Вільнюс: уїк-енд на травневі. Звіт у двох частинах. Частина Prima!

Nov 17, 2009 13:09


        Які асоціації виникають, коли мова йде про  Прибалтику, а особливо - про Вільнюс? Шпроти? Бурштин? Варто розширити свій совковий стереотип. 
        Вільнюс - це щось більше, ніж просто знекровлене засоюззя, це щось не зрівняне з досі баченим. Найбільше місто Східної Європи десь в глибинах вулиць має свого Мінотавра під назвою «туристична цікавість». Блукати цим лабіринтом можна безкінечно, по декілька разів вертатися на те саме місце, раптом виходити зовсім не там, відшуковуючи при цьому щось завжди нове. Певно, в цьому і є найбільша заслуга міста Гедиміна. Нехитрий, наче пиріжок з варенням, тут немає абсолютно ніякого урбопланування, безлад провулків, поворотів, двориків. І все старе, перебруковано-перереставроване, така вчаровуюча ненав’язлива невблаганність кожної миті. Ось тут щось уже штучно підмальоване і вилизане, а повернеш за ріг - і картина різко міняється: облупленими стінами дивиться якась кам’яниця, якийсь обписаний дім, а далі за ними - кишки бетонних модернових кварталів. Ніяких аж суперсько-мегацікавинок - ну декілька є все-таки - тому можна просто лазити, нишпорити, піднімати голову вгору, знаходити вуличні кафешки, з цінниками в лíтах, лавки з якимись виробами народних умільців. А потім піднятися нагору і глянути вниз, - тотальна безтямність! Суміш усього і водночас нічого. Утопічні історицизми легенд, комунізм десь глибоко в іржі, християнські догми і панацейні мантри. Ось такий Вільнюс! В дрібницях і панорамі, з гори і з житлового кварталу. Він різний, він унікальний, він просто Вільнюс. І тут, повірте, не до карикатур!

Вид з на Старе місто з воріт Субачяус.


Вільнюс - єдина європейська столиця, яка стоїть на межі двох найдревніших цивілізацій - латинської та візантійської. У місті багатовікової та багатогранної культури здавна живе дух толерантності до різних народів і націй. Ще б пак, там стільки різноконфесійних, різнорелігійних споруд, що це тільки є підтвердженням доброї шани кожного.
        Вільнюс уперше був згаданий у письмових джерелах у 1323 році, а вже до XV століття він виростає у велике, гарне середньовічне місто, спадщина якого вчаровує мене й нині. Певно, не тільки мене.

Блік на проспект Гедимінаса.


Гордість Вільнюса - архітектура Старого міста. Найбільше у Східній і Центральній Європі барочне Старе місто (360 га) зберегло й донині мережу середньовічних вуличок і характерні простори, а своїми будівлями в стилі італійського бароко він нагадує найкращі древні міста Італії. Башти, які своїми шпилями стрімголов тікають в небо - це вже спадщина литовської школи бароко. Старе місто, яке вигідно розташувалося в амфітеатрі прекрасного пейзажу, з 1994 року входить до світової спадщини ЮНЕСКО.

От же ж... Спробуй таку красу не занести в ЮНЕСКО!


Столиця Литви - одне з найкращих міст Старого світу. То тут, то там, як протуберанці на Сонці, на горизонті з’являються сивий середньовічний дід-костел, сучасна модернова будівля експоцентру, зручна кафешка чи молодіжний танець просто на площі, на живо.

Погляд в небо в одному з двориків.




Варто, мабуть, почати з транспорту, який возив нас по цілому місту. Маю на увазі автобуси і тролейбуси. Ніяких пижиків :)

Вєзі-вєзі, раґатоє таксі


__________
     Катедральна площа.
     Саме тут знаходиться історичний центр міста. Тут, на місці злиття рік Неріс та Вільня, на перехресті торгових шляхів, почав формуватися Вільнюс. У середні віки тут все виглядало по-іншому: навколо нинішньої площі протікала ріка Вільня. Тепер неподалік від цього місця  розташована вулиця. Таким чинам навколо площі та на ній самій протягом декількох століть були зосереджені уся влада Литви: військова, політична, адміністративна та духовна. 
     Катедральну площу прикрашає найвагоміший костел Литви - Вільнюський Катедральний собор-базиліка. Поряд з ним було споруджено три замки: Верхній, Нижній та Кривий. На мостовій плитами позначено, де раніше майоріли стіни цих фортифікантів. Ще за часів Гедимінаса ріці Вільні довелося покинути Катедральну площу: для неї було прокладено нове русло, по якому вона протікає й донині. Рішучий крок :)
     Так Верхній та Нижній замки опинилися на острові. Після руйнації значної частини Нижнього замку (XVIII-XIX cт.) та завалення старого русла Вільні сформувався вигляд сучасної Катедральної площі.

Вид на Катедральну площу з проспекту Гедиміна.


__________
     Катедральний собор-базиліка.
     Найважливіший католицький храм в усій країні, місце найбільших християнських, народних і державних гулянь. Статус базиліки Катедральний собор отримав у 1922 році. Базиліка, як ви, певно, знаєте, це найвища категорія храмів, яка присвоюється Папою Римським лише окремим костелам.
     У підземеллях Катедрального собору поховані видатні люди Великого Литовська Князівства: вельможі, князі, єпископи. У королівському мавзолеї під каплицею святого Казимира упокоївся Великий князь Литовський і Король Польський Александр. Це єдиний правитель Польщі і Литви, який похований у Вільнюсі.
     У підземеллях збереглися також кам’яна кладка святилища XIII-XV століть.

Вид від дзвіниці.


Погляд на цей пантеон.


Повінь 1931 року залила Катедральну площу і підвальні приміщення собору. Після цієї події в соборі було проведено капітальний ремонт. Після закінчення Другої світової війни, у 1949 р. Катедральний собор був закритий, були ліквідовані скульптури, що прикрашали собор, храмове майно було пограбовано. У 1952 році мощі Св. Казимира були перенесені в костьол Св. Петра і Павла (я писав про нього раніше). Катедральний собор було передано Художньому музею, що організував косметичний ремонт храму і провів опалення. У 1988 р. собор було повернуто віруючим, заново освячено, повернуто мощі Св. Казимира.

Всередині. Вид на вівтарну частину по центральному нефу.


А ось і видавач звуків.


__________
     Дзвіниця
     Навпроти Катедрального Собору вивищується дзвіниця - найбільш збережена башта оборонної стіни вільнюського замку. Її висота складає 57 метрів. Сучасного виду дзвіниця набула ще 200 років тому, після реконструкції. Чотирикутна підземна частина башти побудована в XIII-XІV столітті, а кругла частина з вузькими вікнами-бійницями прийшла до нас з XIV-XVI століття. Пізніше башта було пристосовано під дзвіницю, вона стала вищою, була надбудована її верхня частина, яка є напів-бароко, напів-класицизм. Не дивлячись на сполучення різних архітектурних стилів, башта виглядає граціозно й гармонічно. 
     У XVII cтолітті на башті було вмонтовано годинник. Його особливість - відсутність хвилинної стрілки. Кожні 15 хвилин про час сповіщають удари малого дзвону (відлитий у 1758 році). Протягом багатьох століть циґармайстри один за одним піднімалися по 92 сходинкам на самісінький верх і раз у тиждень заводили механізм годинника. Декілька років тому на зміну годинникарю прийшла автоматична техніка.

Дзвіниця. Рахуйте поверхи.


__________
     Пам’ятник Гедиміну (Гедимінасу).
     Гедимінас був засновником  міст Тракай та Вільнюс, одним із найбільш прославлених покровителів давньої Литви. Його славу хіба можна порівняти зі славою Вітаутаса Великого, який, до речі, був унуком Гедимінаса. У Литві все, що можна назвати, називається або Гедимінами, або Вітаутасами. Діти, вулиці, мости, монети, нагороди, інвалідні візки etc.
     Гедимінас жив з 1275 по 1341 рік, а от при кормушці правив великим Князівством Литовським протягом 25 років. Столицю Литви він переніс з Тракаю до Вільнюса. Він більше прославився не як полководець, а як дипломат, який звернув увагу Європи на Литву. Саме за часів правління Гедиміна до Великого Князівства Литовського були приєднані Вітебськ та Волинь, а у васальну залежність потрапили землі Київської Русі. Армії Гедиміна дійшли аж до Берліна. Певно, йшли щорічне берліналє дивитися :)
     На честь такого правителя на площі, яка за часів його правління збільшилася двічі у своїх розмірах, спорудили пам’ятник Гедиміну. Ой, загребущі ж руки у пам’ятника...

Унизу видно лиш голову вовка, про яку мова піде нижче.


За легендою, якось відправився литовський князь Гедимін із Тракая на полювання в ліс. Після вдалого лову зупинився переночувати. Уві сні побачив він великого залізного вовка на горі, який вив так, як сотня вовків укупі. На ранок попросив князь жерця Ліздейку витлумачити сон. Ліздейка пояснив, що вовк означає замок і місто, яке тут закладе правитель. Місто стане столицею всіх литовських земель, а виття вовка означатиме славу, яка пошириться по всьому світу.
     Бачите, як усе справдилося :)

__________
     Верхній замок та башта Гедиміна.
     Все, як і завжди в незапам’ятні часи, почалося з дерева. «Дерев’яна доля» не оминула Верхнього замку, який потім перебудували в камінь.  У ті часи на горі Гедимінаса дерева не росли, там протікали джерела питної води.

Вид на замок з Кальварії.


Призначалася замкова домінанта для оборони від хрестоносців. У XIV столітті хрестоносці підійшли до столиці Литви і атакували її 8 разів. Не дивлячись на допомогу англійських, французьких, італійських, фламандських рицарів, хрестоносцям так і не вдалось жодного разу зайняти замок. На початку XV століття Верхній замок перебудовує Вітаутас Великий (не забули ще, що це внук Гедимінаса?). Іноземних військ замок не бачив біля своїх стін упродовж 250 років.

Залишки Верхнього замку.


Під час війни з Москвою (середина XVІ ст.) Верхній замок був частково зруйнований і надовго покинутий напризволяще.
     Зараз частина замку відреставрована. Найкраще збереглася західна башта, яку часто називають баштою Гедиміна (я ж казав, що тут все так називають). Вона ремонтувалася в ХІХ столітті, оскільки в ній діяла станція оптичного телеграфу, який з’єднував Петербург, Вільнюс і Варшаву. У другій половині ХХ століття башта була відреставрована. У наші дні туди помістили музей.

Башта Гедиміна.


До верхнього замку можна піднятися парком Серекекишкю, а спуститися на фунікулері. Особливість фунікулеру така, що він спускає вниз туристів (до національного музею) безкоштовно, а піднімає за гроші. Якась вар’яція :)

Ну вже як піднялися, то сідайте та й дивіться на Вільнюс згори.


__________
     Нижній замок.
     Про нього й розказувати нема що. З Верхнього зараз сюди возить туристів мультиліфт-фунікулер. А знаходиться тут Старий Арсенал у вигляді музею.

Старий Арсенал - прямо у кадрі.


__________
     Литовська спілка архітекторів.
     Скажу по правді, це найперша будівля, яку я побачив у Вільнюсі. Гадав, що це щось історично-романтичне. На жаль, прикладка «історично-» відвалилася. Лишився лише британський романтизм. Ух!

Вау!


А тут уже вау затьмарене рекламним щитом.


__________
     Береги кохання.
     Прогулюючись набережною Неріс між мостом Короля Міндаугаса і Зеленим мостом, можна натрапити на берег ріки, де написано найкращі слова у світі. Навчіться говорити «Я тебе люблю» по-литовськи («Аш тява мілю») дорогій людині і очікуйте у відповідь «І я тебе» («Ір аш тавя»).
     «Береги кохання» розцвіли на набережній у 2000 році, коли в такий спосіб було реалізовано ідею художника Гітяніса Умбоасаса. У бетонні кріпильні квадрати набережної було засипано пісок і чорнозем, а всередину посаджено квіти.

Ir as tave.


__________
     Гора Трьох Хрестів.
     З панорамної точки видно прекрасно цю гору, яка, як прищик, торчить з парку Калну. Як вважають, на цій горі язичники колись замучили сімох францисканців, прикувавши їх хрестами і скинувши в ріку. А тепер там на спомин спорудили пам’ятник «Три Хрести». Але чому саме три, якщо замучених було сім? Я щось не зрозумів цієї нумерології.

Три хрести.


__________
     Трохи культури і безкультур’я
     На початку травня у Вільнюсі відбувається багато фестивалів. От, для прикладу, фест народного танцю. Подекуди танцюють просто на вулиці, запрошуючи, а часто - й затягуючи, пішоходів.

Денсінґ, піпл, денсінґ.


Або просто вуличний фестиваль джазу (поблизу костелу св. Катерини - про нього ви дізнаєтеся згодом).

Я тібя нєбаюсь!


Або театр, зверху над яким сидять три страшні тьотки, наче з фільму «Крик». Бррр... моторошно!

Три тьотки на драмтеатрі.


Під час відвідання Вільнюсу мені випала нагода бути свідком дня вуличної музики. Це нова традиція в сучасних сторінках міста. Професіонали та любителі музики грають та співають на вулицях, площах, у скверах столиці в якості вуличних музикантів. Звісно, знайти справді щось гарне важко, а часто - й зовсім неможливо. Колективи або просто виконавці, які вирішили вилізти з підвалів і витягти свою техніку, просто розривали місто якоюсь какофонією. Це витримати було нереально. І виглядало воно вже надто дилетантськи. Аж раптом...

Музикант та його ханґ. Фото elis_black.


...біля Вільнюського університету ми почули дивні звуки, до цього часу не взнавані нашим вухом. Підійшли ближче, дивимося, сидить молодик і легкими доторками пальців видає просто магічну музику. Це щось середнє між арфою та космічним барабаном. Інструмент зоветься «ханґ». Його виготовили у 2000 році швейцарські майстри, які багато років досліджували акустичний резонанс металів. Вартує близько 1500 $. Є певна система, як потрібно грати на ньому. Інструмент повністю порожнинний, ніякої електроніки. Проте музика якась позаземна. На ютубі можна знайти багато роликів. Не полінуйтеся натиснути на плей. Ви ж бо точно такого не чули. Слухайте, панове, і дивуйтеся:

Ролик з ютуби для прикладу.

image Click to view



Очікуйте фінального продовження розповіді про Вільнюс, де ви матимете змогу ознайомитися з великою кількістю церков, костелів, монастирів, підземель з кістками etc та районом Ужупіс.
     Матеріалу й фоток просто вагон і три коляски. Звіт практично дописується :)

Друга частина.

Залишайтеся хорошими людьми.
     Nick.

весна, костел, подорожі, панорама, монастир, замок, церква, місто, Æвропа, Литва, храми, руїни

Previous post Next post
Up