Светлая память...
Иногда о человеке узнаешь больше только после его смерти. Андрей жил в нашем подъезде, с отцом его мы одногодки, с детства знаем друг друга. Родился в 1994-м. Бегал такой себе малой шкет, рос, здоровался при встрече. Позавчера узнал, что 10 сентября он погиб.
Зуев Андрей Александрович.
Срочную службу проходил в воинской части связи в Семиполках, водителем-электриком. Затем 2,5 года служил по контракту пожарным в 13-й части МЧС Днепровского района Киева.
Мобилизован 9 июля 2015 года, проходил подготовку в Десне, затем служил в Белой Церкви, с декабря 2015 по май 2016 занимался переброской техники. С 28 мая 2016 года находился в зоне АТО.
9 сентября на передовых позициях батальона, в районе города Марьинка, при оборудовании взводно-опорного пункта в результате срабатывания взрывного устройства погибли четверо военнослужащих. Одним из них был Андрей.
Медики мобильного госпиталя 11 часов боролись за жизнь Андрея, но ночью следующего дня он умер.
Перед тим, як йти на війну, він сказав: “Якщо зі мною щось трапиться, поховайте мене біля моєї бабусі у селі”.
Це історія молодого хлопця, патріота, воїна, просто гарної та доброї людини. Він прожив усього 22 роки та загинув на передовій. Приділіть йому декілька хвилин. Ви нічого не втратите, у той час, як він вже втратив все.
Андрій Олександрович Зуєв народився 28.06.1994 у Києві.
Навчався у ЗОШ №65, потім закінчив Київський професійний ліцей “Авіант”. Здобув спеціальності водія, автомеханика та електрика.
Потім у 2011-2012 роках срочна служба в у Семиполках (військова частина А0415) у другому об’єднаному гвардійському польовому вузлі зв’язку на посаді “водій - електрик”.
Завжди був позитивним (майже ніколи поганого настрою в нього не було), всіх підбадьорював, завжди в усьому допомагав, ділився останнім. Коли його друга перевели в іншу частину, не забував про нього писав, дзвонив, обіцяв зустрітися. На жаль, доля вирішила інакше.
Далі Андрій обрав службу в лавах МНС, став пожежником у 13-й частині Дніпровського району Києва, де прослужив приблизно два з половиною роки.
Мобілізований Дніпровським РВК міста Києва 09.07.2015 року.
Спочатку проходив навчання у Десні, згодом був відправлений у Білу Церкву. З грудня 2015 до травня 2016 років займався перегонами техніки, мотався у Рівне та Миколаїв, на полігон “Широкий Лан”.
Водій-номер обслуги зенітно - ракетної батареї 10-ї окремої гірсько - штурмової бригади.
З 28 травня цього року перебував на постійному місті дислокації, де і знайшла його смерть.
9 вересня о 9.40 у місті Мар’їнка Донецької області, де Андрій проходив службу разом із батальйоном “Донбас - Україна”, при розширені взводно-опорного пункту та його укріпленні, він підірвався на осколковій загороджувальній міні.
Стан солдата був дуже важкий, його негайно гелікоптером доставили до шпиталю, де 10 вересня о другій годині ночі він розпочав свій останній шлях на небо.
Похований 12 вересня у селі Черняхівка Яготинського району Київської області біля своєї бабусі. Заповіт Андрія було виконано.
Залишились батьки та брат.
Це кінець.
Це кінець розповіді, але не кінець пам’яті. Якщо хтось розкаже цю історію друзям або знайомим, а ті розкажуть своїм, то ім’я Андрія Зуєва, можливо, викарбується у наших серцях.
Ми повинні пам’ятати кожного.
Зуев Андрей Александрович.
Срочную службу проходил в воинской части связи в Семиполках, водителем-электриком. Затем 2,5 года служил по контракту пожарным в 13-й части МЧС Днепровского района Киева.
Мобилизован 9 июля 2015 года, проходил подготовку в Десне, затем служил в Белой Церкви, с декабря 2015 по май 2016 занимался переброской техники. С 28 мая 2016 года находился в зоне АТО.
9 сентября на передовых позициях батальона, в районе города Марьинка, при оборудовании взводно-опорного пункта в результате срабатывания взрывного устройства погибли четверо военнослужащих. Одним из них был Андрей.
Медики мобильного госпиталя 11 часов боролись за жизнь Андрея, но ночью следующего дня он умер.
Перед тим, як йти на війну, він сказав: “Якщо зі мною щось трапиться, поховайте мене біля моєї бабусі у селі”.
Це історія молодого хлопця, патріота, воїна, просто гарної та доброї людини. Він прожив усього 22 роки та загинув на передовій. Приділіть йому декілька хвилин. Ви нічого не втратите, у той час, як він вже втратив все.
Андрій Олександрович Зуєв народився 28.06.1994 у Києві.
Навчався у ЗОШ №65, потім закінчив Київський професійний ліцей “Авіант”. Здобув спеціальності водія, автомеханика та електрика.
Потім у 2011-2012 роках срочна служба в у Семиполках (військова частина А0415) у другому об’єднаному гвардійському польовому вузлі зв’язку на посаді “водій - електрик”.
Завжди був позитивним (майже ніколи поганого настрою в нього не було), всіх підбадьорював, завжди в усьому допомагав, ділився останнім. Коли його друга перевели в іншу частину, не забував про нього писав, дзвонив, обіцяв зустрітися. На жаль, доля вирішила інакше.
Далі Андрій обрав службу в лавах МНС, став пожежником у 13-й частині Дніпровського району Києва, де прослужив приблизно два з половиною роки.
Мобілізований Дніпровським РВК міста Києва 09.07.2015 року.
Спочатку проходив навчання у Десні, згодом був відправлений у Білу Церкву. З грудня 2015 до травня 2016 років займався перегонами техніки, мотався у Рівне та Миколаїв, на полігон “Широкий Лан”.
Водій-номер обслуги зенітно - ракетної батареї 10-ї окремої гірсько - штурмової бригади.
З 28 травня цього року перебував на постійному місті дислокації, де і знайшла його смерть.
9 вересня о 9.40 у місті Мар’їнка Донецької області, де Андрій проходив службу разом із батальйоном “Донбас - Україна”, при розширені взводно-опорного пункту та його укріпленні, він підірвався на осколковій загороджувальній міні.
Стан солдата був дуже важкий, його негайно гелікоптером доставили до шпиталю, де 10 вересня о другій годині ночі він розпочав свій останній шлях на небо.
Похований 12 вересня у селі Черняхівка Яготинського району Київської області біля своєї бабусі. Заповіт Андрія було виконано.
Залишились батьки та брат.
Це кінець.
Це кінець розповіді, але не кінець пам’яті. Якщо хтось розкаже цю історію друзям або знайомим, а ті розкажуть своїм, то ім’я Андрія Зуєва, можливо, викарбується у наших серцях.
Ми повинні пам’ятати кожного.