, які з’єднували Західну Європу та Голландію. У 780 році Карл Великий заснував тут єпископську резиденцію, а в 804 році найдавнішу гімназію - Каролініум (практично до розвалу Священної Римської імперії та падіння Першого рейху 1803 року місто носило за собою цей титул). Основний закон міста (конституція) налічує дофіга років був написаний в 1348 році. У 14 столітті місто ввійшло до складу Ганзи, потім його перекинули в Ганноверське королівство, а далі - в Прусію. Між 1561 і 1639 роками Оснабрюк трясло від спалювання відьом. Бургомістр Гаммахер стратив 163 тьоток, які викликали підозріння в чаклунстві. Його наступник - бургомістр Пельстер - також вирішив не покладати рук у справі вчинення розправ з відьмуванням: спалив ще 40 кубіт. Допомагали виганяти бісівські сили священики та суперінтенданти. Коротше кажучи, боролися на всю потужність.
Під час Другої світової 2/3 міста лежало в руїнах, почалася кампанія відбудов. Судячи по сучасному вигляду - вдалося на славу все відреставрувати. В повоєнні роки Осна стає великим економічним і культурним центром Нижньої Саксонії.
Тут родилися і жили такі знаменитості, як письменник Еріх-Марія-Ремарк, художник Фелікс Нусбаум, архітектор і письменник Ф. Фордемберге-Гільдеварт.

Середньовічні провулки.

Будівля залізничного вокзалу DB. Майте на увазі, що багаж там нема де лишити. Камери схову нема по дефолту, а автоматичні ящики не працюють. Проте збоку знаходиться майстерня по ремонту велосипедів. Там можна домовитися (за безплатно), щоб сумка позберігалася. Нащо ж її таскати містом!

Із вокзальної площі помітними стають якісь шпилі.

Найперше, що цікавого (це його шпилі були помітниким) по дорозі - це храм св. Іоанна, 1259-1289 років спорудження. Церква вважається цікавим представником ранньоготичного зодчества.

А це вже зроблено в інший час панорама. Мене тут ледь автобус не збив, коли я фоткав. Тому й результат такий :(

Єпископський замок нині виконує функцію університету. Ну і на замок теж дуже мало схоже. Просто гарний без бумбончиків палац жовтого кольору. Споруджено в 1667-1675 роках як резиденцію для протестантського єпископа Ернста Аугуста І та його дружини Софії з Пфальцу.

В одному з крил будівлі колись перебувало гестапо. Зараз там є стендова виставка.

Поруч з замком знаходиться академічний парк. Збоку вже видніється наступна точка маршруту - храм Катерини. Більша.

Храм св. Катерини - трьохнефна споруда 14-15 століть. Масивна вежа має висоту 103 метри і є найвищою в місті. Будувалася (з перервами) близько 300 років.

Всередині на склепіннях - родинні герби оснабрюцьких дворян. Хоча й внутрішнє убранство практично знищено, а потім відтворено.

Святій Катерині було відрубано голову мечем. Саме лежачою без голови зі знаряддям убивства вона і зображається.

Далі дрібні вулички екскурсують до найстарішого осердя міста.

До собору св. Петра. Найстаріші частини пізньороманського собору відносяться до 11 століття, хоча тотальна перебудова і сучасний вигляд - заслуга 1100 року.

Усередині стого й виважено. Розу ви вже бачили раніше.

Як бачите, навіть нутрощі храму знають, готичні вони чи романські.

Поруч із собором є маленька копія старого міста (для сліпих).

Ще два метри - і це вже площа Собороної свободи. Але тут довго нема чого затримуватися. Сюди ще повернемося на наступний день для очікування автобуса.

Найважливіша частина міста - Маркт, або Ринкова площа. На ній завжди маленькі будиночки (податок був високим).

А тепер поглянемо з висоти пташиних крил. Крайній правий будинок з круглим віконечком - дім Еріх-Марія-Ремарка.

А це - ратуша. Повна назва - «Нова ратуша у старому місті». Початкова будівля 13 століття, проте сучасного вигляду набула в результаті перебудов 1487-1512 років.

Неоготичні сходи, шпильчасті портали, пізньоготичні орнаменти - саме так виглядає оснабрюцька ратуша.

На другому поверсі є макет старого міста. Добре видно оборонні мури і те, чого зараз уже нема.

Friedenssaal (зал миру) з портретами тих, хто підписав Вестфальський договір, а також пізньоготичні лавки та герби.

Поруч з ратушею - ще одна важлива будівля середньовічного міста - будинок ваг. Тут зважували товари і завіряли печаткою точність. Будинок й далі відповідає вимогам середньовіччя (ступінчастий фронтон, пісковик, малі віконця (був податок на світло, одностулкові ставні)).

Ну і нарешті - цар Маркту - собор Марії (Marienkirche). Уперше згадується в 1177 році, потім стає єпископською церквою. Пожежі двічі торкнулися його стін: 1613 і 1944 років. Повторна відбудова була проведена в 1948-50 роках. Ясне діло, що намагалися втримати загальні риси згорілої, проте й додавали чогось свого. Так, під час однієї з перебудов вежа виросла зі своїх початкових 14 метрів на сьогоднішню висоту.

Середина - дуже нервюрна. До пожежі 1944 року всередині знаходився вівтар Страстей Христових, виконаний антверпенськими майстрами. Зараз - копія.

Із башти видно уже відомі нам об’єкти: собор св. Петра, частину Маркту. Більша панорама.

Неподалік Маркту є площа Вестфальського миру. Фонтан, мабуть, гарний, але скульптури - теж дуже дотошні.

Зображено будинки Оснабрюка, торговців свиньми, качками.

Показано, як чума косила жителів.

Heger Tor (Брама Хегер) - залишок укріплень древнього міста, хоча оборонними воротами ніколи не були. Класицизм дещо видозмінив браму (1817).

А це вже дорога за фортечними мурами. Оно, вдалині, знову видно шпиль св. Катерини.

Ще одна оборонна башта - Bocksturm. Табличка свідчить, що тут тримали ув’язненими відьом.

Усередині обладнали музей і кімнату тортур (здається), але потрапити туди не було можливості - висів замок.

Інша башта-залишок.

Готична монастирська домініканська церква. Монастир був заснований в 1295 році, а розігнали його 1803 році. Після такого ницого кінця сюди в’їхала казарма, а потім - магазин. Друга світова ще долбанула. У 1962 році церква знову стала церквою.

На цей храм я натрапив випадково, бо його не було видно з вежі, не побачиш і десь зненацька. Ну як завжди, одним словом.
Називається Herz Jesu-K. (Серця Христового).

Поліція. Я давно постеріг, що ті поліціянти займають найкращі будівлі (як-от, у Відні, приміром).

Стара частина міста напічкана фахверком. І так доречно.

Кожна деталька - маленький витвір.

Гастхоф - це щось як у нас готельчик.

Ось такі там провулки.

Була така традиція в Оснабрюці - якщо в домі холостяк, на дворі вивішували шкарпетки, що значило «пора брати бика за рога». У цьому будинку - багато хлопаків:)
Для незаміжніх ясочок була інша традиція, теж щось вивішували, але я забув що :(

Якісь ремісничі професії. Хоча нагадує дитячих Айболитів.

Путто серед дерев коня стриножать.

Скляна хатинка.

Класний дитячий майданчик (позаду - шпиль Катерини).

Прикольні ставні.

Ось такий там фахверк.

Але це все - подорожнє. Ми рухаємося до Леденхофу. Проходимо повз університетську біблiотеку.

Ну ось цей карапуз - Ledenhof. Pенесансний будинок був дворянським гніздом Леденів. А початково тут розміщувався робітничий цех вкупі з житловим приміщенням.

Колесо з шістьма спицями - герб Оснабрюка. А ось це металічне кулко було в 1944 році скинуто геть з вежі Собору св. Петра.

Якщо піти по Große Straße (велика вулиця), то точно почнеш променад по магазинам і кафешкам. Перше, що можна побачити - щось на зразок ЦУМа в якійсь синагогіальній будівлі.