Івано-Франківськ. Вулицями міста. Ч.1
Ото колись вже я про це місто звітував. Можна тутечки поглянути. Здебільшого там представлені відомі об*єкти облцентру. Та це й не дивно-куди біжиш,приїхавши у місто вперше? Звичайно ж до найвідомішого та найпомітнішого,так би мовити-"попсового". А вже коли находишся-наблудишся,а часом лише при наступному-наступному візиті, можна собі дозволити поблукати закомарками,бічними вуличками,а згодом-навіть дворами й під*їздами..
Так,це був мій черговий візит у Франківськ. Зазвичай він слугував перевалочним пунктом,- коли часу надто немає,а якщо і є,то я вже надто втомлений та перенасичений враженнями від попередніх пунктів,тож беру каву і просто гуляю чи відсиджуюсь на лавочках. Цього разу було трішки інакше.Так,мене ще "тримало" від попереднього дня (проведеного на Буковині) ,а попереду було ще декілька цікавих місць, але ж на вулиці був глибокий ранок-маршрутки ще не курсують,тож... О 5.10 я вже оглядав цікавинки міста.
Житловий будинок (1900-ті рр.)
Житловий будинок (1890-і рр.)
Фото
Про історію не писатиму-купа інформації з горою цифр та списком фамілій-родів доступна в мережі.Тим паче,що у першому звіті я дещо таки подав. Про власне враження..Хм,а чи є потреба-воно ж моє,у вас воно буде звичайно ж іншим і це факт. Тож трішки цікавинок,віднайдених по різних джерелах та фоточки,-ось що буде у цій та другій (можливо буде й третя) частині фоторозповіді.
Білий дім (1978-1987рр.)
Житловий будинок (1895р.)
Будинок українського КСТ «Сокіл» (1912р.)
Центральну площу Ринок, де розташована міська ратуша, віддавна називають проклятою, а все тому, що раніше тут відбувалися публічні страти. Під землею розміщувалась центральна в’язниця, в якій були закатовані тисячі людей. Зокрема, в 1754 р. у ратуші Станиславова відбувся суд над ватажком опришків Василем Баюраком, який зазнав страшних тортур. Згодом суд виніс йому вирок: «Повинен бути катом випроваджений на площу смерті, який має відрубати йому обидві руки сокирою по лікті. Після того має бути відрубана голова. Врешті, з метою здержання інших від такого життя - четвертувати. Окремі частини тіла повинні бути розвішані на шибениці в полі, при шляху, а пізніше мають бути закопані в землю. Тільки голова повинна довше висіти». Із того часу ратуші фатально не щастило. Її доводилося відновлювати чотири рази. Існує повір’я, що саме в такий спосіб страчений гуцул-ватажок мститься своїм катам.
Житлові будинки (крайній лівий - 1906р.)
Житловий будинок (1907р.)
Банк (1908р.)
Перший кіркут у Станиславові був заснований у 1662 р. Очільник міста Анджей Потоцький виділив найбільшій на той час громаді територію при сучасній вул. Незалежності. Згодом у місті з’явилося ще одне кладовище, а після німецької окупації старий цвинтар остаточно занепав. Саме тому в 60-их рр. ХХст. кладовище було знищене, а на його місці побудований кінотеатр «Космос». Однак містичні речі тут почали траплятися мало не з перших днів функціонування нової споруди. Старожили пригадують, що перед першим сеансом пройшла сильна злива і стеля кінотеатру обвалилася. На щастя, ніхто не постраждав, адже сталося це вночі. До речі, місцеві історики також вказують ще й на той факт, що плити зі старого єврейського цвинтаря використовували замість бордюрів, тротуарної плитки і навіть при спорудженні пам’ятника загиблим чекістам, що стояв свого часу на Валах.
Будинок страхової компанії (1904р.)
Вища реальна школа (1873;1920-ті рр.)
Іпотечний банк (1898р.)
Великий єврейський цвинтар, розташований за міським озером, став свідком жахливого масштабного вбивства. У жовтні 1941р. німці вантажівками привезли сюди євреїв. На кладовищі вирили яму завглибшки 5 метрів. Людей змусили стрибати у яму, а там їх розстрілювали з кулемета. Тоді було вбито від 6 до 10 тис. людей. Кладовище було діючим протягом 1926-1967 рр. Тепер це місце вважається закинутим. Подейкують, що Станіславське море, будівництво якого розпочалося в 1954 р.,точніше, його частина охоплює територію колишнього кіркута. І, мовляв, саме тому водойма вважається проклятою, адже в ній втопилося чимало людей. Насправді озеро та кладовище розділяють бл. 700-800м.,тож прямого відношення до нещасних випадків страшне місце не має.
Кінотеатр "Тон" (1929р.) / "Люм*єр"( 2006р.) при будинку польського КСТ «Сокіл» (1895р.)
Пам'ятник пластунам, що не зламали своїх присяг (2012р.)
Будинок повітової ради (1896р.)
Міський цвинтар на вул. Київській був діючим від початку минулого століття. Втім, свою славу це таємниче місце отримало після закриття його радянською владою в сер. 70-х років. Існують легенди, що тут колись був похований вампір. У 1974 р. в Івано-Франківську почали знаходити трупи з дивними слідами укусів на шиї. Звісно, радянська влада відстоювала думку, що ніяких вампірів не буває. Але «вампірову могилу» було випалено військовим вогнеметом. Після цього випадки дивних смертей припинилися. Втім, Київське кладовище й понині є місцем паломництва для поціновувачів містики.
Книгарня + інститут
Вежа "Сокола"
Прикарпатська нотка: під черепицею (кафе + готель)
Історія виникнення пагорба у парку Шевченка, неподалік від стадіону «Рух», окута суцільними таємницями. Найвідоміша версія каже, що саме на цьому місці проводили свої обряди відьми і сатаністи. Тому це місце здавна називають «відьмова гора». Втім, достеменної інформації про походження цього пагорба й досі немає. Відомо тільки, що він виник за часів Австро-Угорщини. Ще до початку Першої світової війни, коли в Станиславові не було високих будівель, гору насипали як оглядовий майданчик. З неї було видно мало не всі околиці.
Житловий будинок (1892р.)
Фото
Житловий будинок (1912р.)
Декілька років тому в самому центрі Івано-Франківська, між будівлею медуніверситету і колишнього «Пасажу», під час ремонтних робіт розкопали підземний хід. Тоді закралися здогадки про те, що це один із підземних ходів, який з’єднував бастіони Станиславівської фортеці. Через це вкотре згадали легенду, що колись із Станиславівської фортеці підземні ходи вели до Пнівського і Галицького замків. Втім, наразі дослідники не змогли їх знайти. До слова, існує також версія, що підвали лівого крила міської ратуші якраз і є початком містичних підземних ходів, що ведуть до Галича .
Житловий будинок (1910р.)
Будинок домовласника І.Горовіца
Кам’яниця Леона Грауера (1905р.)
Костел Непорочного зачаття Діви Марії, а нині - Музей мистецтв Прикарпаття, вважався найстарішою будівлею Івано-Франківська. Саме у цій унікальній споруді, яка вражає своєю величністю й понині, покоївся прах засновників міста - Андрія Потоцького, його дружини Анни Рисінської та їхнього старшого сина Станіслава Потоцького. Родинна усипальня була непорушною до 1965 р., коли приміщення костелу передали геологічному музею інституту нафти і газу. Як зазначають історики, під час ремонту приміщення саркофаги були розбиті, а кістки передані в медичний інститут. Серед них був, зокрема, й череп Станіслава Потоцького зі слідом від удару турецької шаблі.
Житловий будинок (1894р.)
Житловий будинок (1894р.)
Житловий будинок (1881р.)
Колись у місті було декілька мілітарних пам’ятників. Окрім гармати біля музею «Герої Дніпра», що збереглася й донині, на місці теперішнього монументу Бандері стояв танк Т-34, а на кільці Довженка-Мазепи дивився в небо МиГ-15УТИ..
Житловий будинок (1910р.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,1 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,2 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Перейменування Станиславова починається у 1939 р., коли радянська влада після «золотого вересня» включає західноукраїнські землі до складу Радянського Союзу. Тоді назву Станиславів було скорочено до Станіслав і область була названа Станіславська. Після 45-го року зайшла мова про те, щоб назвати місто на честь вождя, тодішня версія - Сталінград Карпатський, на честь Сталіна. З різних причин тоді від цього утримались. Новий виток із перейменуванням починається у 1948-му. Тоді з’являється подібна версія - Сталінокарпатськ. Але Микита Хрущов, перший секретар у Києві, ніби застеріг від цієї ідеї.
У сер. 50-х починаються чергові спроби перейменування міста. Поштовхом для цього стала публікація художника В. Касіяна, родом зі Снятинщини. Тоді він написав статтю у «Прикарпатську правду», в якій запитував: «Доки місто буде називатися на честь польських панів, які гнобили наш народ?»Житловий будинок римо-католицького духовенства (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,10 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,12 (кін.19ст.-поч.20ст.)
А ось щодо "чистоти" на вулицях давнього Станіславова: витяг з «Кур’єра Станиславівського» (1911 р.): «Вулиця є смітником. Усе непотрібне викидається в нас на вулицю. Якщо якась річ вже немає вартості для нашого громадянина, який не є «соціально свідомим» і не віддасть до фонду збагачення Товариства Народних Шкіл, він її просто викидає на вулицю. Старі калоші, афіші, шкірки від апельсинів, відходи від фруктів, недопалки, зошити, бите скло і порцеляна, старі краватки, частини шнурівок, фрагменти дамського гардеробу, картонні коробки, старі гаманці - все це можна побачити на вулицях, оскільки воно викидається продавцями з магазинів чи мешканцями через вікна. Часто, переважно вночі, на вулицю через вікна виливаються повні миски, вміст яких торкається тіла чи честі когось із співгромадян. Інколи це є предметом поліційних розслідувань і навіть судових процесів…».
Житловий будинок на вул. Гнатюка,14 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,17 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,16 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Своєрідним символом міста 1960-1970-их рр. був дядя Міша, який на стометрівці «вішав дітей». Насправді він їх, звісно, не вішав, а зважував, бо мав підлогові ваги.
Він воював у Сталінграді, отримав важке поранення, мав сталеву пластину у голові та орден лави ІІІ ступеню. Був євреєм, але одружився з українкою. Робоче місце дяді Міші було на стометрівці. Раніше, де тепер радянський будинок із магазином «Філателія», стояла стара двоповерхова кам’яниця. Між нею і сусідньою будівлею ресторану «Київ» був проміжок, метр завширшки, який тягнувся вглибину. Там Дядя Міша влаштував собі коморку. Сам стояв на вулиці, зважував перехожих за дві копійки й за чотири копійки продавав шнурки. Звісно, так багато не заробиш, але дядя Міша добре знав, як поводитися з клієнтами..
Житловий будинок на вул. Гнатюка,18 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,20 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,19 (кін.19ст.-поч.20ст.)
У 1869 р. у Станиславові існувала єврейська м’ясна монополія. Усі м’ясні крамнички перебували в руках юдейських купців, які регулярно підвищували ціни. Ігнацій Камінський тоді виконував обов’язки віце-бургомістра. Разом із власником броварні Францем Седельмайєром й кількома іншими підприємцями він вирішив зламати єврейську монополію. Створили спілку, винайняла крамницю на першому поверсі пожежної служби, прикрасила її квітами, виписала зі Львова досвідченого чеха-різника. Ціни у крамниці встановили значно нижчими, тож сюди одразу повалив християнський люд.
Однак євреї-м’ясники не здалися. Дуже швидко на нову крамницю стали нарікати домогосподарки - служниці приносили звідти зіпсуте м’ясо. Згодом з*ясувалось, що євреї платили дівчатам, давали їм прострочений товар, а господиням просили казати, що купили його у християнській крамниці. Не встигли розібратися з цим, як євреї нанесли новий удар: вони почали споювати чеха-різника, а коли той напивався - видурювали гроші. Дуже швидко алкозалежний чех промотав увесь капітал спілки і крамниця збанкрутувала. Ніхто більше не заважав євреям в їхньому м’ясному бізнесі.Житловий будинок на вул. Гнатюка,22 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,24 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,26 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Так,це був мій черговий візит у Франківськ. Зазвичай він слугував перевалочним пунктом,- коли часу надто немає,а якщо і є,то я вже надто втомлений та перенасичений враженнями від попередніх пунктів,тож беру каву і просто гуляю чи відсиджуюсь на лавочках. Цього разу було трішки інакше.Так,мене ще "тримало" від попереднього дня (проведеного на Буковині) ,а попереду було ще декілька цікавих місць, але ж на вулиці був глибокий ранок-маршрутки ще не курсують,тож... О 5.10 я вже оглядав цікавинки міста.
Житловий будинок (1900-ті рр.)
Житловий будинок (1890-і рр.)
Фото
Про історію не писатиму-купа інформації з горою цифр та списком фамілій-родів доступна в мережі.Тим паче,що у першому звіті я дещо таки подав. Про власне враження..Хм,а чи є потреба-воно ж моє,у вас воно буде звичайно ж іншим і це факт. Тож трішки цікавинок,віднайдених по різних джерелах та фоточки,-ось що буде у цій та другій (можливо буде й третя) частині фоторозповіді.
Білий дім (1978-1987рр.)
Житловий будинок (1895р.)
Будинок українського КСТ «Сокіл» (1912р.)
Центральну площу Ринок, де розташована міська ратуша, віддавна називають проклятою, а все тому, що раніше тут відбувалися публічні страти. Під землею розміщувалась центральна в’язниця, в якій були закатовані тисячі людей. Зокрема, в 1754 р. у ратуші Станиславова відбувся суд над ватажком опришків Василем Баюраком, який зазнав страшних тортур. Згодом суд виніс йому вирок: «Повинен бути катом випроваджений на площу смерті, який має відрубати йому обидві руки сокирою по лікті. Після того має бути відрубана голова. Врешті, з метою здержання інших від такого життя - четвертувати. Окремі частини тіла повинні бути розвішані на шибениці в полі, при шляху, а пізніше мають бути закопані в землю. Тільки голова повинна довше висіти». Із того часу ратуші фатально не щастило. Її доводилося відновлювати чотири рази. Існує повір’я, що саме в такий спосіб страчений гуцул-ватажок мститься своїм катам.
Житлові будинки (крайній лівий - 1906р.)
Житловий будинок (1907р.)
Банк (1908р.)
Перший кіркут у Станиславові був заснований у 1662 р. Очільник міста Анджей Потоцький виділив найбільшій на той час громаді територію при сучасній вул. Незалежності. Згодом у місті з’явилося ще одне кладовище, а після німецької окупації старий цвинтар остаточно занепав. Саме тому в 60-их рр. ХХст. кладовище було знищене, а на його місці побудований кінотеатр «Космос». Однак містичні речі тут почали траплятися мало не з перших днів функціонування нової споруди. Старожили пригадують, що перед першим сеансом пройшла сильна злива і стеля кінотеатру обвалилася. На щастя, ніхто не постраждав, адже сталося це вночі. До речі, місцеві історики також вказують ще й на той факт, що плити зі старого єврейського цвинтаря використовували замість бордюрів, тротуарної плитки і навіть при спорудженні пам’ятника загиблим чекістам, що стояв свого часу на Валах.
Будинок страхової компанії (1904р.)
Вища реальна школа (1873;1920-ті рр.)
Іпотечний банк (1898р.)
Великий єврейський цвинтар, розташований за міським озером, став свідком жахливого масштабного вбивства. У жовтні 1941р. німці вантажівками привезли сюди євреїв. На кладовищі вирили яму завглибшки 5 метрів. Людей змусили стрибати у яму, а там їх розстрілювали з кулемета. Тоді було вбито від 6 до 10 тис. людей. Кладовище було діючим протягом 1926-1967 рр. Тепер це місце вважається закинутим. Подейкують, що Станіславське море, будівництво якого розпочалося в 1954 р.,точніше, його частина охоплює територію колишнього кіркута. І, мовляв, саме тому водойма вважається проклятою, адже в ній втопилося чимало людей. Насправді озеро та кладовище розділяють бл. 700-800м.,тож прямого відношення до нещасних випадків страшне місце не має.
Кінотеатр "Тон" (1929р.) / "Люм*єр"( 2006р.) при будинку польського КСТ «Сокіл» (1895р.)
Пам'ятник пластунам, що не зламали своїх присяг (2012р.)
Будинок повітової ради (1896р.)
Міський цвинтар на вул. Київській був діючим від початку минулого століття. Втім, свою славу це таємниче місце отримало після закриття його радянською владою в сер. 70-х років. Існують легенди, що тут колись був похований вампір. У 1974 р. в Івано-Франківську почали знаходити трупи з дивними слідами укусів на шиї. Звісно, радянська влада відстоювала думку, що ніяких вампірів не буває. Але «вампірову могилу» було випалено військовим вогнеметом. Після цього випадки дивних смертей припинилися. Втім, Київське кладовище й понині є місцем паломництва для поціновувачів містики.
Книгарня + інститут
Вежа "Сокола"
Прикарпатська нотка: під черепицею (кафе + готель)
Історія виникнення пагорба у парку Шевченка, неподалік від стадіону «Рух», окута суцільними таємницями. Найвідоміша версія каже, що саме на цьому місці проводили свої обряди відьми і сатаністи. Тому це місце здавна називають «відьмова гора». Втім, достеменної інформації про походження цього пагорба й досі немає. Відомо тільки, що він виник за часів Австро-Угорщини. Ще до початку Першої світової війни, коли в Станиславові не було високих будівель, гору насипали як оглядовий майданчик. З неї було видно мало не всі околиці.
Житловий будинок (1892р.)
Фото
Житловий будинок (1912р.)
Декілька років тому в самому центрі Івано-Франківська, між будівлею медуніверситету і колишнього «Пасажу», під час ремонтних робіт розкопали підземний хід. Тоді закралися здогадки про те, що це один із підземних ходів, який з’єднував бастіони Станиславівської фортеці. Через це вкотре згадали легенду, що колись із Станиславівської фортеці підземні ходи вели до Пнівського і Галицького замків. Втім, наразі дослідники не змогли їх знайти. До слова, існує також версія, що підвали лівого крила міської ратуші якраз і є початком містичних підземних ходів, що ведуть до Галича .
Житловий будинок (1910р.)
Будинок домовласника І.Горовіца
Кам’яниця Леона Грауера (1905р.)
Костел Непорочного зачаття Діви Марії, а нині - Музей мистецтв Прикарпаття, вважався найстарішою будівлею Івано-Франківська. Саме у цій унікальній споруді, яка вражає своєю величністю й понині, покоївся прах засновників міста - Андрія Потоцького, його дружини Анни Рисінської та їхнього старшого сина Станіслава Потоцького. Родинна усипальня була непорушною до 1965 р., коли приміщення костелу передали геологічному музею інституту нафти і газу. Як зазначають історики, під час ремонту приміщення саркофаги були розбиті, а кістки передані в медичний інститут. Серед них був, зокрема, й череп Станіслава Потоцького зі слідом від удару турецької шаблі.
Житловий будинок (1894р.)
Житловий будинок (1894р.)
Житловий будинок (1881р.)
Колись у місті було декілька мілітарних пам’ятників. Окрім гармати біля музею «Герої Дніпра», що збереглася й донині, на місці теперішнього монументу Бандері стояв танк Т-34, а на кільці Довженка-Мазепи дивився в небо МиГ-15УТИ..
Житловий будинок (1910р.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,1 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,2 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Перейменування Станиславова починається у 1939 р., коли радянська влада після «золотого вересня» включає західноукраїнські землі до складу Радянського Союзу. Тоді назву Станиславів було скорочено до Станіслав і область була названа Станіславська. Після 45-го року зайшла мова про те, щоб назвати місто на честь вождя, тодішня версія - Сталінград Карпатський, на честь Сталіна. З різних причин тоді від цього утримались. Новий виток із перейменуванням починається у 1948-му. Тоді з’являється подібна версія - Сталінокарпатськ. Але Микита Хрущов, перший секретар у Києві, ніби застеріг від цієї ідеї.
У сер. 50-х починаються чергові спроби перейменування міста. Поштовхом для цього стала публікація художника В. Касіяна, родом зі Снятинщини. Тоді він написав статтю у «Прикарпатську правду», в якій запитував: «Доки місто буде називатися на честь польських панів, які гнобили наш народ?»Житловий будинок римо-католицького духовенства (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,10 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,12 (кін.19ст.-поч.20ст.)
А ось щодо "чистоти" на вулицях давнього Станіславова: витяг з «Кур’єра Станиславівського» (1911 р.): «Вулиця є смітником. Усе непотрібне викидається в нас на вулицю. Якщо якась річ вже немає вартості для нашого громадянина, який не є «соціально свідомим» і не віддасть до фонду збагачення Товариства Народних Шкіл, він її просто викидає на вулицю. Старі калоші, афіші, шкірки від апельсинів, відходи від фруктів, недопалки, зошити, бите скло і порцеляна, старі краватки, частини шнурівок, фрагменти дамського гардеробу, картонні коробки, старі гаманці - все це можна побачити на вулицях, оскільки воно викидається продавцями з магазинів чи мешканцями через вікна. Часто, переважно вночі, на вулицю через вікна виливаються повні миски, вміст яких торкається тіла чи честі когось із співгромадян. Інколи це є предметом поліційних розслідувань і навіть судових процесів…».
Житловий будинок на вул. Гнатюка,14 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,17 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,16 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Своєрідним символом міста 1960-1970-их рр. був дядя Міша, який на стометрівці «вішав дітей». Насправді він їх, звісно, не вішав, а зважував, бо мав підлогові ваги.
Він воював у Сталінграді, отримав важке поранення, мав сталеву пластину у голові та орден лави ІІІ ступеню. Був євреєм, але одружився з українкою. Робоче місце дяді Міші було на стометрівці. Раніше, де тепер радянський будинок із магазином «Філателія», стояла стара двоповерхова кам’яниця. Між нею і сусідньою будівлею ресторану «Київ» був проміжок, метр завширшки, який тягнувся вглибину. Там Дядя Міша влаштував собі коморку. Сам стояв на вулиці, зважував перехожих за дві копійки й за чотири копійки продавав шнурки. Звісно, так багато не заробиш, але дядя Міша добре знав, як поводитися з клієнтами..
Житловий будинок на вул. Гнатюка,18 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,20 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,19 (кін.19ст.-поч.20ст.)
У 1869 р. у Станиславові існувала єврейська м’ясна монополія. Усі м’ясні крамнички перебували в руках юдейських купців, які регулярно підвищували ціни. Ігнацій Камінський тоді виконував обов’язки віце-бургомістра. Разом із власником броварні Францем Седельмайєром й кількома іншими підприємцями він вирішив зламати єврейську монополію. Створили спілку, винайняла крамницю на першому поверсі пожежної служби, прикрасила її квітами, виписала зі Львова досвідченого чеха-різника. Ціни у крамниці встановили значно нижчими, тож сюди одразу повалив християнський люд.
Однак євреї-м’ясники не здалися. Дуже швидко на нову крамницю стали нарікати домогосподарки - служниці приносили звідти зіпсуте м’ясо. Згодом з*ясувалось, що євреї платили дівчатам, давали їм прострочений товар, а господиням просили казати, що купили його у християнській крамниці. Не встигли розібратися з цим, як євреї нанесли новий удар: вони почали споювати чеха-різника, а коли той напивався - видурювали гроші. Дуже швидко алкозалежний чех промотав увесь капітал спілки і крамниця збанкрутувала. Ніхто більше не заважав євреям в їхньому м’ясному бізнесі.Житловий будинок на вул. Гнатюка,22 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,24 (кін.19ст.-поч.20ст.)
Житловий будинок на вул. Гнатюка,26 (кін.19ст.-поч.20ст.)