Мандруємо Львівщиною. День I.Ч1: Оброшине та Великий Любінь
Знову захотілось відчути дорогу,побачити щось нове та пригадати старе.Обєктом вивчення в черговий раз обрали Львівщину-склали маршрут і потрібні речі-та й вирушили!
Таке от прекрасне макове поле зустріло нас неподалік від Жовкви.Звичайно ж не "мрія наркомана"-мак дикий,дрібний,та для поціновувачів чогось красивого-саме те!
Тут і побродити поміж квітами(так саме квітами)хочеться і просто посидіти,попостерігати за різноманітними жучками-павучками,які складають компанію новим гостям.
Серед макового "царства" то тут то там показуються синьоокі волошки,притягуючи до себе погляд своєю сміливістю та самостійністю,-мовляв от ми які-сині буйки у червоному морі!
Маки...
Аж в очах червоні.Цікаво,що робив би тут розлючений бик,після того як йому б зняли повязку з очей?Одним із варіантів відповіді було:"Стояв і милувався!"))
Натішившись вдосталь наркотичною привабливістю "червоного поля" ми продовжили рухатись далі.
Оброшине-смт. розташоване в кількох кілометрах від південно-західних околиць Львова.Побувавши тут минулого разу ,ми ще тоді подумували про чергову поїздку сюди. А зараз пригадавши парк з оленями вирішили-ось ця нагода,завітати до "плямистих"!
Живі та здорові!Привіт,"плямисті"!
Перша згадка про поселення датується 1431р.
У 1456 р. король Казимир Ягеллончик передав цей фільварк(як королівські володіння) під заставу каштелянові Петру Шамотульському- за борг, який був у монарха ще після пруської кампанії. Через 10 р.селище викупив у Шамотульського львівський архієпископ Грегож з Санока. Саме він і вирішив подальшу долю поселення- з 1466 по 1939 рр. Оброшиним володіють львівські римокатолицькі архиєпископи.
Свого розвитку Оброшине досягло лише на поч. XVIII ст., коли курію очолив Ян Скарбек,він же прославився будівництвом нових та реставрацією старих галицьких костелів.Це й же Скарбек вирішив побудувати в Оброшиному свою літню резиденцію.
Парк на території якого розгулюють ці красені засновано у 1730р.Теперішнього статусу(Оброшинський дендропарк)він набув з 1983р.Займає площу понад 10га.
Мешканець зоологічного куточка
Колекція парку налічує понад 60 видів дерев і чагарників, серед яких є рідкісні та екзотичні.
У 1960-х рр. в дендропарку було створено зоологічний куток, де утримувались тварини-вже такі улюблені нами плямисті олені,вівці,казарка,єгипетська гуска...Та як на мене-олені "рулять"!)
Одним із екзотичних представників серед проростаючих на території парку дерев є ліріодендрон тюльпановий,по простому-"тюльпанове дерево"
"Тюльпанове дерево"
Досить дивним здалось те,що у рослини саме був сезон цвітіння,оскільки перебуваючи понад 2 тижні тому у Варяжі та Неслухові,ми ледве знайшли на місцевих ліріодендронах декілька "тюльпанчиків"-всі решта вже перецвіли і обсипались...Невже так клімат відрізняється?А може просто різні підвиди..
І все таки це краса!
Досить приємним є також те,що,на відміну від Варяжа,на оброшинські диво-квіти не відчувається такого хворобливого "попиту",вистачає того що прийшли-помилувались та й задоволені...
"тюльпанчик"
У перекладі "ліріодендрон" означає «дерево-ліра». Так дерево назвали за оригінальну форму листків, яка притаманна тільки йому. А тюльпановим його називають за пахучі квіти жовтогарячого кольору, які зовнішнім виглядом нагадують тюльпани.
Знаходиться оброшинський ліріодендрон одразу ж навпроти входу до палацу архиєпископів(правда з тильної сторони).
Liriodendron tulipifera
У 1730р в Оброшиному Фердинанд Кіцький звів резиденцію з палацем, яку назвав на свою честь Фердинандівкою, за проектом архітектора Юзефа Фонтана.Більшість робіт і оздоблення палацу прийшлись на 60-ті роки XVIII ст.
Палац Архієпископів
Доречі тил палацу більш оздоблений ніж парадний фасад-тут вам і балкончик,і сходинки з огорожами,і пілястри і ліпнина і фігурки і все це "смачно" виконано у стилі бароко.
Сам палац на 2 поверхи.
Парковий фасад
Чудернацькі не то вази не то "букети" з камяними фігурами хлопчиків та овець розмістились обабіч сходів,які в свою чергу плавно спускаються по обидва боки від входу прямісінько в парк...
Камяний "вазон"
Головний фасад перебудований у стилі модерн у 1922-25рр.Головна будівля оточена з боків господарськими прибудовами, що утворюють півколо,оточуючи ним внутрішній двір і замикаються бароково брамою. З обох сторін брами розмістились дві башточки із складним дахом.У верхньому ярусі знаходяться маленькі круглі віконечка-немов ілюмінатори). Одна з веж дала притулок маленькій капличці, а інша - порожня і зачинена. Далі - невеличкі флігелі, входи до яких оформлені фронтонами, підпертими парою колон. Вони сполучають вежі з шестикутними прибудовами, що за деякими даними правили за каретними сараями. Раніше їх шатровий дах також прикрашали скульптури - наразі їх вже немає.
Палац Архієпіскопів в Оброшиному.Головний фасад
Щодо барокової брами-вхід через неї охороняється,правда охоронці повернуті тилом до входячи,зате передом до палацу.Один з них бородатий і вже в літах-не то титан,не то пророк,а може й жебрак,-бо замість одягу закутаний у якесь шмаття(але що жебракові на "посту" робити),інший ж молодший,в капелюсі-чи то мандрівник,чи донжуан який?Хто їх розбере?Головне виглядають ефектно)
Барокова брама
"Зверни увагу,всяк входящий..."
Кадр на прощання...
Наступна наша зупинка-Великий Любінь.
Греко-католицький храм Св.Миколая(2000р)
Смт. Великий Любінь знаходиться в Городоцькому районі Львівської області (у 22 км. на південний-захід від Львова) на річці Верещиця (притока Дністра). Перші згадки походять з ХІІІ ст.
Греко-католицький храм Св.Миколая(2000р)
Основоположником поселення вважається місто Любиньгород, яке у 1241 році було знищене князем Данилом Галицьким і довгий час не відбудовувалося. Після окупації Галичини Польщею, землі в районі майбутнього селища належали королю. І лише у XV ст. Владислав Ягайло передав її галицькому і рогатинському старості Миколаю Параві, який і заснував тут село Любинь.
Греко-католицький храм Св.Миколая(2000р)
У середині XV ст. поселення було поділене на дві частини: Великий Любінь і Малий Любінь. Великий Любінь з 1515 року до поч. XVII ст. належав родині Львівських патриціїв Вільчеків.
Під час татарських нападів 1624 і 1648 років - Великий Любінь був повністю зруйнований і відбудували його лише у XVII ст. Вільчеки тут спорудили новий замок і заклали парк.
У наступні роки селище часто переходило з рук у руки. Зокрема ним володіли такі роди, як: Гуменецькі, Свідзинські, та Яблоновські. Якраз за часів останніх, Великий Любінь і став відомий як значний сірководневий курорт, слава якого гомоніла далеко за межами Галичини.Церква Св.Миколи (1854р)
Лікувальні сірководневі джерела Любенського курорту-санаторію описані особистим лікарем короля Стефана Баторія, краківським вченим Войцехом Очком у 1578 р., як стаціонарний, санаторій, функціонує з 1778 р.
У XVI ст. тут була збудована перша лікарня. Вона була хоч і досить примітивна, але все ж таки функціонувала. Але під час татарських нападів вона, як і все поселення, була знищена, і відбудована уже у XVIII ст. Тоді ж слава курорту поширилася далеко за межі Галичини.
Церква Св.Миколи (1854р) з дзвіницею
Наприкінці ХІХ ст. курорт став власністю вихрещеного єврея барона Бруницького, який відреставрував санаторій і збудував водолікарню. Корпуси лікарні він назвав на честь своїх дочок: «Софія», «Марія» і «Гелена». А джерелам він надав імена своїх синів: «Людвіг» та «Адольф». Особливо значення здравниці зросло у 1903 році, коли була проведена залізна дорога.
Після знищень, завданих під час воєн(з 1914 по 1919рр), курорт відродився у міжвоєнний період. Відбудував його Адольф Бруницький, а у 1928 р. він отримав статус національної інституції громадського використання. У той час тут функціонував найбільший у Польщі заклад сірководневих купелей, який відвідувало щорічно 2000 осіб. Для лікування використовувалися води з п’яти джерел, з-посеред яких найвідомішими були джерела "Адольф" і "Людвік".
Церква Св.Миколи (1854р)
На сьогодні Великий Любінь вже здалеку манить нас височенними куполами новозбудованого,як на мене досить непогано архітектурно спланованого греко-католицького храму(збудований храм за проектом заслуженого архітектора України Миколи Рибенчука),в тіні якого знайшла собі притулок одна з памяток архітектури поселення-церква Св.Миколая(1854р).
Святиня до 1939р. перебувала під патронатом місцевого землевласника Адольфа барона Бруницького. Цікава тризрубна будівля, накрита дво- і чотирисхилими дахами, які завершують високі ліхтарі зі шпилями. Власне вони і додають своєрідності до силуету церкви. До вівтаря з півночі, прибудували ризницю. На захід від храму стоїть дзвінниця. Храм регулярно не діє,його успішно заміний новобуд.
Греко-католицький храм Св.Миколая(2000р).Парадний вхід
Територія храму
На території давнього маєтку на східньому краї поселення знаходиться палац 1840-го року.Сучасний вигляд походить із XVIII ст., коли власниками маєтку були Гумецькі. Але родинні перекази, які збереглися, а також форма будівлі дозволяють припускати, що тоді вона була лише перебудована з якогось попереднього замку або оборонного двору. Наступну перебудову зробили Бруницькі у 1909 - 1910 р.р. за проєктом Яна Шульца. Імовірно, лише тоді палац набув сучасної необарокової форми. Автором зовнішніх декоративних елементів був львівський скульптор Петро Віталіс Гарасимович.
Палац-інтернат
Палац -одноповерхова будівля,завершена складним ламаним дахом під металочерепицею(набув її,як і свого "вилизаного"вигляду після реставрації 2006-07рр). Довгий час він служив резиденцією роду Гуменецьких, Яблуновських і згодом Бруницьких.
Панорама
Відомо, що колись парадний вхід до палацу був з короткого, лівого боку будинку. Згодом, у 1920-х рр, Бруницькі перенесли його на теперішнє місце. Тоді ж змінено й під'їзд до палацу. Єдина частина палацу, яка збереглася майже без перебудов, - його тильна частина.Серед декоративних елементів - герби Бруницьких (з левом) і Шимановських (Korwin) під баронською короною.
Фасад
Зараз у палаці розміщується щкола-інтернат для розумово-відсталих дітей,створена у 1962р.
Палац-інтернат
Під час нашого візиту будівля була зачиненою а територія -порожньою,правда,через деякий час з приміщення вийшли чоловік з жінкою і знову закрили двері на ключ.Що ж,прийшлось задовільнитись зовнішнім виглядом колишнього замку-палацу.
Великий Любінь.Відреставрована будівля школи-інтернату
Парк навколо палацу був облаштований на французький (регулярний) зразок. Тут були гарно доглянуті газони й кущі, підстрижені в різні цікаві фігури. В парку стояли низькі колони з вазами для квітів. Існувала оранжерея.Зараз на території колишнього парку звичайно ж ростуть дерева,але це далеко не "палацовий парк"...
Палац
Профіль
Ще однією цікавою пам’яткою Великого Любіня є костел Матері Божої Ченстоховської, який був зведений у ХХ ст. Треба сказати,що до другої пол.19ст греко-католики Любеня взагалі не мали свого костелу і використовували для відправ капличку у санаторії.
Лише у 1914 р. була придбана земля під будівництво майбутнього храму. Але цого ж року почалася Перша світова війна і будівництво храму звичайно ж відклали-до кращих часів.
Костел Матері Божої Ченстоховської
Будівництво храму розпочалося аж у 1930-му р. за проектом архітектора Лаврентія Дайчака.Та в звязку з постійною нестачею коштів будівництво проходило дуже повільно,тому в 1932 р. єпископ Болеслав Твардовський освятив ще недобудований храм, як костел Матері Божої Королеви Польщі.
Костел Матері Божої Ченстоховської
А в 1939 році землі Західної України були окуповані Радянським Союзом і "народні визволителі" перетворили храм на склад зерна.
Костел Матері Божої Ченстоховської.Інтерєр
Повернули храм спільноті римо-католиків Великого Любіня лише у 1992 році, саме тоді він і був переосвячений уже під теперішньою назвою- костелу на честь Матері Божої Ченстоховської. (частина інформації взята із http://galtur.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=28&Itemid=1).
Костел Матері Божої Ченстоховської
Є у Великому Любені і православний храм- церква Святителя і чудотворця Миколая, збудована, очевидно, у 1993 р.
Церква звичайно ж новобуд,це видно одразу,але оригінальність архітектури будівлі таки привертає до неї увагу-величезні круглі купола нагадують чимось надувні кулі,а також цікава конструкція дзвіниці,що немов стоїть на двох "лапках",-все це придає комплексу схожість до якогось казкового східного палацу..Такі от враження вона мені навіяла))...
Таке от прекрасне макове поле зустріло нас неподалік від Жовкви.Звичайно ж не "мрія наркомана"-мак дикий,дрібний,та для поціновувачів чогось красивого-саме те!
Тут і побродити поміж квітами(так саме квітами)хочеться і просто посидіти,попостерігати за різноманітними жучками-павучками,які складають компанію новим гостям.
Серед макового "царства" то тут то там показуються синьоокі волошки,притягуючи до себе погляд своєю сміливістю та самостійністю,-мовляв от ми які-сині буйки у червоному морі!
Маки...
Аж в очах червоні.Цікаво,що робив би тут розлючений бик,після того як йому б зняли повязку з очей?Одним із варіантів відповіді було:"Стояв і милувався!"))
Натішившись вдосталь наркотичною привабливістю "червоного поля" ми продовжили рухатись далі.
Оброшине-смт. розташоване в кількох кілометрах від південно-західних околиць Львова.Побувавши тут минулого разу ,ми ще тоді подумували про чергову поїздку сюди. А зараз пригадавши парк з оленями вирішили-ось ця нагода,завітати до "плямистих"!
Живі та здорові!Привіт,"плямисті"!
Перша згадка про поселення датується 1431р.
У 1456 р. король Казимир Ягеллончик передав цей фільварк(як королівські володіння) під заставу каштелянові Петру Шамотульському- за борг, який був у монарха ще після пруської кампанії. Через 10 р.селище викупив у Шамотульського львівський архієпископ Грегож з Санока. Саме він і вирішив подальшу долю поселення- з 1466 по 1939 рр. Оброшиним володіють львівські римокатолицькі архиєпископи.
Свого розвитку Оброшине досягло лише на поч. XVIII ст., коли курію очолив Ян Скарбек,він же прославився будівництвом нових та реставрацією старих галицьких костелів.Це й же Скарбек вирішив побудувати в Оброшиному свою літню резиденцію.
Парк на території якого розгулюють ці красені засновано у 1730р.Теперішнього статусу(Оброшинський дендропарк)він набув з 1983р.Займає площу понад 10га.
Мешканець зоологічного куточка
Колекція парку налічує понад 60 видів дерев і чагарників, серед яких є рідкісні та екзотичні.
У 1960-х рр. в дендропарку було створено зоологічний куток, де утримувались тварини-вже такі улюблені нами плямисті олені,вівці,казарка,єгипетська гуска...Та як на мене-олені "рулять"!)
Одним із екзотичних представників серед проростаючих на території парку дерев є ліріодендрон тюльпановий,по простому-"тюльпанове дерево"
"Тюльпанове дерево"
Досить дивним здалось те,що у рослини саме був сезон цвітіння,оскільки перебуваючи понад 2 тижні тому у Варяжі та Неслухові,ми ледве знайшли на місцевих ліріодендронах декілька "тюльпанчиків"-всі решта вже перецвіли і обсипались...Невже так клімат відрізняється?А може просто різні підвиди..
І все таки це краса!
Досить приємним є також те,що,на відміну від Варяжа,на оброшинські диво-квіти не відчувається такого хворобливого "попиту",вистачає того що прийшли-помилувались та й задоволені...
"тюльпанчик"
У перекладі "ліріодендрон" означає «дерево-ліра». Так дерево назвали за оригінальну форму листків, яка притаманна тільки йому. А тюльпановим його називають за пахучі квіти жовтогарячого кольору, які зовнішнім виглядом нагадують тюльпани.
Знаходиться оброшинський ліріодендрон одразу ж навпроти входу до палацу архиєпископів(правда з тильної сторони).
Liriodendron tulipifera
У 1730р в Оброшиному Фердинанд Кіцький звів резиденцію з палацем, яку назвав на свою честь Фердинандівкою, за проектом архітектора Юзефа Фонтана.Більшість робіт і оздоблення палацу прийшлись на 60-ті роки XVIII ст.
Палац Архієпископів
Доречі тил палацу більш оздоблений ніж парадний фасад-тут вам і балкончик,і сходинки з огорожами,і пілястри і ліпнина і фігурки і все це "смачно" виконано у стилі бароко.
Сам палац на 2 поверхи.
Парковий фасад
Чудернацькі не то вази не то "букети" з камяними фігурами хлопчиків та овець розмістились обабіч сходів,які в свою чергу плавно спускаються по обидва боки від входу прямісінько в парк...
Камяний "вазон"
Головний фасад перебудований у стилі модерн у 1922-25рр.Головна будівля оточена з боків господарськими прибудовами, що утворюють півколо,оточуючи ним внутрішній двір і замикаються бароково брамою. З обох сторін брами розмістились дві башточки із складним дахом.У верхньому ярусі знаходяться маленькі круглі віконечка-немов ілюмінатори). Одна з веж дала притулок маленькій капличці, а інша - порожня і зачинена. Далі - невеличкі флігелі, входи до яких оформлені фронтонами, підпертими парою колон. Вони сполучають вежі з шестикутними прибудовами, що за деякими даними правили за каретними сараями. Раніше їх шатровий дах також прикрашали скульптури - наразі їх вже немає.
Палац Архієпіскопів в Оброшиному.Головний фасад
Щодо барокової брами-вхід через неї охороняється,правда охоронці повернуті тилом до входячи,зате передом до палацу.Один з них бородатий і вже в літах-не то титан,не то пророк,а може й жебрак,-бо замість одягу закутаний у якесь шмаття(але що жебракові на "посту" робити),інший ж молодший,в капелюсі-чи то мандрівник,чи донжуан який?Хто їх розбере?Головне виглядають ефектно)
Барокова брама
"Зверни увагу,всяк входящий..."
Кадр на прощання...
Наступна наша зупинка-Великий Любінь.
Греко-католицький храм Св.Миколая(2000р)
Смт. Великий Любінь знаходиться в Городоцькому районі Львівської області (у 22 км. на південний-захід від Львова) на річці Верещиця (притока Дністра). Перші згадки походять з ХІІІ ст.
Греко-католицький храм Св.Миколая(2000р)
Основоположником поселення вважається місто Любиньгород, яке у 1241 році було знищене князем Данилом Галицьким і довгий час не відбудовувалося. Після окупації Галичини Польщею, землі в районі майбутнього селища належали королю. І лише у XV ст. Владислав Ягайло передав її галицькому і рогатинському старості Миколаю Параві, який і заснував тут село Любинь.
Греко-католицький храм Св.Миколая(2000р)
У середині XV ст. поселення було поділене на дві частини: Великий Любінь і Малий Любінь. Великий Любінь з 1515 року до поч. XVII ст. належав родині Львівських патриціїв Вільчеків.
Під час татарських нападів 1624 і 1648 років - Великий Любінь був повністю зруйнований і відбудували його лише у XVII ст. Вільчеки тут спорудили новий замок і заклали парк.
У наступні роки селище часто переходило з рук у руки. Зокрема ним володіли такі роди, як: Гуменецькі, Свідзинські, та Яблоновські. Якраз за часів останніх, Великий Любінь і став відомий як значний сірководневий курорт, слава якого гомоніла далеко за межами Галичини.Церква Св.Миколи (1854р)
Лікувальні сірководневі джерела Любенського курорту-санаторію описані особистим лікарем короля Стефана Баторія, краківським вченим Войцехом Очком у 1578 р., як стаціонарний, санаторій, функціонує з 1778 р.
У XVI ст. тут була збудована перша лікарня. Вона була хоч і досить примітивна, але все ж таки функціонувала. Але під час татарських нападів вона, як і все поселення, була знищена, і відбудована уже у XVIII ст. Тоді ж слава курорту поширилася далеко за межі Галичини.
Церква Св.Миколи (1854р) з дзвіницею
Наприкінці ХІХ ст. курорт став власністю вихрещеного єврея барона Бруницького, який відреставрував санаторій і збудував водолікарню. Корпуси лікарні він назвав на честь своїх дочок: «Софія», «Марія» і «Гелена». А джерелам він надав імена своїх синів: «Людвіг» та «Адольф». Особливо значення здравниці зросло у 1903 році, коли була проведена залізна дорога.
Після знищень, завданих під час воєн(з 1914 по 1919рр), курорт відродився у міжвоєнний період. Відбудував його Адольф Бруницький, а у 1928 р. він отримав статус національної інституції громадського використання. У той час тут функціонував найбільший у Польщі заклад сірководневих купелей, який відвідувало щорічно 2000 осіб. Для лікування використовувалися води з п’яти джерел, з-посеред яких найвідомішими були джерела "Адольф" і "Людвік".
Церква Св.Миколи (1854р)
На сьогодні Великий Любінь вже здалеку манить нас височенними куполами новозбудованого,як на мене досить непогано архітектурно спланованого греко-католицького храму(збудований храм за проектом заслуженого архітектора України Миколи Рибенчука),в тіні якого знайшла собі притулок одна з памяток архітектури поселення-церква Св.Миколая(1854р).
Святиня до 1939р. перебувала під патронатом місцевого землевласника Адольфа барона Бруницького. Цікава тризрубна будівля, накрита дво- і чотирисхилими дахами, які завершують високі ліхтарі зі шпилями. Власне вони і додають своєрідності до силуету церкви. До вівтаря з півночі, прибудували ризницю. На захід від храму стоїть дзвінниця. Храм регулярно не діє,його успішно заміний новобуд.
Греко-католицький храм Св.Миколая(2000р).Парадний вхід
Територія храму
На території давнього маєтку на східньому краї поселення знаходиться палац 1840-го року.Сучасний вигляд походить із XVIII ст., коли власниками маєтку були Гумецькі. Але родинні перекази, які збереглися, а також форма будівлі дозволяють припускати, що тоді вона була лише перебудована з якогось попереднього замку або оборонного двору. Наступну перебудову зробили Бруницькі у 1909 - 1910 р.р. за проєктом Яна Шульца. Імовірно, лише тоді палац набув сучасної необарокової форми. Автором зовнішніх декоративних елементів був львівський скульптор Петро Віталіс Гарасимович.
Палац-інтернат
Палац -одноповерхова будівля,завершена складним ламаним дахом під металочерепицею(набув її,як і свого "вилизаного"вигляду після реставрації 2006-07рр). Довгий час він служив резиденцією роду Гуменецьких, Яблуновських і згодом Бруницьких.
Панорама
Відомо, що колись парадний вхід до палацу був з короткого, лівого боку будинку. Згодом, у 1920-х рр, Бруницькі перенесли його на теперішнє місце. Тоді ж змінено й під'їзд до палацу. Єдина частина палацу, яка збереглася майже без перебудов, - його тильна частина.Серед декоративних елементів - герби Бруницьких (з левом) і Шимановських (Korwin) під баронською короною.
Фасад
Зараз у палаці розміщується щкола-інтернат для розумово-відсталих дітей,створена у 1962р.
Палац-інтернат
Під час нашого візиту будівля була зачиненою а територія -порожньою,правда,через деякий час з приміщення вийшли чоловік з жінкою і знову закрили двері на ключ.Що ж,прийшлось задовільнитись зовнішнім виглядом колишнього замку-палацу.
Великий Любінь.Відреставрована будівля школи-інтернату
Парк навколо палацу був облаштований на французький (регулярний) зразок. Тут були гарно доглянуті газони й кущі, підстрижені в різні цікаві фігури. В парку стояли низькі колони з вазами для квітів. Існувала оранжерея.Зараз на території колишнього парку звичайно ж ростуть дерева,але це далеко не "палацовий парк"...
Палац
Профіль
Ще однією цікавою пам’яткою Великого Любіня є костел Матері Божої Ченстоховської, який був зведений у ХХ ст. Треба сказати,що до другої пол.19ст греко-католики Любеня взагалі не мали свого костелу і використовували для відправ капличку у санаторії.
Лише у 1914 р. була придбана земля під будівництво майбутнього храму. Але цого ж року почалася Перша світова війна і будівництво храму звичайно ж відклали-до кращих часів.
Костел Матері Божої Ченстоховської
Будівництво храму розпочалося аж у 1930-му р. за проектом архітектора Лаврентія Дайчака.Та в звязку з постійною нестачею коштів будівництво проходило дуже повільно,тому в 1932 р. єпископ Болеслав Твардовський освятив ще недобудований храм, як костел Матері Божої Королеви Польщі.
Костел Матері Божої Ченстоховської
А в 1939 році землі Західної України були окуповані Радянським Союзом і "народні визволителі" перетворили храм на склад зерна.
Костел Матері Божої Ченстоховської.Інтерєр
Повернули храм спільноті римо-католиків Великого Любіня лише у 1992 році, саме тоді він і був переосвячений уже під теперішньою назвою- костелу на честь Матері Божої Ченстоховської. (частина інформації взята із http://galtur.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=28&Itemid=1).
Костел Матері Божої Ченстоховської
Є у Великому Любені і православний храм- церква Святителя і чудотворця Миколая, збудована, очевидно, у 1993 р.
Церква звичайно ж новобуд,це видно одразу,але оригінальність архітектури будівлі таки привертає до неї увагу-величезні круглі купола нагадують чимось надувні кулі,а також цікава конструкція дзвіниці,що немов стоїть на двох "лапках",-все це придає комплексу схожість до якогось казкового східного палацу..Такі от враження вона мені навіяла))...