Іспанія
За два тижні після повернення з Іспанії таки дійшли руки написати про нашу тижневу подорож чудовими іспанськими провінціями.
Збирались ми туди з парнями більше місяця, спочатку мали їхати людей п’ять, потім, слава Богу, знайшлося 3 пілігрими. План був простий - з Жулян в Барсу, беремо тачку, катаємося, і назад з Барси в Жуляни.
Весело стало за день до відльоту. Приходжу на роботу, а в милі повідомлення від Візейр - гляньте в спам, там щось важливе. Коротше, рейс назад відмінився. За годину довелося повністю перекладати маршрут, бронювати два додаткові рейси й повертатись додому через Польщу. Але далі все пішло на пятірочку.
Ввечері 12 квітня вилетіли з Жулян до Жирони, що за 80 км від Барселони. В аеропорту чекали жорсткого шмону і напрягів з приводу ви чого сюди приперлись, де ваші готелі забронені і т.д. Проте іспанські митники шльопали штампи в паспорти зі швидкістю один за 8 секунд. Мабуть, це рекорд в ЄС.
В аеропорту зайшли в Євро кар і хвилин за 20 забрали забронену машину. Невеликий Опельок обійшовся нам на тиждень в 120 євро. Чуднінько.
Баришня на ресепшині дала карту Іспанії й розповіла як доїхати до готелю в Жироні. Сіли, поїхали, але одразу блуканули: зекономили на навігаторі, вискочили на платну трасу. Короче, трохи поблукали. В Жироні нас чекав перший сюрприз - взагалі ніхто не знає англійську. Якимось чудом знайшли свій готель, вселились, і поїхали в аеропорт за Коляном, який прилітав на дві години пізніше. Все ок, зустріли, але по дорозі назад знову блуконули в місті. Коротше, думали будемо кататися і шукати готель до сраних віників, але до нас підвалили мєнти, глянули на адресу готелю і влаштували нам веселий нічний ескорт. З того дня третій тост ми пили за іспанську поліцію. Трьохмісний номер в Жироні - 45 євро.
З Жирони вранці погнали в Барселону. Дорога узбережжям моря прекрасна. Так і хотілося залізти в воду скупаться:)
Година часу - і ми на місці. Намутили карту, хвилин за двадцять дістались до готелю, благо, був він недалеко від центру. Парковка - це чи не головне в подорожах машиною по Іспанії. Коли брониш готель саме на неї треба звертати увагу. Бо просто так лишити тачку в Барсі практично не можливо. В нашому готелі парковка була. Проте не було… Інтернету. Після повального незнання елементарної англійської фактична відсутність захалявного вайфаю стала другим сюрпризом Іспанії. Щоб заюзати інет в готелі треба було заплатити 6 євро. Тримісний номер обійшовся в 72 євро. Зі своїм літнім майданчиком, 5 хвилин до метро.
Але пофіг, лишили шмотки в готелі і погнали гулять Барселоною.
Місто прекрасне, гуляти не перегуляти. Облазили всі їхні собори, будинки Гауді і так далі.
Затишні вузькі вулички старого міста.
Проте головна мета - набережна і купання. Надворі +14, вода +7, але нам по барабану. Таки дочалапали до пляжу і гайнули у воду. Місцевим такий маскарад був в новинку, а в нас було зігріваюче:)
Прикольно, що ціни в самому центрі Барси в кафешках не зашкалюють. Їхні Menu a la dia, (наш комплексний обід) у них повсюди за 8 євро. Плюс ледь не на кожного по пляшці вина докинуть, або пивка. Меню дня у них мали ще одну перевагу - там обираєш одну страву першу, і одну другу. Англійської ніхто не знав в ресторанах, страви замовлялися на обум, а в меню дня точно знали - одне буде перше, інше - друге. Жирок. Всі наші ігри в крокодила і показухи відпочивають на фоні пояснення офіціанта що це за страва і з чого складається.
Ввечері пішли в парк Гауді, як його називають місцеві. Він розташований на горі, дуже схожий на львівський Високий замок. Піднятися можна туди на міському ескалаторі.
За світла ми дістались до курганчику в парку, там і вина розпили. Скульптури в ньому прикольні, одразу розумієш, з чого брали приклад, коли робили київську Пейзажну алею.
По дорозі додому в метро надибав ось таку рекламу Гербалайфу. Месі зганьбився:)
Інет в Барсі ми знайшли тільки в одному ресторанчику, та й то галімий. Вирішили, що бронить наступний готель у Сарагосі будемо вже на місці. А даремно…
Докотились до Сарагоси швидко. Дороги прекрасні, знаків мільйон, вдень не заплутаєшся. Виїхали з Каталонії, де ніде не бачили іспанських прапорів, тільки каталонці, і заїхали в Арагон, де Іспанією також не пахло. Іспанців в тих місцях не дуже люблять…
В Сарагосі ніби все було нормально, заїхали, знайшли центр. Проте нарити Інтернет, щоб забронити готель, не можливо. Вайфай там взагалі відсутній як вид. Та й припаркувати десь тачку, щоб побродити містом нереально. Нарешті біля якогось генделя на отшибі поставили тачку, спитали про Інтернет. Там був який англомовний лікар, зрозумів чого треба і відправив нас з одним баском показати готель. Прошли кілька кварталів і таки нарили готель. Нам здалося, що 72 євро за тримісний номер і ще 6 за парковку - це забагато. Подякували, сказали, що зайдемо пізніше. Поперли шукати Інтернет і інші готелі. Коротше, витратили ми на це годин 6, обкатали все місто, але таки повернулись в той же готель.
Але на цьому напряги не закінчились. Ресепшонітстка англійської не знала взагалі. Про номер якось домовились, а от про підземну парковку за два квартали, де було місце від готелю, домовлялися мабуть півгодини. Благо, в барі кіряв пиво якийсь чувак, який знав кілька слів англійською і таки нам все пояснив.
Нарешті з усім розрулилися і пішли гулять нічною Сарагосою. Вона прекрасна, аби ж тільки не було так холодно:)
В готелі Сарагоси ми таки знайшли Інтернет і забронили номер в Більбао - столиці країни басків, куди й поїхали наступного ранку.
Вітряки повсюди
Стандартні містечка
Дорога з Сарагоси до Більбао - це шось із чимось. Країна басків - гірська місцевість, майже як наші Карпати, тільки з хорошими дорогами.
І стадами віслюків, які пасуться на схилах гір замість баранів. Місця дивовижні.
В країні басків знову жодного іспанського прапору, тільки їхні національні біло-червоні. Більбао - місто в долині річки, як за кілька десятків кілометрів впадає в океан. Якась Верховина, тільки на 300 тисяч народу. Але і тут ми умудрились одразу заблукати. Наш готель був де-факто в Більбао, 20 хвилин пішки від центру, проте юридично вважався іншим населеним пунктом. Стопорнулись в центрі і у всіх підряд випитували про готель. Шось вони нам таки показували і говорили, але нічого не розуміли. Нарешті зайшли до поліцейського відділку й показали назву готелю та адресу на папірці. Вуаля, через пару хвилин нас вже знову ескортом проводять через все місто до готелю. При чому, чуваки проскакували на жовтий, а ми на червоний:)
Готель наш був майже понад річкою на горі. 45 євро за тримісний номер. П’ять хвилин і ми вже на набережній, спустились по спеціальному вело мосту.
Головні на набережній велосипедисти, для яких тут чудова велодоріжка.
І діти
Центр Більбао вразив. З одного боку стара архітектура.
З іншого - напихали новобудов. Гордість басків - скляний музей сучасного мистецтва не вразив. Або я просто мало розуміюсь в сучасній архітектурі.
Проте чого у басків не відбереш - фанатизму. Напередодні Атлетко виніс Манчестер, і тут з кожного балкону звисав прапор Країни басків,
(а заодно і клубу). Якраз коли ми гуляли починався матч чемпу Іспанії на домашній арені. Всі фани дружно в генделях випивали, проте поводили себе спокійно наче на цвинтарі.
Морепродукти і супи
Та й після матчу тихенько собі розходились. Тут вже ми остаточно присіли на чудові іспанські вина по євро за пляшку, на тому вечір і закінчився.
Далі погнали на океан в Сандантер. Чудненьке курортне місто з афігенними пляжами.
Вже без особливих проблем знайшли свій готельчик прямо на узбережжі (50 євро на трьох) і погнали купатись на океан.
Сонечко світило, проте холод був ще той. Рятувала пляшечка місцевої самбуки по 6 євро за літр. Нормально так насамбучились.
Як вже повелося, ввечері бродили старим містом і попивали вино. Полуниці там коштують копійки - 2 євро за 2 кг. Набрали вина і полуниць, от вам іспанська вечеря.
Після сонячного Сантандеру погнали далі по узбережжю в містечко Гійон.
Повсюди бики понад дорогами:)
Думали, що і тут будемо банячити на пляжику, але погода жорстко підвела - дощ і вітер. Готель був майже в самому центрі на березі моря. Проте без парковки. Але за десять хвилин кружляння по району знайшли таки де лишити свій «каче».
Одразу погнали на пляж, навіть вже думали скупатись, проте вже занадто дощик був холодним.
І самбука не допомогала. Довелося полазити по ресторанчикам з місцевими морськими смакотульками. Анлійську на півночі Іспанії знають ще менше, ніж на Півдні. Тому рухались «по приборам». Так само і страви в меню замовляли. Містечко прикольне, гарний вихід до океану. З вином:)
Смішно, але стару фортецю тут перетворили в спортивний майданчик для дітей. За 5 метрів від океану.
Ось такі архітектурні рішення…
Краєвид з готельчику. (50 євро за добу на трьох)
Ввечері якраз футбольчик був - Баварія - Реал перший матч. Надумали глянуть, як тут місцеві фуцич дивляться. Зайшли в найближчу Сідрерію (замість пивнух, там сидр всі хлещуть). Одразу здивувало, що відверто вболівали за … Баварію. Що зробиш, Гійон - чергова автономна область, де ненавидять іспанців. Дивляться вони фуц стоячи, попиваючи місцевий сидр за 3 євро за пляшку (в закладі).
Культура пиття сидру у них геніальна - ваша пляшка стоїть на спеціальній штуці посеред закладу. Час від часу він її бере і наливає з висоти метр в стакан по грам 50. Всі цю пінисту штуку випивають залпом. Процес виглядає прикольно та й смак ніби стає краще. Принаймні, Саньок зацінив:)
Зранку зібралися силами і погнали далі - в Галичину, Галісію по їхньому. Там іспанців не люблять ще більше, ніж Гійоні, а написи Spain дружненько замазані фарбою. Столиця Галіції - Сантьяго. Чудове старовинне місто, куди з усієї Європи в теплу пору року валять тисячі паломників. Там старезний собор, куди кожен правовірний католик має сходить на прощу.
Пошуки парковки були вдалими - лишили машину майже в самому центрі посеред квітучих вишень.
Проте все гуляння супроводжувалось напряжним і холоднючим дощем. Але де наша не пропадала, побігали по соборам, взяли літрунчик бренді й гайнули на океан.
Далі були пошуки аеропорту, здача машини, ночівля в аеропорту, літр Мартіні й літак на Барсу. Там ще трохи погуляли.
Ну а з Барси в польський Жешов. Колян з Саньою на день в Краків, а я додомцю. Коротко і без зайвих подробиць:)
Збирались ми туди з парнями більше місяця, спочатку мали їхати людей п’ять, потім, слава Богу, знайшлося 3 пілігрими. План був простий - з Жулян в Барсу, беремо тачку, катаємося, і назад з Барси в Жуляни.
Весело стало за день до відльоту. Приходжу на роботу, а в милі повідомлення від Візейр - гляньте в спам, там щось важливе. Коротше, рейс назад відмінився. За годину довелося повністю перекладати маршрут, бронювати два додаткові рейси й повертатись додому через Польщу. Але далі все пішло на пятірочку.
Ввечері 12 квітня вилетіли з Жулян до Жирони, що за 80 км від Барселони. В аеропорту чекали жорсткого шмону і напрягів з приводу ви чого сюди приперлись, де ваші готелі забронені і т.д. Проте іспанські митники шльопали штампи в паспорти зі швидкістю один за 8 секунд. Мабуть, це рекорд в ЄС.
В аеропорту зайшли в Євро кар і хвилин за 20 забрали забронену машину. Невеликий Опельок обійшовся нам на тиждень в 120 євро. Чуднінько.
Баришня на ресепшині дала карту Іспанії й розповіла як доїхати до готелю в Жироні. Сіли, поїхали, але одразу блуканули: зекономили на навігаторі, вискочили на платну трасу. Короче, трохи поблукали. В Жироні нас чекав перший сюрприз - взагалі ніхто не знає англійську. Якимось чудом знайшли свій готель, вселились, і поїхали в аеропорт за Коляном, який прилітав на дві години пізніше. Все ок, зустріли, але по дорозі назад знову блуконули в місті. Коротше, думали будемо кататися і шукати готель до сраних віників, але до нас підвалили мєнти, глянули на адресу готелю і влаштували нам веселий нічний ескорт. З того дня третій тост ми пили за іспанську поліцію. Трьохмісний номер в Жироні - 45 євро.
З Жирони вранці погнали в Барселону. Дорога узбережжям моря прекрасна. Так і хотілося залізти в воду скупаться:)
Година часу - і ми на місці. Намутили карту, хвилин за двадцять дістались до готелю, благо, був він недалеко від центру. Парковка - це чи не головне в подорожах машиною по Іспанії. Коли брониш готель саме на неї треба звертати увагу. Бо просто так лишити тачку в Барсі практично не можливо. В нашому готелі парковка була. Проте не було… Інтернету. Після повального незнання елементарної англійської фактична відсутність захалявного вайфаю стала другим сюрпризом Іспанії. Щоб заюзати інет в готелі треба було заплатити 6 євро. Тримісний номер обійшовся в 72 євро. Зі своїм літнім майданчиком, 5 хвилин до метро.
Але пофіг, лишили шмотки в готелі і погнали гулять Барселоною.
Місто прекрасне, гуляти не перегуляти. Облазили всі їхні собори, будинки Гауді і так далі.
Затишні вузькі вулички старого міста.
Проте головна мета - набережна і купання. Надворі +14, вода +7, але нам по барабану. Таки дочалапали до пляжу і гайнули у воду. Місцевим такий маскарад був в новинку, а в нас було зігріваюче:)
Прикольно, що ціни в самому центрі Барси в кафешках не зашкалюють. Їхні Menu a la dia, (наш комплексний обід) у них повсюди за 8 євро. Плюс ледь не на кожного по пляшці вина докинуть, або пивка. Меню дня у них мали ще одну перевагу - там обираєш одну страву першу, і одну другу. Англійської ніхто не знав в ресторанах, страви замовлялися на обум, а в меню дня точно знали - одне буде перше, інше - друге. Жирок. Всі наші ігри в крокодила і показухи відпочивають на фоні пояснення офіціанта що це за страва і з чого складається.
Ввечері пішли в парк Гауді, як його називають місцеві. Він розташований на горі, дуже схожий на львівський Високий замок. Піднятися можна туди на міському ескалаторі.
За світла ми дістались до курганчику в парку, там і вина розпили. Скульптури в ньому прикольні, одразу розумієш, з чого брали приклад, коли робили київську Пейзажну алею.
По дорозі додому в метро надибав ось таку рекламу Гербалайфу. Месі зганьбився:)
Інет в Барсі ми знайшли тільки в одному ресторанчику, та й то галімий. Вирішили, що бронить наступний готель у Сарагосі будемо вже на місці. А даремно…
Докотились до Сарагоси швидко. Дороги прекрасні, знаків мільйон, вдень не заплутаєшся. Виїхали з Каталонії, де ніде не бачили іспанських прапорів, тільки каталонці, і заїхали в Арагон, де Іспанією також не пахло. Іспанців в тих місцях не дуже люблять…
В Сарагосі ніби все було нормально, заїхали, знайшли центр. Проте нарити Інтернет, щоб забронити готель, не можливо. Вайфай там взагалі відсутній як вид. Та й припаркувати десь тачку, щоб побродити містом нереально. Нарешті біля якогось генделя на отшибі поставили тачку, спитали про Інтернет. Там був який англомовний лікар, зрозумів чого треба і відправив нас з одним баском показати готель. Прошли кілька кварталів і таки нарили готель. Нам здалося, що 72 євро за тримісний номер і ще 6 за парковку - це забагато. Подякували, сказали, що зайдемо пізніше. Поперли шукати Інтернет і інші готелі. Коротше, витратили ми на це годин 6, обкатали все місто, але таки повернулись в той же готель.
Але на цьому напряги не закінчились. Ресепшонітстка англійської не знала взагалі. Про номер якось домовились, а от про підземну парковку за два квартали, де було місце від готелю, домовлялися мабуть півгодини. Благо, в барі кіряв пиво якийсь чувак, який знав кілька слів англійською і таки нам все пояснив.
Нарешті з усім розрулилися і пішли гулять нічною Сарагосою. Вона прекрасна, аби ж тільки не було так холодно:)
В готелі Сарагоси ми таки знайшли Інтернет і забронили номер в Більбао - столиці країни басків, куди й поїхали наступного ранку.
Вітряки повсюди
Стандартні містечка
Дорога з Сарагоси до Більбао - це шось із чимось. Країна басків - гірська місцевість, майже як наші Карпати, тільки з хорошими дорогами.
І стадами віслюків, які пасуться на схилах гір замість баранів. Місця дивовижні.
В країні басків знову жодного іспанського прапору, тільки їхні національні біло-червоні. Більбао - місто в долині річки, як за кілька десятків кілометрів впадає в океан. Якась Верховина, тільки на 300 тисяч народу. Але і тут ми умудрились одразу заблукати. Наш готель був де-факто в Більбао, 20 хвилин пішки від центру, проте юридично вважався іншим населеним пунктом. Стопорнулись в центрі і у всіх підряд випитували про готель. Шось вони нам таки показували і говорили, але нічого не розуміли. Нарешті зайшли до поліцейського відділку й показали назву готелю та адресу на папірці. Вуаля, через пару хвилин нас вже знову ескортом проводять через все місто до готелю. При чому, чуваки проскакували на жовтий, а ми на червоний:)
Готель наш був майже понад річкою на горі. 45 євро за тримісний номер. П’ять хвилин і ми вже на набережній, спустились по спеціальному вело мосту.
Головні на набережній велосипедисти, для яких тут чудова велодоріжка.
І діти
Центр Більбао вразив. З одного боку стара архітектура.
З іншого - напихали новобудов. Гордість басків - скляний музей сучасного мистецтва не вразив. Або я просто мало розуміюсь в сучасній архітектурі.
Проте чого у басків не відбереш - фанатизму. Напередодні Атлетко виніс Манчестер, і тут з кожного балкону звисав прапор Країни басків,
(а заодно і клубу). Якраз коли ми гуляли починався матч чемпу Іспанії на домашній арені. Всі фани дружно в генделях випивали, проте поводили себе спокійно наче на цвинтарі.
Морепродукти і супи
Та й після матчу тихенько собі розходились. Тут вже ми остаточно присіли на чудові іспанські вина по євро за пляшку, на тому вечір і закінчився.
Далі погнали на океан в Сандантер. Чудненьке курортне місто з афігенними пляжами.
Вже без особливих проблем знайшли свій готельчик прямо на узбережжі (50 євро на трьох) і погнали купатись на океан.
Сонечко світило, проте холод був ще той. Рятувала пляшечка місцевої самбуки по 6 євро за літр. Нормально так насамбучились.
Як вже повелося, ввечері бродили старим містом і попивали вино. Полуниці там коштують копійки - 2 євро за 2 кг. Набрали вина і полуниць, от вам іспанська вечеря.
Після сонячного Сантандеру погнали далі по узбережжю в містечко Гійон.
Повсюди бики понад дорогами:)
Думали, що і тут будемо банячити на пляжику, але погода жорстко підвела - дощ і вітер. Готель був майже в самому центрі на березі моря. Проте без парковки. Але за десять хвилин кружляння по району знайшли таки де лишити свій «каче».
Одразу погнали на пляж, навіть вже думали скупатись, проте вже занадто дощик був холодним.
І самбука не допомогала. Довелося полазити по ресторанчикам з місцевими морськими смакотульками. Анлійську на півночі Іспанії знають ще менше, ніж на Півдні. Тому рухались «по приборам». Так само і страви в меню замовляли. Містечко прикольне, гарний вихід до океану. З вином:)
Смішно, але стару фортецю тут перетворили в спортивний майданчик для дітей. За 5 метрів від океану.
Ось такі архітектурні рішення…
Краєвид з готельчику. (50 євро за добу на трьох)
Ввечері якраз футбольчик був - Баварія - Реал перший матч. Надумали глянуть, як тут місцеві фуцич дивляться. Зайшли в найближчу Сідрерію (замість пивнух, там сидр всі хлещуть). Одразу здивувало, що відверто вболівали за … Баварію. Що зробиш, Гійон - чергова автономна область, де ненавидять іспанців. Дивляться вони фуц стоячи, попиваючи місцевий сидр за 3 євро за пляшку (в закладі).
Культура пиття сидру у них геніальна - ваша пляшка стоїть на спеціальній штуці посеред закладу. Час від часу він її бере і наливає з висоти метр в стакан по грам 50. Всі цю пінисту штуку випивають залпом. Процес виглядає прикольно та й смак ніби стає краще. Принаймні, Саньок зацінив:)
Click to viewЗранку зібралися силами і погнали далі - в Галичину, Галісію по їхньому. Там іспанців не люблять ще більше, ніж Гійоні, а написи Spain дружненько замазані фарбою. Столиця Галіції - Сантьяго. Чудове старовинне місто, куди з усієї Європи в теплу пору року валять тисячі паломників. Там старезний собор, куди кожен правовірний католик має сходить на прощу.
Пошуки парковки були вдалими - лишили машину майже в самому центрі посеред квітучих вишень.
Проте все гуляння супроводжувалось напряжним і холоднючим дощем. Але де наша не пропадала, побігали по соборам, взяли літрунчик бренді й гайнули на океан.
Далі були пошуки аеропорту, здача машини, ночівля в аеропорту, літр Мартіні й літак на Барсу. Там ще трохи погуляли.
Ну а з Барси в польський Жешов. Колян з Саньою на день в Краків, а я додомцю. Коротко і без зайвих подробиць:)