Я знову Я? От шіт, як це сталося? =))
Сердце стучит как больной метроном,
Небо в огне, а ты говоришь мне,
Что мы никогда не умрём.
Так не хочеться втрачати це відчуття знову. Я можу все, окрім зупинятися та сумувати. Я хочу. Хочу того вчорашнього неба без неба, а тільки зірок. Я хочу того вітру й тепла. Я хочу лежати і не розрізняти де я. І не відчувати, що лежу на ще холодній землі, а тільки політ. І ніяких, чуєте, ніяких доторків. Мені достатньо лишень слів. Взагалі не хочеться когось торкатися, не передавати, не бруднитися. Тільки не тіла. Нехай це буде щось інше, в що ще можна повірити.Обіцянки-цяцянки, але нехай це сьогодні(в якому більше не буде боляче(с)), що почалося не так давно - не закінчується. І, я можу все. От що завгодно. І до біса, що це не втілиться в цій реальності, я можу. Принаймні відчуваю. Неймовірно, еге ж? І я порожньо-наповнена-по-вінця. Думаєте, свобода? Чи славнозвісне відчуття польоту? Ні...так довго не літають^_^ Перш, ніж побувати в місцях до яких прагну, хочу повернутися до тих, в яких вже була. Не до всіх звісно. Дещо вдалося. І там вже не страшно. Трішки захопливо, і трішки порожньо. Як на каруселі, якось так. Інколи пункт призначення важливіший за дорогу, але дорога ніколи не може бути менш приємною за нього. Тому так важко себе стримувати. Чи втрачати час на очікування(хоча, я цього ніколи не терпіла, завше доводило до сказу). Нууу..Йдемо, йдемо, йдемо.! Йдемо в це небо. Поки ми є, поки можемо.А може назавжди? І не потрібно нікуди спішити? Ну і що з того. Не йти - важче. Ааааа! Цікаво, якби мені зараз здибався якийсь енергетичний вампірюка за скільки секунд він здохнув би від передозу?
Я - все, я можу все. Ей, не зникай більше ніколи від мене. Хоча ні...Ніколи ж - виклик? Дамо тобі вирок - будь назавжди зі мною. І нікуди більше не тікай, тоді я обіцяю, що забуду ці роки без тебе. Хоча...я досі не знаю, як це назвати. Нехай Я буду Я. Так найвірніше.
