Яванське яблуко насправді не яблуко
Будь-який перекладач, окрім стандартного набору граматики, лексем, нецензурної лексики повинен добре пам’ятати «фальшивих друзів перекладача». Це я до чого веду? До того, що сьогоднішній фруктовий гість, якому назва - ява-яблуко, насправді ніяке не яблуко взагалі. Навіть близько не лежало. Але так його величають на всьому Західному Заході. От тільки по-ангельськи ціла веремія назв: воскове яблуко, ява-яблуко, самаранг-роза-яблуко, воскове джамбу, водяне яблуко. Можна ще вживати назву «рожеве яблуко», але це раритет. Хінді знає якийсь ряд назв, близьких за звучанням: Amrool, Jamrool, Jamrul, Jumrool.
Головним місцем зростаття і поїдання яванського яблука є Індія, Кампучія та усі тайсько-філіпінські сусіди. Як правило, його там знають і з радістю їдять. Родичами у плані видів-родин-сімейств для яблука з Яви є мирт. Разом з гуавою, де родинні гени теж далися взнаки, ябку було якось непофігу, тому воно запросто тримається своїх родичів.
На вигляд ява-яблуко нагадує грушу. Може бути жовтого і червоного кольору. Колір дає підказку: червоні сорти більш соковиті, жовті - кисліші й менш соковиті. Шкірка нагадує гарний воскового полиску перець. Здається, що це і є якийсь перчик-рутунда, але повздовжній розріз просто розгармачує ці порівняння.
М’якоть плоду є білуватого кольору, як яблучна серцевина. Дуже соковите, з нетвердою клітковиною (нагадує дещо кавун: з’їж скибку - повний рот соку). Шкірка настільки м’яка, що її навіть не відчуваєш. Випльовувати точно не треба, як це буває деколи з яблуком-яблуком.
Якщо дошукуватися до порівнянь смаку, то можна визнати серед соковитого винно-солодкого смаку щось мангоподібне. Не то сосна, не то ялина. Я скорше схиляюся до думки, що є ознаки скипидару. Вреші, мирт теж не розбереш з його ароматичним букетом.
На Сході ява-яблуко їдять з сіллю, тушкують на сковородці, варять, роблять солодкі узвари або свіжі соки.
Головним місцем зростаття і поїдання яванського яблука є Індія, Кампучія та усі тайсько-філіпінські сусіди. Як правило, його там знають і з радістю їдять. Родичами у плані видів-родин-сімейств для яблука з Яви є мирт. Разом з гуавою, де родинні гени теж далися взнаки, ябку було якось непофігу, тому воно запросто тримається своїх родичів.
На вигляд ява-яблуко нагадує грушу. Може бути жовтого і червоного кольору. Колір дає підказку: червоні сорти більш соковиті, жовті - кисліші й менш соковиті. Шкірка нагадує гарний воскового полиску перець. Здається, що це і є якийсь перчик-рутунда, але повздовжній розріз просто розгармачує ці порівняння.
М’якоть плоду є білуватого кольору, як яблучна серцевина. Дуже соковите, з нетвердою клітковиною (нагадує дещо кавун: з’їж скибку - повний рот соку). Шкірка настільки м’яка, що її навіть не відчуваєш. Випльовувати точно не треба, як це буває деколи з яблуком-яблуком.
Якщо дошукуватися до порівнянь смаку, то можна визнати серед соковитого винно-солодкого смаку щось мангоподібне. Не то сосна, не то ялина. Я скорше схиляюся до думки, що є ознаки скипидару. Вреші, мирт теж не розбереш з його ароматичним букетом.
На Сході ява-яблуко їдять з сіллю, тушкують на сковородці, варять, роблять солодкі узвари або свіжі соки.