думки уголос
Пішов сніг.
Якось так геть несміливо, ніби ще не впевнився, що має на це право. Разом з ним виник якийсь дивний настрій. Наче усе навколо радить - зупинись, озернись, переведи подих.
Власне ці тихі заклики майже примушують задуматися, а куди власне біжу. Темп настільки божевільний, що я навіть не встигаю ловити кайф від великих і малих досягнень, бо за крок до очікуваного результату ставлю кілька нових цілей, що й нівелює будь-які результати.
+ викривлена пріорітизація. Якось за полем зору опиняються майже усі "позаробочі" плани: зробити колаж зі "спогадів" з Голландії, нарешті знайти когось, хто поріже той 3 годинний жах. Які називають "весільне відео" до 30 хв, купити меблі, дописати віщування і зілля. Словом таке…
На вихідних їздили у Берегове. Невеличке містечко на кордоні з Угорщинолю. Там тихо. Там українці національна меншина, там такий тихий напіврозпад, там неймовірно багатий край - на термальні води (ті ж самі на які їздять до Будапешту), смачні вина, недалеко від містечка купу усіляких солених вод (усі поляни і лужанські звідтам). Там люди говорять 3-4 мовами, там кава коштує 4-8 грн і вона неперевершено смачна, там якось сонно й наче у сповільненому режимі. Інколи вартує розчинитися в такому містечку на якийсь час. для перестановки пріоритетів.