життя як течія, або чому не варто забувати мрії
моя перша ітерація з ЕОМ відбулась у році 1988 від Різдва Христового, за допомогою журналу Мурзилка - там друкували серію коміксів на цю тему. і хоча ніяких живих комп'ютерів у моєму житті на той момент навіть поруч не стояло, воно відклалось десь глибоко у підсвідомості дитячого мозку як щось цікаве і варте уваги.
вдруге, більш предметно, я перетнувся з обчислювальною технікою у 91, коли в нашій школі поставили комп'ютерний клас. о, ці Корвети з монохромними моніторами, об'єднані у локальну мережу, бо ніяк инакше. п'ятидюймовий дисковод (цілих два) був лише на центральній машині викладача, до неї ж під'єднувався здоровенний матричний принтер. і ніяких жорстких дисків. для того щоб мати можливість зберегти написану програму на дискету, перед ввімкненням робочої станції обов'язково потрібно було завантажити головну, і з неї запустити програму для ініціялізації мережі. жах. ДОС Корвету не був повністю сумісний з МС ДОС, але в наявності малась купа портованих з автентичних РС іграшок : ) Lode Runner, Pacmen, Jumper, і ще ціла купа із забутими нині назвами. навіть авто перегони були. ех.
керівництво школи відразу ж відкрило платні курси операторів ПЕОМ (20 карбованців на місяць), на які я швиденько й записався. до речі, бажаючих було не так вже й багато. це зараз комп'ютер є чимось на зразок телевізора. тоді відношення було змазаним - мало хто розумів що воно і для чого. хоча за кілька років у школі вже намагались проводити комп'ютеризовані контрольні тести з деяких предметів. бейсикові. було забавно зупинити програму і, знайшовши відповідні змінні, отримати потрібний бал. я не робив то заради оцінки - ніколи не любив таких шляхів. але чисто по приколу - не міг себе стримати : )
бейсик. чи використовується він десь зараз? мої перші програми. одвічний “Привіт, світе!”. в другій частині курсів нам викладали Турбо Паскаль, але він тоді не припав - занадто відрізнялась логіка побудови програм. як це, GOTO - шкідливий оператор!? із пам'яті зовсім стерлось що я писав. пам'ятаю тільки відчуття творіння, та досі знаходжу зошити з уривками коду. хоча брешу. пам'ятаю програму, яка була довідником по Сонячній системі. і навіть малювала її будову. а по орбітах кружляли планетки. то був шостий клас. а в десятому почалися уроки інформатики, і я розповідав новим викладачам про нюанси реалізації бейсику на місцевих машинах. було забавно.
моїм першим домашнім комп'ютером став місцевий клон Спектрума - Славутич (чи то сім, чи то десять мільйонів купонів). дивна плівкова клавіатура, від якої сильно втомлювались пальці, гори касет з іграшками та програмами, і справжній джойстик на мікриках. у нас був старий, зовсім ламповий телевізор, до якого це диво техніки підключалось лише частково, і через те кольори були дивні. тобто вони були. але дивні. та хіба така дрібничка могла зупинити спраглий розум? іграшки та написання програм. написання програм та іграшки. свято якесь. як мене не вигнали зі школи - досі не розумію. хоча фізрук таки не вибачив прогулів, і зробив мені щастя трійки в атестаті. ну, то таке.
програми. так ніколи й не закінчений довгобуд “Казино Славута” - збірник маленьких іграшок типу 21, рулетки, і навіть перегонів. якісь тести з картинками. ну й вінець мого прог аматорства - “Морський Бій”. можна було грати з комп'ютером, або проти живої людини. чи просто подивитись як комп'ютер громить сам себе. за влучні постріли роздавались медальки, нараховувались бали та йшло просування по службі, а на підставі цього формувалась таблиця рекордів. навіть малось три рівня складності.
для своїх програм довелось створити український шрифт - влітку в селі вимальовував у зошиті в клітинку символи 8х8 точок, а після повернення додому, через адаптовану програму, заганяв їх у комп. золоті часи. я почав купувати книжки по більш серйозному програмуванню (у межах цьої системи), але глибоко зануритись не встиг - накрився телевізор, до якого комп'ютер було підключено.
і моє життя завернуло в инше русло.
середина 90-х. після закінчення школи я не дуже розумів що далі. хотілось займатись чимось, пов'язаним із комп'ютерами. але ні в кого було спитатись поради. поступив до технікуму, на спеціальність що ніби мала відношення до того. згодом з'ясувалось що все не так, і після другого курсу я пішов. компи тут були цікавіші - 286 та кілька 386. чистокровний MS DOS (у підсобці навіть Win 3.1 стояв, але його нікому не показували), вічносиній Norton Commander, харківський часовбиця King's Bounty 2, і Турбо Паскаль без вар'янтів. але на той час мова була вже лише інструментом, тому жодних проблем з інформатикою не сталось. досі шкодую що не попрощався з викладачкою.
рік висів у пустоті, після чого потрапив на київську книжкову фабрику. тимчасово. на п'ять років. темні часи. але до теми.
на той момент я вже встиг роззирнутись, і зрозумів що мені пряма дорога до КПІ, на факультет прикладної математики, кафедру прикладної ж математики. та час було згаяно. не знаючи про існування спеціялізованих підготовчих курсів на кожному факультеті, пішов на загальні. і, як наслідок, до стаціонару не пробився. спробував був платно-заочно, але мну досить ліниве створіння. три види математики без щоденного контролю з боку викладача - то був жорстокий перебор. і я вдруге покинув навчальний заклад з власної ініціятиви.
оскільки мої бажання щодо освіти зайшли в глухий кут, я пішов за течією. логіка була проста - працюю на поліграфічному підприємстві, то давай вчитись поліграфії. у приймальній комісії продивився перелік кафедр ВПФ, і обрав репрографію. виключно тому, що у повній назві спеціяльності була фраза “комп'ютеризована обробка”.
на особистому еомному фронті в цей час був бардак. спочатку з'явився ЕС 7978 (так було написано на ситсемнику) з п'ятидюймовим вінчестером на 10 мегабайт, та майже кольоровим CGA монітором. зате це був повноцінний аналог PC/XT, і софт для нього діставався без проблем. на ньому я вже серйозніше почав придивлятись до Турбо Паскаля, і писати програмки за мотивами книжки Ж. Арсака. але знову злий рок плюнув в бік пристрою виведення графічної інформації, і я залишився без монітора. були якісь спроби зі справжнім спектрумом, з 386 амд, але то все було не тим. їх час давно минув, вони не гріли мого серця.
і тільки на зламі тисячоліть у мене з'явилась досить сучасна на той момент машина - 633 целерон, 64 метри оперативи, RIVA TNT2, SB Live, 15 дюймовий монітор, все таке. але пріоритети вже змістились. я ходив на курси комп'ютерного дизайну, потім на курси системного адміністрування, і ніяк не міг визначитись з майбутнім - моя вроджена скромність та сором'язливість весь час робили злі послуги. а в 2003 потрапив до невеличкої рекламної агенції оператором плотерної порізки, де за рік став єдиним дизайнером контори. і це русло почало глибшати.
та хоча шлях друкованого дизайну все далі відносив мене від захоплення дитинства, час від часу щось муляло. то на HTML пробило - за тиждень відпустки прочитав книжку та зробив свій перший сайт (і не на якихось там TABLE, а на чистокровних таблицях стилів). то в універі пробіглися Паскалем, асемблером та базами даних. то взагалі в 3D уходити зібрався. та все складалось поліграфічно.
і ось я тут. задовбаний замовниками. без найменшого бажання продовжувати копирсатись у багні, в пошуках поодиноких перлин. робота стала засобом заробляння грошових одиниць. втома? криза середнього віку? дурість? : ) все може бути.
до чого це я? так ось, вже якийсь час знову хочеться писати їх. програми. це так захоплює, коли продумані (мг) тобою алгоритми починають працювати саме так, як ти задумав. коли слова перетворюються у щось дійсне, і повертаються до тебе з того боку екрана чимось иньшим, майже живим. то важко пояснити. то портібно відчути.
так, я чудово розумію що спогади ідеалізовано, що я ніколи не займався цим серйозно. і що переходити у програмісти навряд чи стану. основна їх маса - кодери. це не творці. вони лише втілюють у життя чужі думки та послідовності. та й програмування зараз, в більшості своїй, обслуговує різноманітні бази даних. а це не моє. мій оператор - RANDOMIZE. мене тягне в бік іграшок та напівштучного інтелекту. я знову хочу творити нехай маленькі, проте свої світи.
---
почав читати книгу по джаві, і зрозумів що нічого не змінилось. чиста теорія не відкладається, так що паралельно з читанням пишу. Морський бій : ) і хай йому грець.
вдруге, більш предметно, я перетнувся з обчислювальною технікою у 91, коли в нашій школі поставили комп'ютерний клас. о, ці Корвети з монохромними моніторами, об'єднані у локальну мережу, бо ніяк инакше. п'ятидюймовий дисковод (цілих два) був лише на центральній машині викладача, до неї ж під'єднувався здоровенний матричний принтер. і ніяких жорстких дисків. для того щоб мати можливість зберегти написану програму на дискету, перед ввімкненням робочої станції обов'язково потрібно було завантажити головну, і з неї запустити програму для ініціялізації мережі. жах. ДОС Корвету не був повністю сумісний з МС ДОС, але в наявності малась купа портованих з автентичних РС іграшок : ) Lode Runner, Pacmen, Jumper, і ще ціла купа із забутими нині назвами. навіть авто перегони були. ех.
керівництво школи відразу ж відкрило платні курси операторів ПЕОМ (20 карбованців на місяць), на які я швиденько й записався. до речі, бажаючих було не так вже й багато. це зараз комп'ютер є чимось на зразок телевізора. тоді відношення було змазаним - мало хто розумів що воно і для чого. хоча за кілька років у школі вже намагались проводити комп'ютеризовані контрольні тести з деяких предметів. бейсикові. було забавно зупинити програму і, знайшовши відповідні змінні, отримати потрібний бал. я не робив то заради оцінки - ніколи не любив таких шляхів. але чисто по приколу - не міг себе стримати : )
бейсик. чи використовується він десь зараз? мої перші програми. одвічний “Привіт, світе!”. в другій частині курсів нам викладали Турбо Паскаль, але він тоді не припав - занадто відрізнялась логіка побудови програм. як це, GOTO - шкідливий оператор!? із пам'яті зовсім стерлось що я писав. пам'ятаю тільки відчуття творіння, та досі знаходжу зошити з уривками коду. хоча брешу. пам'ятаю програму, яка була довідником по Сонячній системі. і навіть малювала її будову. а по орбітах кружляли планетки. то був шостий клас. а в десятому почалися уроки інформатики, і я розповідав новим викладачам про нюанси реалізації бейсику на місцевих машинах. було забавно.
моїм першим домашнім комп'ютером став місцевий клон Спектрума - Славутич (чи то сім, чи то десять мільйонів купонів). дивна плівкова клавіатура, від якої сильно втомлювались пальці, гори касет з іграшками та програмами, і справжній джойстик на мікриках. у нас був старий, зовсім ламповий телевізор, до якого це диво техніки підключалось лише частково, і через те кольори були дивні. тобто вони були. але дивні. та хіба така дрібничка могла зупинити спраглий розум? іграшки та написання програм. написання програм та іграшки. свято якесь. як мене не вигнали зі школи - досі не розумію. хоча фізрук таки не вибачив прогулів, і зробив мені щастя трійки в атестаті. ну, то таке.
програми. так ніколи й не закінчений довгобуд “Казино Славута” - збірник маленьких іграшок типу 21, рулетки, і навіть перегонів. якісь тести з картинками. ну й вінець мого прог аматорства - “Морський Бій”. можна було грати з комп'ютером, або проти живої людини. чи просто подивитись як комп'ютер громить сам себе. за влучні постріли роздавались медальки, нараховувались бали та йшло просування по службі, а на підставі цього формувалась таблиця рекордів. навіть малось три рівня складності.
для своїх програм довелось створити український шрифт - влітку в селі вимальовував у зошиті в клітинку символи 8х8 точок, а після повернення додому, через адаптовану програму, заганяв їх у комп. золоті часи. я почав купувати книжки по більш серйозному програмуванню (у межах цьої системи), але глибоко зануритись не встиг - накрився телевізор, до якого комп'ютер було підключено.
і моє життя завернуло в инше русло.
середина 90-х. після закінчення школи я не дуже розумів що далі. хотілось займатись чимось, пов'язаним із комп'ютерами. але ні в кого було спитатись поради. поступив до технікуму, на спеціальність що ніби мала відношення до того. згодом з'ясувалось що все не так, і після другого курсу я пішов. компи тут були цікавіші - 286 та кілька 386. чистокровний MS DOS (у підсобці навіть Win 3.1 стояв, але його нікому не показували), вічносиній Norton Commander, харківський часовбиця King's Bounty 2, і Турбо Паскаль без вар'янтів. але на той час мова була вже лише інструментом, тому жодних проблем з інформатикою не сталось. досі шкодую що не попрощався з викладачкою.
рік висів у пустоті, після чого потрапив на київську книжкову фабрику. тимчасово. на п'ять років. темні часи. але до теми.
на той момент я вже встиг роззирнутись, і зрозумів що мені пряма дорога до КПІ, на факультет прикладної математики, кафедру прикладної ж математики. та час було згаяно. не знаючи про існування спеціялізованих підготовчих курсів на кожному факультеті, пішов на загальні. і, як наслідок, до стаціонару не пробився. спробував був платно-заочно, але мну досить ліниве створіння. три види математики без щоденного контролю з боку викладача - то був жорстокий перебор. і я вдруге покинув навчальний заклад з власної ініціятиви.
оскільки мої бажання щодо освіти зайшли в глухий кут, я пішов за течією. логіка була проста - працюю на поліграфічному підприємстві, то давай вчитись поліграфії. у приймальній комісії продивився перелік кафедр ВПФ, і обрав репрографію. виключно тому, що у повній назві спеціяльності була фраза “комп'ютеризована обробка”.
на особистому еомному фронті в цей час був бардак. спочатку з'явився ЕС 7978 (так було написано на ситсемнику) з п'ятидюймовим вінчестером на 10 мегабайт, та майже кольоровим CGA монітором. зате це був повноцінний аналог PC/XT, і софт для нього діставався без проблем. на ньому я вже серйозніше почав придивлятись до Турбо Паскаля, і писати програмки за мотивами книжки Ж. Арсака. але знову злий рок плюнув в бік пристрою виведення графічної інформації, і я залишився без монітора. були якісь спроби зі справжнім спектрумом, з 386 амд, але то все було не тим. їх час давно минув, вони не гріли мого серця.
і тільки на зламі тисячоліть у мене з'явилась досить сучасна на той момент машина - 633 целерон, 64 метри оперативи, RIVA TNT2, SB Live, 15 дюймовий монітор, все таке. але пріоритети вже змістились. я ходив на курси комп'ютерного дизайну, потім на курси системного адміністрування, і ніяк не міг визначитись з майбутнім - моя вроджена скромність та сором'язливість весь час робили злі послуги. а в 2003 потрапив до невеличкої рекламної агенції оператором плотерної порізки, де за рік став єдиним дизайнером контори. і це русло почало глибшати.
та хоча шлях друкованого дизайну все далі відносив мене від захоплення дитинства, час від часу щось муляло. то на HTML пробило - за тиждень відпустки прочитав книжку та зробив свій перший сайт (і не на якихось там TABLE, а на чистокровних таблицях стилів). то в універі пробіглися Паскалем, асемблером та базами даних. то взагалі в 3D уходити зібрався. та все складалось поліграфічно.
і ось я тут. задовбаний замовниками. без найменшого бажання продовжувати копирсатись у багні, в пошуках поодиноких перлин. робота стала засобом заробляння грошових одиниць. втома? криза середнього віку? дурість? : ) все може бути.
до чого це я? так ось, вже якийсь час знову хочеться писати їх. програми. це так захоплює, коли продумані (мг) тобою алгоритми починають працювати саме так, як ти задумав. коли слова перетворюються у щось дійсне, і повертаються до тебе з того боку екрана чимось иньшим, майже живим. то важко пояснити. то портібно відчути.
так, я чудово розумію що спогади ідеалізовано, що я ніколи не займався цим серйозно. і що переходити у програмісти навряд чи стану. основна їх маса - кодери. це не творці. вони лише втілюють у життя чужі думки та послідовності. та й програмування зараз, в більшості своїй, обслуговує різноманітні бази даних. а це не моє. мій оператор - RANDOMIZE. мене тягне в бік іграшок та напівштучного інтелекту. я знову хочу творити нехай маленькі, проте свої світи.
---
почав читати книгу по джаві, і зрозумів що нічого не змінилось. чиста теорія не відкладається, так що паралельно з читанням пишу. Морський бій : ) і хай йому грець.