Вчимо архітектуру: Ставні
Мандруючи якимись містами, можна наткнутися на ставні, які надають кожному будинку якоїсь своєї індивідуальності. Особливо якщо по Росії прокататися, так такого надивишся там :)
Мало хто вже й згадає, коли вигадати ці дерев’яні затикачки на вікна, але декілька століть можемо дати навіть не задумуючись.
Коли ще вікон не було як таких, ставні слугували основним захистом від холоду, дощу, вітрів; оббивалися з внутрішньої сторони шкурами або хутром: так тепліше. З винайденням скла і батарей функції ставні значно спростились і відійшли в розряд декоративних, хоча й можуть використовуватися для захисту від прямих сонячних променів.
Ставні - дощате полотно, яке слугує для закривання вікна. Ось так просто і сухо пише словник. Але за цим дерев’яним полотнищем ховаються цілі епохи.
У Росії та Центральній Україні практично до початку ХХ століття ставні були обов’язковим елементом будівлі. Функціонально це працювало так: віконні рами не можна було відкривати, як в наш час. Це були стаціонарні, заглушені склом рами: ніяких форточок-кватирок, шпінгалєтів, щєколд та іншої єрундістіки. Але вони були знімними, от в чому фішка. Прийшли холода - хоуп, поклали вікна в хату, сидимо, гріємося. В літній період ці зимняки знімалися (на горище, певно), вікна завішували фіранкою, щоб мухи не летіли. Коли в хаті нікого не було (усі поїхали на ярмарок, приміром), для унеможливлення проникнення лиходіїв у хату, вікна закривали ставнями. І на ніч теж.
Під пильний погляд Заратустри на цей раз потрапили ставні європейських закутків: Женева, Женольєр, Каунас і Амстердам. Усілякі «рєзні палісади» Неньки на фотографіях знайдені не були. Ну і добре :)
Ідилія, скажіть?
Каунас.
Чи провінційна глушина - все одно прекрасно.
Меллінген.
Модерн наступає.
Женольєр.
І таке буває.
Каунас.
Сюди б ще ароматної кави горнятко. Оpen up!
Женева.
Той, хто вперше відвідує Голандію, обов’язково зверне увагу, що місцеві жителі не зашторюють вікон і не закривають на ніч ставнів. Цікаво, що цьому їх навчили іспанські інквізатори, які постійно боялися змов та заворушень. Щоб безперешкодно бачити, чи не готується якась єресь, вікна мали бути завжди відкритими. Хоча, про інквізицію вже давно забули (хрестячись десь в душі), а звичка жити на розпаш так і залишилася. Цим голандці начебто демонструють свою відкритість. Проходячи повз перші поверхи, мимоволі заглядаєш в будинки. Обстановка там скоріше нагадує музей, аніж житлове приміщення: стара шафа, креденс, фортепіано з ажурною серветкою, медове печиво на столі, бабця, яка в’яже шкарпетку...
І до чого тут ставні вже стільки років?
Прозорі вікна і декоративні ставні.
Амстердам.
Мало хто вже й згадає, коли вигадати ці дерев’яні затикачки на вікна, але декілька століть можемо дати навіть не задумуючись.
Коли ще вікон не було як таких, ставні слугували основним захистом від холоду, дощу, вітрів; оббивалися з внутрішньої сторони шкурами або хутром: так тепліше. З винайденням скла і батарей функції ставні значно спростились і відійшли в розряд декоративних, хоча й можуть використовуватися для захисту від прямих сонячних променів.
Ставні - дощате полотно, яке слугує для закривання вікна. Ось так просто і сухо пише словник. Але за цим дерев’яним полотнищем ховаються цілі епохи.
У Росії та Центральній Україні практично до початку ХХ століття ставні були обов’язковим елементом будівлі. Функціонально це працювало так: віконні рами не можна було відкривати, як в наш час. Це були стаціонарні, заглушені склом рами: ніяких форточок-кватирок, шпінгалєтів, щєколд та іншої єрундістіки. Але вони були знімними, от в чому фішка. Прийшли холода - хоуп, поклали вікна в хату, сидимо, гріємося. В літній період ці зимняки знімалися (на горище, певно), вікна завішували фіранкою, щоб мухи не летіли. Коли в хаті нікого не було (усі поїхали на ярмарок, приміром), для унеможливлення проникнення лиходіїв у хату, вікна закривали ставнями. І на ніч теж.
Під пильний погляд Заратустри на цей раз потрапили ставні європейських закутків: Женева, Женольєр, Каунас і Амстердам. Усілякі «рєзні палісади» Неньки на фотографіях знайдені не були. Ну і добре :)
Ідилія, скажіть?
Каунас.
Чи провінційна глушина - все одно прекрасно.
Меллінген.
Модерн наступає.
Женольєр.
І таке буває.
Каунас.
Сюди б ще ароматної кави горнятко. Оpen up!
Женева.
Той, хто вперше відвідує Голандію, обов’язково зверне увагу, що місцеві жителі не зашторюють вікон і не закривають на ніч ставнів. Цікаво, що цьому їх навчили іспанські інквізатори, які постійно боялися змов та заворушень. Щоб безперешкодно бачити, чи не готується якась єресь, вікна мали бути завжди відкритими. Хоча, про інквізицію вже давно забули (хрестячись десь в душі), а звичка жити на розпаш так і залишилася. Цим голандці начебто демонструють свою відкритість. Проходячи повз перші поверхи, мимоволі заглядаєш в будинки. Обстановка там скоріше нагадує музей, аніж житлове приміщення: стара шафа, креденс, фортепіано з ажурною серветкою, медове печиво на столі, бабця, яка в’яже шкарпетку...
І до чого тут ставні вже стільки років?
Прозорі вікна і декоративні ставні.
Амстердам.