Світанок.Небо.Кольори.

[neutrino_off]

"Якщо ти переплутав небо з землею і вітер розмовляє з тобою на мові свободи, якщо твоя душа живе окремо від тіла, вона може набагато більше, ніж просто все. Якщо ти переплутав небо з землею, і тепер йдеш п’яний від шаленого відчуття безмежної волі, набиваючи зірками кишені, якщо все рівно північ чи південь, захід чи схід, день чи ніч, рай чи пекло, тобі залишається одне - розправити крила і летіти, кудись вище неба, глибше космосу, далі всесвіту. Залишається тільки швидкість, безмежна швидкість, що перехоплює подих, робить невагомим тіло, і воно несеться вперед, наздоганяючи божевільну душу, воно зливається з нею в шаленому екстазі, ти розбиваєш сонце на шматки, що вогненними сльозами падають в безодню вічності і знову летиш, залишаючи позаду світ, ти розумієш, що живеш лише мить, всього мить, яка набагато сильніша за вічність. Просто тому, що без неї не було би ніякої вічності. Не було б взагалі нічого крім пустки - банальної тупої і нецікавої. Мить - життя, мить - смерть, мить - вічність… Що тобі до того, коли ти переплутав небо з землею? Ти йдеш, наступаючи босими  ногами на гострі, мов леза, уламки сонця і не помічаєш глибоких порізів. Ти кришиш скло в долонях, не звертаючи уваги на кров, що розмірено капає з неба дощем. Твоя душа живе окремо від тіла, вона живе… тільки мить. Але цього більш ніж достатньо. Для душі, яка переплутала життя із смертю."
Якось так тепер почуваюся. Знаю це не надовго, таке ніколи не буває(та й не має права) бути довго. І все ж - неймовірно.