Я ненавиджу Тебе, Галичино!
Ненавиджу Твою показову добропорядність, яка виливається у злорадні бесіди коли не видно і від треновану усмішку в вічі…
Ненавиджу толерантність і "прошу пана", яка граничить з байдужістю і переливається у терпіння хамства у маршрутці й боязкістю попросити перемкнути музичну станцію - ми ж толерантні.
Ненавиджу Твою звичку оправдовуватися за раптово висловлену свою думку:, щоб часом ніхто нічого не подумав
Ненавиджу Твій кухонний націоналізм, який починається футболками й горнятками, а закінчується лаянням бездарної влади і розводженням руками, мавляв, а ми що, ми нічого не можем вчинити
Ненавиджу Твоїх раптових нападів сліпоти - коли не помічаєш розбитих фасадів, доріг, волоцюг, дітей з цигарками, які лихословлять так, що соромно навіть про себе таке вимовити, п’яниць…
Ненавиджу і Твої напади глухоти, коли Тобі так закладає, що ти не чуєш низькосортної, чужоземної музики на вулицях
Ненавиджу Твій рабський снобізм.
Ненавиджу Твоїх ідолів, лідерів і постатей.
Я ненавиджу себе поряд з Тобою, бо є найкришталевішим з Твоїх відображень.
Ненавиджу Тебе так, що не можу без Тебе. Не можу навіть дихати…