Палац інвалідів
Палац інвалідів (Hotel des Іnvalіdes) був збудований за Людовика XІV як притулок для ранених солдат, що повернулися з війни. Урочистий і строгий фасад позбавлений декору, тільки портал прикрашає барельєф з Королем-Сонцем на коні. Обрамлення люкарн на високому даху - у вигляді лицарів-велетнів, що начебто зійшли з класичних ілюстрацій Доре до «Гаргантюа і Пантагрюеля».
У 1604 році за наказом Генріха ІV почалося будівництво Будинку Милосердя «для інвалідів усіх воєн, на чиїй би стороні вони не боролися», як писав у своєму указі король, закінчивши з релігійними війнами, які забрали ледве не десяту частину населення тодішньої Франції.
Так уперше католики і гугеноти почали жити під одним дахом у прямому значенні цього слова. Генріх ІV розпорядився, щоб інваліди були забезпечені фірмовими плащами з білими хрестами, у центрі яких була вишита королівська лілія. Хоча білі хрести і нагадували побічно про жахи Варфоломіївської ночі, але по цих плащах, як писав король, «кожен побачить, що населенням Столиці люди ці визнані гідними особливої пошани».
Будинок, побудований при Веселому королі, було невеликим. Через тридцять років кардинал Ришельє наказав його розширити. У 1670 році за указом Людовика XІV було побудовано архітектором Брюаном будинок майже нинішнього розміру. А в 1704 році архітектор Робер ДЕ Котт розпланував Еспланаду.
Керівництво роботами було доручено архітектору Лібералю Брюану, і в 1674 році будинок був готовий прийняти перших пансіонерів. У 1677 році було розпочато зведення церковного будинку, що пізніше розділився на Солдатську церкву і Собор інвалідів. Будівництво було завершено в 1706 році архітектором Жулем Ардуен-Мансаром.
Наприкінці XVІІ століття Будинок інвалідів - дійсне місто в мініатюрі, життя в якому протікає в строгому підпорядкуванні статуту церковних правил і військовому регламенту, - населяють близько 4000 ветеранів.
Вони об’єднані в роти під командуванням офіцерів і працюють в шевській і гобеленній майстернях, а також у майстерні по розфарбовуванню гравюр.
Із двох церков Будинку одна була призначена для ветеранів, інша - для короля. Військовий міністр Людовика XІV Лувуа доручив архітектору Жулю Ардуену Мансару зробити церкву, у якій король міг би молитися разом зі своїми ветеранами, але при цьому по можливості окремо. Архітектор поставив дві церкви по сторонах вівтаря. Звичайно, Собор інвалідів розкішніший, аніж Солдатська церква (Eglіse des soldats), але і та теж не по-солдатськи красива. До неї обов’язково варто зайти - подивитися на вільний світлий простір нефа і військові трофеї Франції, ворожі прапори, що тут зберігаються.
У Соборі інвалідів (Eglіse du Dome) знаходиться головна визначна пам’ятка Будинку - гробниця Наполеона: у круглій крипті під куполом встановлено саркофаг з темно-червоного граніту, надісланого російським імператором. Останки Наполеона спочивають тут з 1840 року: при Луї Філіпі вони були перевезені в Париж з острова Святої Єлени. У музейному коридорі, якщо гарненько шукати, можна побачити той самий лермонтовський «камень тяжелый, чтоб встать он из гроба не мог» - надгробну плиту імператора, привезену з острова.
Ось як виглядає Собор інвалідів.
Перед Інвалідами заборонено грати у футбол. Тому молодь приходить сюди грати з особливим задоволенням - мало того, що ти ганяєш м’яч, так тебе самого ще ганяє поліція. Та й як втриматися, коли від самої набережної Орсе (quaі d'Orsay) до Будинку інвалідів простягнулася еспланада - величезний (500×250 м) партер, розбитий у XVІІІ столітті Робером Де Коттом. Уздовж рівних газонів йдуть ряди акуратно підстрижених дерев. З еспланади відкривається чудовий вид на Сену з її мостами і Великим і Малим палацами на протилежному березі і на сам Будинок інвалідів, важливий паризький орієнтир, із золотим куполом головного Собору.
У 1604 році за наказом Генріха ІV почалося будівництво Будинку Милосердя «для інвалідів усіх воєн, на чиїй би стороні вони не боролися», як писав у своєму указі король, закінчивши з релігійними війнами, які забрали ледве не десяту частину населення тодішньої Франції.
Так уперше католики і гугеноти почали жити під одним дахом у прямому значенні цього слова. Генріх ІV розпорядився, щоб інваліди були забезпечені фірмовими плащами з білими хрестами, у центрі яких була вишита королівська лілія. Хоча білі хрести і нагадували побічно про жахи Варфоломіївської ночі, але по цих плащах, як писав король, «кожен побачить, що населенням Столиці люди ці визнані гідними особливої пошани».
Будинок, побудований при Веселому королі, було невеликим. Через тридцять років кардинал Ришельє наказав його розширити. У 1670 році за указом Людовика XІV було побудовано архітектором Брюаном будинок майже нинішнього розміру. А в 1704 році архітектор Робер ДЕ Котт розпланував Еспланаду.
Керівництво роботами було доручено архітектору Лібералю Брюану, і в 1674 році будинок був готовий прийняти перших пансіонерів. У 1677 році було розпочато зведення церковного будинку, що пізніше розділився на Солдатську церкву і Собор інвалідів. Будівництво було завершено в 1706 році архітектором Жулем Ардуен-Мансаром.
Наприкінці XVІІ століття Будинок інвалідів - дійсне місто в мініатюрі, життя в якому протікає в строгому підпорядкуванні статуту церковних правил і військовому регламенту, - населяють близько 4000 ветеранів.
Вони об’єднані в роти під командуванням офіцерів і працюють в шевській і гобеленній майстернях, а також у майстерні по розфарбовуванню гравюр.
Із двох церков Будинку одна була призначена для ветеранів, інша - для короля. Військовий міністр Людовика XІV Лувуа доручив архітектору Жулю Ардуену Мансару зробити церкву, у якій король міг би молитися разом зі своїми ветеранами, але при цьому по можливості окремо. Архітектор поставив дві церкви по сторонах вівтаря. Звичайно, Собор інвалідів розкішніший, аніж Солдатська церква (Eglіse des soldats), але і та теж не по-солдатськи красива. До неї обов’язково варто зайти - подивитися на вільний світлий простір нефа і військові трофеї Франції, ворожі прапори, що тут зберігаються.
У Соборі інвалідів (Eglіse du Dome) знаходиться головна визначна пам’ятка Будинку - гробниця Наполеона: у круглій крипті під куполом встановлено саркофаг з темно-червоного граніту, надісланого російським імператором. Останки Наполеона спочивають тут з 1840 року: при Луї Філіпі вони були перевезені в Париж з острова Святої Єлени. У музейному коридорі, якщо гарненько шукати, можна побачити той самий лермонтовський «камень тяжелый, чтоб встать он из гроба не мог» - надгробну плиту імператора, привезену з острова.
Ось як виглядає Собор інвалідів.
Перед Інвалідами заборонено грати у футбол. Тому молодь приходить сюди грати з особливим задоволенням - мало того, що ти ганяєш м’яч, так тебе самого ще ганяє поліція. Та й як втриматися, коли від самої набережної Орсе (quaі d'Orsay) до Будинку інвалідів простягнулася еспланада - величезний (500×250 м) партер, розбитий у XVІІІ столітті Робером Де Коттом. Уздовж рівних газонів йдуть ряди акуратно підстрижених дерев. З еспланади відкривається чудовий вид на Сену з її мостами і Великим і Малим палацами на протилежному березі і на сам Будинок інвалідів, важливий паризький орієнтир, із золотим куполом головного Собору.