Сірко собака мій
А ця маленька скульптура нагадала мені польського друга. Його гостинність не мала меж. Він показував місто, знайомив з друзями, годував, мовчки терпів безлад, який ми з Алекс влаштували одразу і доповнювали, розкидаючи все нові придбання. В його квартирі крім головних ще були скляні двері, якими можна було вийти на свіже повітря на терасу або, як кажуть поляки, тарас. Ми це називали "посидіти на тарасі". Там, а також під час наших подорожей цікавими місцями і метушіння магазинами ми весь час розмовляли. Кріс бував в Україні і його цікавило багато речей. Нам були необхідні інструкції щодо самостійного пересування країною. І нас, і його цікавили люди і їхні стосунки, традиції, тож розмови тривали постійно. А одного разу він ні з цього ні з того запитав, чи купуємо ми у себе в Україні біляші? Оті, що їх продають на вулицях? Звісно ні, ти що!
- А ти що? Невже купив? Навіщо?
- Ну так, мені стало цікаво і я купив.
- Ну і як?
- Всередені був собака, змелений разом з будою.