Болехів: цікаво та непопсово
Зупинка у Стрию багато часу не зайняла,так,аби пасажири розімяли ноги-спини,попили кави,викурили цигарку та й далі у дорогу.Я ж за цей час встигаю пройтися до залізничного вокзалу,побродити порожнім пероном і зробити декілька знимків.
Наступна моя станція для "виходити" і водночас перший запланований пункт-Болехів.
Залізничний вокзал м.Стрий.Перон
Міський фасад вокзалу в Стрию
Містечко Болехів розташоване в передгір'ях Українських Карпат (масив Сколівські Бескиди), на р. Сукіль (басейн Дністра). Раніше це були два села - Болехів Руський та Волоський. Під 1371 р. місто зафіксоване вже як Болехів Волоський. Історики схиляются до думки, що слово Болехів утворилось від слів «волох» та «волоський». Раніше цим словом позначали чужинців, а також він пізніше став узагальненим для романських народів і в першу чергу румунів. Поруч з цим існують інші версії походження назви. Так, болоховниками називали колись мисливців на тварин. В польських текстах місто також інколи згадується як Олехів.
Франко навпроти ратуші
Ратуша(1863р.).Майдан І.Франка
Симпатична будівля магістрату
Швидше за все Болехів був закладений волохами ще за часів Галицько-Волнської держави. Довгий час розвиток міста був пов’язаний із солеварінням. В 1546 р. Амалія Гросовська, яка володіла тоді Болеховом побудувала першу промислову жупу. Подбала дідичка і про оборону міста,звівши укріплення.
Храм святих Жон Мироносиць(1909р.) з дзвіницею.Вул.Озаркевича,6
Храм
Церква святих Жон Мироносиць.Тил
В 1603 р. польський король Сигізмунд ІІІ Ваза надав місту Магдебурзьке право.В територію міста не входили Волоське село, Руський Болехів,Довжка,які мали свій гмінний уряд.Так тривало до приходу австрійської адміністрації.Відомо що перехід з "права руського та польського" на "німецьке" передбачав швидкий розвиток міста,торгівлі та ремесел."Німецьке" право надавалось місту,яке мало замок,ратуш,ринок,де проживало багато ремісників,проводились ярмарки.
Синагога / "Клуб шкіряників"
Велика синагога.Профіль
Божниця-клуб.Фасад
У 1759р. 30-ти особовий загін опришків на чолі з І.Бойчуком напав на місто.Опришки пограбували багатих торговців,лихварів та солезавод.Внаслідок перестрілки центральна частина містечка згоріла.
До першого поділу Речі Посполитої місто відігравало роль важливого транзитного пункту у торгівлі на Закарпаття і далі до Словаччини, Угорщини та Румунії. Поруч з торгівлею в Болехові розвивались ремесла. Також тут стояла військова оборона.
Фото
Після Першого поділу Речі Посполитої у 1772 р. місто увійшло до складу Австрії.
За Австро-Угорської держави Болехів втрачає свій статус, бідніє і перетворюється на пересічне галицьке містечко. Солеварна промисловість була монополізована повністю державою. Пожвавлювали життя в містечку німці, які заклали тут два поселення - Колонію та Новий Вавилон.
Симпатичні будиночки центральної частини Болехова
Симпатичні будиночки центральної частини Болехова-2
Симпатичні будиночки центральної частини Болехова-3
Активізується розвиток Болехова вже напр. ХІХ ст. У 1873р.було прокладено через місто залізницю зі Стрия до Станиславова.Землю для колії купив у 162 господарів Болехова купив екзгерцог Альбрехт.Поява залізниці сприяла освоєнню лісових багатств краю.Того ж року в місті організовується Дирекція лісів (1881р.була перенесена до Львова),відкривається школа для підготовки спеціалістів-лісників. В місті існувало декілька промислових підприємств: миловарня, цегельня, фабрика оцту та інші. Вже на той момент Болехів був майже повністю єврейським містечком.
Річка Сукель
Пам*ятний хрест Героям ОУН-УПА
Укртелеком,він же готель та ресторан Брюкеншта(-е?)йна (1900-1905рр.)
У 1874р.Болехівський солезавод,як одне з найуспішніших підприємств галузі в Галичині налічував 49робітників,10 службовців.Завод продукував від 50 до 70тис.центнерів солі,мав свій духовий оркестр,який проіснував до сер.60-их рр.20ст.
На гарбарнях Болехова,станом на 1883р. працювало 260 робітників.На кін.19ст. гарбарський промисел підупадає,проте в Болехові працювало дві фабрики по 40-60 працівників і дві по 10-15,що залишало місто в числі найбільших центрів шкіряних промислів Галичини.
Пам'ятник землякам, полеглим в II світовій війні (1967р.)
Монумент із голубом (?)
У 1883р. в місті утворюється перше лісопереробне підприємство.Виробляються пиломатеріали,які в основному забезпечували потреби Галичини.У 1910р.підприємство купує надвірнянський корчмар Хаїм Гріфель.Він розширює виробництво та починає експортувати продукцію до Німеччини,Англії,Голландії.
Наступного (1884р.) року у містечко приїжджає родина Озаркевичів,в тому числі й Наталія Кобринська(1855-1920) - українська письменниця і громадська діячка, організатор жіночого руху на Прикарпатті. Її батьком був відомий громадський діяч Галичини, член австрійського парламенту Іван Озаркевич.
Особняк Боренштейна / лікувальний заклад (19ст.)
Пологове відділення Болехівської центральної міської лікарні
Симпатичний будиночок з шпилем
Кобринська організувала у місті курси для дівчат, де навчала їх мистецтву ведення домашнього господарства, і займалася культурно-просвітницькою діяльністю. Згодом першою у Галичині подала до віденського парламенту петицію з проханням законодавчо закріпити за українськими жінками право на вищу освіту.Кобринська створила першу українську жіночу організацію і видала жіночий часопис «Перший вінок» із творами сімнадцяти письменниць.
Вілла доктора Кляйнберга (19ст.).Фасад
Вілла під черепицею
Фото
У 1910р.в місті утворюються осередки "Просвіти".Силами Кобринської організовано "Товариство охорони дітей",кілька осіб входило до товариства "Сокіл".
Загальноосвітня школа І-ІІІст. №1
Школа.Профіль
Внутрішній двір школи №1
Симпатичний декор екстер*єру
Під час Першої світової війни в районі Болехова відбувались запеклі бої. Так 31 травня 1915 р., прорвавши австрійські загони 130 бригади, російські війська оточили І курінь УСС біля Болехова. Вихід з оточення був тяжким. Крім убитих і поранених, багато стрільців потрапило в полон. Під прицільним вогнем артилерії ще до початку наступу опинились і позиції в чистому полі під Гузіївом сотень II куреня. Але під час атаки стрільці цього куреня спинили наступ російських військ на залізничному шляху поблизу Болехова. В боях під Болеховом УСС зазнали великих втрат: 15 вбито, 50 поранено, 150 потрапило в полон.
Будиночок
Будиночок-2
Будиночок-3
Болехів увійшов у світову літературу. Про своє рідне місто написав книгу «Загублені: Пошук шести із шести мільйонів» болехівський єврей Даніель Мендельсон. Вона стала світовим бестеллером і її перекладено на 10 мов світу.
Ще один видатний єврей, уродженець Болехова - Бер Біркенталь. Відомий завдяки двом своїм книгам спогадів про диспут з франкістами.
Костел Прсв. Діви Марії / Вознесіння Матері Божої (19ст.)
Костел.Фасад
Один із цікавих особняків
Мабуть, не випадково одна з частин сучасного Болехова має назву Вавилон. У містечку постійно відбувалася мішанина народів. Ще в часи угорської королеви Єлизавети до містечка прибули купці з Німеччини, здебільшого євреї. Напр.16 ст. сюди на 300 возах приїхали чотири сотні осадників з польського Мазовша. В часи татарських набігів в довколишніх селах поселяли полонених кримчаків. За Австрії саме на Вавилоні замешкали родини німецьких колоністів, які зайняли збудовані державним коштом будинки, що їх покинули збіднілі євреї. Тоді ж у місті з’явилися чехи, які належали до секти авраамітів: вони зазнавали релігійних утисків на батьківщині, тому цісар заховав їх на Галичині.
Храм Св.Параскеви(1860р.;1899р.?) з дзвіницею
Церква Параскеви
Храм.Профіль
В роки війни німецькі нацисти знищили більшість болехівських євреїв. Після війни частина тутешніх поляків переселилася до Польщі. Про етнічну строкатість старого міста ще якийсь час нагадували місцеві храми: костел та синагога. Згодом в єврейській божниці зробили клуб шкіряників, куди болехівська молодь ходила на танці. До римо-католицького костелу добудували приміщення трьох магазинів, а храм переобладнали на склад. Була в місті стара німецька євангелистська кірха. Тепер - це спортзал школи-інтернату.
Каплиця на честь Іоанна Хрестителя(1995р.)
"Укрсільпром.Солезавод"
Руїни солеварні
Болехів здавна славився соляними джерелами. Розвиток поселення певною мірою зумовлювався саме наявністю тут покладів солі. Ропа, яку волячими шкурами черпали з криниць, містила близько 30% солі. Ропу виварювали на плоских широких металевих (або мідних) посудинах (черенях), знизу яких горів вогонь. Виварену сіль зішкрябували з череней, досушували і клали в конічної форми посудини. Остаточно висохнувши, сіль набувала там форми пірамідки (топки). Топки були різної ваги; їх фасували і транспортували в бочках.
Сіль перевозилась так званим Соляним шляхом в Угорщину, Польщу, Прибалтику, Східну Україну. Високоякісна прикарпатська сіль дуже цінувалась.
Залишки саліни
Двері в нікуди...
У 1562 р.першу солеварню разом із укріпленим дворищем та сімейством Гросовської знищили татари. До речі, місце, де стояло дворище власниці солеварні, досі відоме під назвою Гросівка. У другій пол. XVI ст. солеварню відбудував поляк М. Гедзінський. У XVII ст., експлуатуючи місцеве населення, Гедзінські отримували на промислах міста (зокрема й на солеварному) немалі прибутки.
Одна із будівель комплексу
Фото
Після завершення панування Гедзінських на поч. XVIII ст. окремими частинами Болехова володіли різні шляхетські роди. Солеварнею володів Йоахім Потоцький. У 1774 р. з герба Потоцьких на міський переходить зображення трьох топок солі. У 1789 р. Йоахім Потоцький віддав частину Болехова разом із солеварнею австрійському уряду, який монополізував тут солеваріння.
Будинок престарілих,в минулому-одна із будівель солеварні
Будинок з ліпниною
Сучасна будівля була зведена в часи розквіту заводу - в сер. XIX ст. Тоді для видобутку ропи стали використовувати свердловини глибиною 150 м. Ропу зберігали в складах у дерев’яних ємностях,звідки вона стікала трубопроводом у ванни виварювання. Через високі комини пара виходила назовні, а сіль, що опадала на дно, вигрібали й сушили.
Після війни в Болехові збереглися лише найбільші заводи і фабрики, підприємства основних промислів, зокрема й солезавод. Підприємство мало свою електростанцію, кузню та слюсарню. За радянської влади, у др. пол. XX ст. солеваріння на заводі було повністю механізовано. У 70-х рр. Болехів експортував сіль у Москву, щоденно відправляючи по одному вагону. Але у зв’язку з подорожчанням природного газу процес солеваріння зробив виробництво надто збитковим; сильнішими конкурентами виявились Донбас і Закарпаття з покладами дешевої кам’яної солі.
Музей історії м.Болехова ім.Р.Скворія
Музей історії та пам*ятник на честь політичного діяча і скульптора М.Гаврилка
Музей та монумент Н.Кобринської
У 1996 р. припинилось виробництво на Долинському солекомбінаті. Основне виробництво переїхало до Болехова. Там працювало удвічі більше солеварів. Болехівці виробляли сіль, а долиняни - фасували. Була надія на серйозне відновлення солевиробництва і відродження колишньої слави цього стародавнього промислу, але не так сталося...
Солеварний промисел Болехова, який існував століттями не витримав непростих часів переходу України на ринкову економіку і закрився. Виробничі цехи колишнього виробничого гіганта зараз стоять пусткою і майже повністю зруйновані,залишки розбирають на цеглу(сам бачив)..
Дитяча бібліотека та пам*ятник зв*язковій УПА
Фото
Перший костел у місті був збудований в 1607 р.шляхтичем М. Гедзінським. Протягом 1730-1738 рр., після пожежі, яка знищила костел, споруджено нову муровану святиню за кошти С. Понятовського. У 1739р. архієпископ М.Вижицький освятив новий головний вівтар храму Успіння Пресвятої Діви Марії. У 1785 р., через поганий фундамент костел завалився.
Точної дати будівництва нового мурованого храму немає. Відомо, що це було бл. 1820-1826 рр. 1838 р. відбулось посвячення храму.
Протягом 1945-1990 р. костел зазнавав руйнувань. Функціонував до 1956 р. В радянські часи приміщення костелу використовували як спортзал для школи, згодом - книжковий склад, а ще пізніше в 1971 р. радянські чиновники добудували до нього три магазини. З настанням демократичних змін в Україні костел повернуто мирянам. У 1992р. архієпископ М.Яворський освятив костел Успіння Діви Марії. У 1994-2000 рр. храм відреставровано всередині.
Фото
Фото-2
Фото-3
Наступна моя станція для "виходити" і водночас перший запланований пункт-Болехів.
Залізничний вокзал м.Стрий.Перон
Міський фасад вокзалу в Стрию
Містечко Болехів розташоване в передгір'ях Українських Карпат (масив Сколівські Бескиди), на р. Сукіль (басейн Дністра). Раніше це були два села - Болехів Руський та Волоський. Під 1371 р. місто зафіксоване вже як Болехів Волоський. Історики схиляются до думки, що слово Болехів утворилось від слів «волох» та «волоський». Раніше цим словом позначали чужинців, а також він пізніше став узагальненим для романських народів і в першу чергу румунів. Поруч з цим існують інші версії походження назви. Так, болоховниками називали колись мисливців на тварин. В польських текстах місто також інколи згадується як Олехів.
Франко навпроти ратуші
Ратуша(1863р.).Майдан І.Франка
Симпатична будівля магістрату
Швидше за все Болехів був закладений волохами ще за часів Галицько-Волнської держави. Довгий час розвиток міста був пов’язаний із солеварінням. В 1546 р. Амалія Гросовська, яка володіла тоді Болеховом побудувала першу промислову жупу. Подбала дідичка і про оборону міста,звівши укріплення.
Храм святих Жон Мироносиць(1909р.) з дзвіницею.Вул.Озаркевича,6
Храм
Церква святих Жон Мироносиць.Тил
В 1603 р. польський король Сигізмунд ІІІ Ваза надав місту Магдебурзьке право.В територію міста не входили Волоське село, Руський Болехів,Довжка,які мали свій гмінний уряд.Так тривало до приходу австрійської адміністрації.Відомо що перехід з "права руського та польського" на "німецьке" передбачав швидкий розвиток міста,торгівлі та ремесел."Німецьке" право надавалось місту,яке мало замок,ратуш,ринок,де проживало багато ремісників,проводились ярмарки.
Синагога / "Клуб шкіряників"
Велика синагога.Профіль
Божниця-клуб.Фасад
У 1759р. 30-ти особовий загін опришків на чолі з І.Бойчуком напав на місто.Опришки пограбували багатих торговців,лихварів та солезавод.Внаслідок перестрілки центральна частина містечка згоріла.
До першого поділу Речі Посполитої місто відігравало роль важливого транзитного пункту у торгівлі на Закарпаття і далі до Словаччини, Угорщини та Румунії. Поруч з торгівлею в Болехові розвивались ремесла. Також тут стояла військова оборона.
Фото
Після Першого поділу Речі Посполитої у 1772 р. місто увійшло до складу Австрії.
За Австро-Угорської держави Болехів втрачає свій статус, бідніє і перетворюється на пересічне галицьке містечко. Солеварна промисловість була монополізована повністю державою. Пожвавлювали життя в містечку німці, які заклали тут два поселення - Колонію та Новий Вавилон.
Симпатичні будиночки центральної частини Болехова
Симпатичні будиночки центральної частини Болехова-2
Симпатичні будиночки центральної частини Болехова-3
Активізується розвиток Болехова вже напр. ХІХ ст. У 1873р.було прокладено через місто залізницю зі Стрия до Станиславова.Землю для колії купив у 162 господарів Болехова купив екзгерцог Альбрехт.Поява залізниці сприяла освоєнню лісових багатств краю.Того ж року в місті організовується Дирекція лісів (1881р.була перенесена до Львова),відкривається школа для підготовки спеціалістів-лісників. В місті існувало декілька промислових підприємств: миловарня, цегельня, фабрика оцту та інші. Вже на той момент Болехів був майже повністю єврейським містечком.
Річка Сукель
Пам*ятний хрест Героям ОУН-УПА
Укртелеком,він же готель та ресторан Брюкеншта(-е?)йна (1900-1905рр.)
У 1874р.Болехівський солезавод,як одне з найуспішніших підприємств галузі в Галичині налічував 49робітників,10 службовців.Завод продукував від 50 до 70тис.центнерів солі,мав свій духовий оркестр,який проіснував до сер.60-их рр.20ст.
На гарбарнях Болехова,станом на 1883р. працювало 260 робітників.На кін.19ст. гарбарський промисел підупадає,проте в Болехові працювало дві фабрики по 40-60 працівників і дві по 10-15,що залишало місто в числі найбільших центрів шкіряних промислів Галичини.
Пам'ятник землякам, полеглим в II світовій війні (1967р.)
Монумент із голубом (?)
У 1883р. в місті утворюється перше лісопереробне підприємство.Виробляються пиломатеріали,які в основному забезпечували потреби Галичини.У 1910р.підприємство купує надвірнянський корчмар Хаїм Гріфель.Він розширює виробництво та починає експортувати продукцію до Німеччини,Англії,Голландії.
Наступного (1884р.) року у містечко приїжджає родина Озаркевичів,в тому числі й Наталія Кобринська(1855-1920) - українська письменниця і громадська діячка, організатор жіночого руху на Прикарпатті. Її батьком був відомий громадський діяч Галичини, член австрійського парламенту Іван Озаркевич.
Особняк Боренштейна / лікувальний заклад (19ст.)
Пологове відділення Болехівської центральної міської лікарні
Симпатичний будиночок з шпилем
Кобринська організувала у місті курси для дівчат, де навчала їх мистецтву ведення домашнього господарства, і займалася культурно-просвітницькою діяльністю. Згодом першою у Галичині подала до віденського парламенту петицію з проханням законодавчо закріпити за українськими жінками право на вищу освіту.Кобринська створила першу українську жіночу організацію і видала жіночий часопис «Перший вінок» із творами сімнадцяти письменниць.
Вілла доктора Кляйнберга (19ст.).Фасад
Вілла під черепицею
Фото
У 1910р.в місті утворюються осередки "Просвіти".Силами Кобринської організовано "Товариство охорони дітей",кілька осіб входило до товариства "Сокіл".
Загальноосвітня школа І-ІІІст. №1
Школа.Профіль
Внутрішній двір школи №1
Симпатичний декор екстер*єру
Під час Першої світової війни в районі Болехова відбувались запеклі бої. Так 31 травня 1915 р., прорвавши австрійські загони 130 бригади, російські війська оточили І курінь УСС біля Болехова. Вихід з оточення був тяжким. Крім убитих і поранених, багато стрільців потрапило в полон. Під прицільним вогнем артилерії ще до початку наступу опинились і позиції в чистому полі під Гузіївом сотень II куреня. Але під час атаки стрільці цього куреня спинили наступ російських військ на залізничному шляху поблизу Болехова. В боях під Болеховом УСС зазнали великих втрат: 15 вбито, 50 поранено, 150 потрапило в полон.
Будиночок
Будиночок-2
Будиночок-3
Болехів увійшов у світову літературу. Про своє рідне місто написав книгу «Загублені: Пошук шести із шести мільйонів» болехівський єврей Даніель Мендельсон. Вона стала світовим бестеллером і її перекладено на 10 мов світу.
Ще один видатний єврей, уродженець Болехова - Бер Біркенталь. Відомий завдяки двом своїм книгам спогадів про диспут з франкістами.
Костел Прсв. Діви Марії / Вознесіння Матері Божої (19ст.)
Костел.Фасад
Один із цікавих особняків
Мабуть, не випадково одна з частин сучасного Болехова має назву Вавилон. У містечку постійно відбувалася мішанина народів. Ще в часи угорської королеви Єлизавети до містечка прибули купці з Німеччини, здебільшого євреї. Напр.16 ст. сюди на 300 возах приїхали чотири сотні осадників з польського Мазовша. В часи татарських набігів в довколишніх селах поселяли полонених кримчаків. За Австрії саме на Вавилоні замешкали родини німецьких колоністів, які зайняли збудовані державним коштом будинки, що їх покинули збіднілі євреї. Тоді ж у місті з’явилися чехи, які належали до секти авраамітів: вони зазнавали релігійних утисків на батьківщині, тому цісар заховав їх на Галичині.
Храм Св.Параскеви(1860р.;1899р.?) з дзвіницею
Церква Параскеви
Храм.Профіль
В роки війни німецькі нацисти знищили більшість болехівських євреїв. Після війни частина тутешніх поляків переселилася до Польщі. Про етнічну строкатість старого міста ще якийсь час нагадували місцеві храми: костел та синагога. Згодом в єврейській божниці зробили клуб шкіряників, куди болехівська молодь ходила на танці. До римо-католицького костелу добудували приміщення трьох магазинів, а храм переобладнали на склад. Була в місті стара німецька євангелистська кірха. Тепер - це спортзал школи-інтернату.
Каплиця на честь Іоанна Хрестителя(1995р.)
"Укрсільпром.Солезавод"
Руїни солеварні
Болехів здавна славився соляними джерелами. Розвиток поселення певною мірою зумовлювався саме наявністю тут покладів солі. Ропа, яку волячими шкурами черпали з криниць, містила близько 30% солі. Ропу виварювали на плоских широких металевих (або мідних) посудинах (черенях), знизу яких горів вогонь. Виварену сіль зішкрябували з череней, досушували і клали в конічної форми посудини. Остаточно висохнувши, сіль набувала там форми пірамідки (топки). Топки були різної ваги; їх фасували і транспортували в бочках.
Сіль перевозилась так званим Соляним шляхом в Угорщину, Польщу, Прибалтику, Східну Україну. Високоякісна прикарпатська сіль дуже цінувалась.
Залишки саліни
Двері в нікуди...
У 1562 р.першу солеварню разом із укріпленим дворищем та сімейством Гросовської знищили татари. До речі, місце, де стояло дворище власниці солеварні, досі відоме під назвою Гросівка. У другій пол. XVI ст. солеварню відбудував поляк М. Гедзінський. У XVII ст., експлуатуючи місцеве населення, Гедзінські отримували на промислах міста (зокрема й на солеварному) немалі прибутки.
Одна із будівель комплексу
Фото
Після завершення панування Гедзінських на поч. XVIII ст. окремими частинами Болехова володіли різні шляхетські роди. Солеварнею володів Йоахім Потоцький. У 1774 р. з герба Потоцьких на міський переходить зображення трьох топок солі. У 1789 р. Йоахім Потоцький віддав частину Болехова разом із солеварнею австрійському уряду, який монополізував тут солеваріння.
Будинок престарілих,в минулому-одна із будівель солеварні
Будинок з ліпниною
Сучасна будівля була зведена в часи розквіту заводу - в сер. XIX ст. Тоді для видобутку ропи стали використовувати свердловини глибиною 150 м. Ропу зберігали в складах у дерев’яних ємностях,звідки вона стікала трубопроводом у ванни виварювання. Через високі комини пара виходила назовні, а сіль, що опадала на дно, вигрібали й сушили.
Після війни в Болехові збереглися лише найбільші заводи і фабрики, підприємства основних промислів, зокрема й солезавод. Підприємство мало свою електростанцію, кузню та слюсарню. За радянської влади, у др. пол. XX ст. солеваріння на заводі було повністю механізовано. У 70-х рр. Болехів експортував сіль у Москву, щоденно відправляючи по одному вагону. Але у зв’язку з подорожчанням природного газу процес солеваріння зробив виробництво надто збитковим; сильнішими конкурентами виявились Донбас і Закарпаття з покладами дешевої кам’яної солі.
Музей історії м.Болехова ім.Р.Скворія
Музей історії та пам*ятник на честь політичного діяча і скульптора М.Гаврилка
Музей та монумент Н.Кобринської
У 1996 р. припинилось виробництво на Долинському солекомбінаті. Основне виробництво переїхало до Болехова. Там працювало удвічі більше солеварів. Болехівці виробляли сіль, а долиняни - фасували. Була надія на серйозне відновлення солевиробництва і відродження колишньої слави цього стародавнього промислу, але не так сталося...
Солеварний промисел Болехова, який існував століттями не витримав непростих часів переходу України на ринкову економіку і закрився. Виробничі цехи колишнього виробничого гіганта зараз стоять пусткою і майже повністю зруйновані,залишки розбирають на цеглу(сам бачив)..
Дитяча бібліотека та пам*ятник зв*язковій УПА
Фото
Перший костел у місті був збудований в 1607 р.шляхтичем М. Гедзінським. Протягом 1730-1738 рр., після пожежі, яка знищила костел, споруджено нову муровану святиню за кошти С. Понятовського. У 1739р. архієпископ М.Вижицький освятив новий головний вівтар храму Успіння Пресвятої Діви Марії. У 1785 р., через поганий фундамент костел завалився.
Точної дати будівництва нового мурованого храму немає. Відомо, що це було бл. 1820-1826 рр. 1838 р. відбулось посвячення храму.
Протягом 1945-1990 р. костел зазнавав руйнувань. Функціонував до 1956 р. В радянські часи приміщення костелу використовували як спортзал для школи, згодом - книжковий склад, а ще пізніше в 1971 р. радянські чиновники добудували до нього три магазини. З настанням демократичних змін в Україні костел повернуто мирянам. У 1992р. архієпископ М.Яворський освятив костел Успіння Діви Марії. У 1994-2000 рр. храм відреставровано всередині.
Фото
Фото-2
Фото-3