Дорогами Хмельниччини: Слобідка- Шелехівська та Глібів
«Здесь все то же, то же, что и прежде.
Здесь напрасным кажется мечтать.
В доме у дороги непроезжей
Надо рано ставни запирать.»
А.АхматоваЗатишний куточок з погруддям А.Ахматової (1989р.)
Садиба Анни Вакар-тітки А.Ахматової (19ст.)
Поетеса світового рівня, почесний доктор Оксфордського університету, номінантка на Нобелевську премію з літератури, чиї твори перекладені багатьма мовами. Вона народилася на Одещині та багато років прожила в Україні, звідки походили її предки (справжнє прізвище поетеси Горенко). І хоча велика частина її життя пов’язана з Петербургом та Москвою, проте в Києві вона навчалася в Фундуклеївській гімназії, потім на Вищих жіночих курсах, а також вінчалася з М. Гумільовим.. Та мало хто знає, що багато разів юна Анна гостювала на Хмельниччині, у будинку, де мешкала її рідна тітка Анна Вакар та прожила останні роки свого життя мати поетеси Інна Стогова. Анна Ахматова похована під Петербургом, але могили матері й тітки знаходяться на старому сільському кладовищі Слобідки-Шелехівської Деражнянського району Хмельницької області, і саме до цих могил уже доросла Анна приїздила в 1939 р.
Літературно-меморіальний музей Анни Ахматової. Профіль
Бетонний стовп, нежданно,в полі...
Нині в будинку Анни Вакар знаходиться Літературно-меморіальний музей Анни Ахматової, заснований у 1989р. до святкування столітнього ювілею поетеси. Будинок навряд можна назвати розкішним маєтком - це одноповерхова видовжена будівля на пригірку, до ганку якої підводять широкі червоні сходи з перилами. Невеличка кругла клумба перед ним, а ліворуч - перший в Україні пам’ятник Анні Ахматовій у вигляді бюсту на колоні (скульптор - петербурзький митець В. Зайко). Перед пам’ятником - дві лавочки, копії з таких самих у Царському Селі, а ліворуч - ліхтар. Усе це передано для музею із Петербургу.
Палац Новицьких (1911р.)
Залишки сторожки
Історію зі створенням музею ініціювала вчителька української мови та літератури Марія Скорбатюк, яка привезла у Слобідку-Шелехівську своїх учнів. Саме вона надала архівні документи, які стали передумовою заснування в селі музею. Пані Марія працювала директором нового музею від його відкриття й до своєї смерті (2010р.). Спочатку за браком експонатів планувалося лише встановити меморіальну дошку на будинку Вакарів. Але, як виявилося, у мешканців села зберіглося чимало речей із будинку, з якого двох літніх сестер (матір і тітку А. Ахматової) виселили після революції 1917 р. Жінки змушені були перебратися в маленький будиночок-дачу під лісом, де й доживали віку. Виселяючись, жінки пороздавали багато своїх речей людям, які роками працювали у них - наймичкам, садівнику. Їхні фотографії також є у музеї.Згодом у панському будинку була початкова школа.
Замок-палац із трьома вежами
Господарська споруда(?)
Садибі Вакарів починаючи з 1911р. сусідував розкішний палац із трьома вежами, що належав полякові Новіцькому. Двоповерхова споруда з трьома баштами досі справляє враження, хоча й стоїть без догляду. Донедавна в ній була лікарня, а потім будівлю було продано київському дипломатові, який замислив перетворити його на мисливський клуб(?). Станом на 2019р. ніяких змін чи відбудов не прослідковувалось.
Не вір очам своїм: на фронтоні з цього боку (!) дата "1969"
Одна із трьох зубчатих веж
За переказами старий пан Новіцький намовив отруїти просту сільську дівчину, в яку до нестями закохався його син. Після її смерті той прокляв батька і залишив родину, аби ніколи більше не повернутися..
ДНЗ "Сонечко" в с.Глібів явно знаходиться в "чужій" будівлі
Наступна зупинка-село Глібів,перша згадка про яке датується 1393 р. Заснування Глібова пов'язане з монголо-татарською навалою. Втікаючи від Золотої Орди мешканці цих країв вибирали для поселення найглухіші («найглибші») лісові місця, тому і засноване село дістало назву Глібів. Першем володарем Глібова був Василь Карачевський.
Декомунізація,кажете? Перечекаю!
Зерносховище закрили металевими воротами,-від очей цікавих та зависних)
У 15-16 ст. село було під владою Польської корони. Восени 1793р. населенні пункти Правобережної України входять до складу Російської імперії. У 1869 р. Глібів та прилеглі села викупив граф Юхим Васильович Путятін, російський адмірал, державний діяч та дипломат. Він привіз із собою японців, які у центрі Глібова заснували прекрасний парк з оранжереями(?). Пізніше у володіння Глібовом та прилеглими селами вступив його син, відставний полковник гвардії Євген Юхимович Путятін.
Комора(?) (кін.19ст.-поч.20ст.)
Шкільний стадіон та неідентифікована будівля
У 1897 р. граф продає глібівську маєтність князю В. Н. Львову, який володів селами до жовтневого перевороту.
Нас запевняли,що в цій будівлі власне й знаходився палац. Віримо!)
Лозунг є,а автора "прикрили"!
Станом на сьогодні в селі збереглися окремі споруди маєтку: зерносховище, кузня, комора та майстерня (руїна), а також будинок управителя,в якому знаходиться поштове відділення. Була ще водонапірна вежа ,стилізована під замкову башту, але у 2018р. її розібрали жителі села.
Храм Св.Покрови (кін.19ст.)
Мурована святиня
"Автентична" дзвіниця
