про написане
бувала у вас таке, що хотілоя блювати від написаного...
ні не чере з те, що таке вже постмодерне, що просто перетворюється на гімно (на слові вибачте)
а тому, що просте, страшне, чітке й зрозуміле.
давно мені просто невіднімало мову від кількох абзаців аж так. ще від курсу 2 коли мені до рук потрапила писанина одногрупника і я вгрузга в неї, ненавиділа себе і читала, ненавиділа бо читала.
тебе втягує, ти набираєш у легені взязкої, мутнопрозорої рідини і не розумієш як ще досі дихаєш, як та вязка, згусла рідина ще досі не витікає через рот і ніздрі перемішуючись з кровю. голова потрапяє поміж тиски і робиться практично пласкою. а ти продовжуєш читати й ненавидіти автора, себе, усе, що оточує і найбільше ненавидиш слова, за те, що вони прості, матафоричні і більше реальні, ніж ти.
ніхто з розкручених вже так не напише - просто не зможе.
мабуть не дивно, що обоє хлопців, оповідання, яких на мене справили ТАКЕ враження знаютьсяпоміж собою....
дякую, тепер я знаю, що ще можу відчувати
ні не чере з те, що таке вже постмодерне, що просто перетворюється на гімно (на слові вибачте)
а тому, що просте, страшне, чітке й зрозуміле.
давно мені просто невіднімало мову від кількох абзаців аж так. ще від курсу 2 коли мені до рук потрапила писанина одногрупника і я вгрузга в неї, ненавиділа себе і читала, ненавиділа бо читала.
тебе втягує, ти набираєш у легені взязкої, мутнопрозорої рідини і не розумієш як ще досі дихаєш, як та вязка, згусла рідина ще досі не витікає через рот і ніздрі перемішуючись з кровю. голова потрапяє поміж тиски і робиться практично пласкою. а ти продовжуєш читати й ненавидіти автора, себе, усе, що оточує і найбільше ненавидиш слова, за те, що вони прості, матафоричні і більше реальні, ніж ти.
ніхто з розкручених вже так не напише - просто не зможе.
мабуть не дивно, що обоє хлопців, оповідання, яких на мене справили ТАКЕ враження знаютьсяпоміж собою....
дякую, тепер я знаю, що ще можу відчувати