Одеська зустріч з Василем Шкляром
Десь за два тижні до запланованої зустрічі на історичному факультеті з'явилася афіша про приїзд письменника Василя Шкляра. Зустріч мала пройти 2 червня в приміщенні Українського музикально-драматичного театру ім. Василька за підтримки й організації Українського клубу Одеси. На цьому рекламна кампанія закінчилася (ще трохи інтернет повідомлень про захід http://blogs.pravda.com.ua/authors/yusov/4de5f6b9773a1/), або я прогледів. Новина приємно здивувала, а також виступила каталізатором давньої задуму прочитати роман "Чорний ворон", що вже півроку валявся на полиці (не дивно, враховуючи мою відмову читати художню літературу як просте гаяння часу). Про самого автора мав певне уявлення через його активну громадську позиції і різні інтерв'ю в інтернет-виданнях. Три топ-новини, що відразу спливають з його ім'ям: 1) Відмова від Шевченківської премії, вірніше прохання її вручити коли Міністром освіти і науки, молоді та спорту буде не українофоб сабачник (http://www.ut.net.ua/News/18391) 2) Пропозиція відмовитися від Донбасу та Криму як неукраїнських територій (http://life.pravda.com.ua/interview/2010/09/21/60674/) 3) Вручення Народної Шевченківської премії (http://tsn.ua/ukrayina/shklyaru-vruchili-narodnu-shevchenkivsku-premiyu-225-tisyach-griven.html)
Про роман "Чорний ворон"
Книгу прочитав на одному подиху за три дні. Першокласний пригодницький роман про повстанців Холодного Яру. Звісно ніяких трансцендентних одкровень немає, персонажі прописані в рамках - чорні та білі, психологічної боротьби аля Достоєвський там теж не знайдете, але драйв покриває все з головою. При великому бажанні можна назвати книгу антиросійською та антисемітською, але на мою думку вона антибільшовицька. Головне до останньої сторінки не вірилося, що роман базується на історичних джерелах й місцями цитуються реальні записки політичних в'язнів, листи, донесення ЧК. До позитивних рис треба додати відмінний гумор й мову якою написана книга ( вирази: "Хлопці, йдіть пошукайте дикого цапа" або "де раки зимують й жаба цицьку дає" мене підкорили). Головний козир естетика повстанського руху та УНР, майже не торкаємий в процесі формування національного пантеону й ідентичності (в нас говорить про козаків або УПА але випадає УСС, холодноярські повстанці та інші борці за Україну періоду 1917-1925 рр.) Раджу всім прочитати.
Сама зустріч пройшла вже традиційно в цілковитій мовчанці місцевих ЗМІ, як й більшість заходів УКО або українофільського спрямування, це не дивлячись, що зал був повен і на зустріч прийшло більше 1000 чоловік. Публіка досить різношерста від маргіналів до поважних панів, більшість у вишиванках. У віковій характеристиці переважали тим кому за 30, серед молоді було більше ДІВЧАТ.
Зустріч пройшла спокійно, хоча дві бабусі покинули залу з обуренням - "етаго фашиста слушать ". Василь Шкляр вийшов у чорній футболці з написом "Воля України або смерть" та синіх джинсах. Він читав уривки зі своєї книги й ділився спогадами про минулі зустрчі з читачами.
Найбільше запам'яталося два діалоги, що він загадав: про молодь
Молодий шанувальник - Пане Василю, я прочитав вашу книгу і хочу померти за Україну
Василь Шкляр - Ти такий молодий та й зараз не ті часи, краще помри від кохання
Молодий шанувальник - Візьміть мене хоч до свого фільму зніматися, щоб хоч у фільмі зарізати москаля.
Померти за Україну діло не хитре, а от стати успішним задля української справи...
Другий діалог про чолов'ягу з Коломиї, що хотів підпалити книгарню аби йому продали роман. Сама зустріч пройшла в позитивному русі й емоціях, настала черга запитань (були різні, відверті провокації, підколи та оди шановному автору).
Дві години пролетіли дуже швидко і коли настав час розставання Василь Шкляр вигукнув - СЛАВА УКРАЇНІ ! На що зал відповів - ГЕРОЯМ СЛАВА!
Про роман "Чорний ворон"
Книгу прочитав на одному подиху за три дні. Першокласний пригодницький роман про повстанців Холодного Яру. Звісно ніяких трансцендентних одкровень немає, персонажі прописані в рамках - чорні та білі, психологічної боротьби аля Достоєвський там теж не знайдете, але драйв покриває все з головою. При великому бажанні можна назвати книгу антиросійською та антисемітською, але на мою думку вона антибільшовицька. Головне до останньої сторінки не вірилося, що роман базується на історичних джерелах й місцями цитуються реальні записки політичних в'язнів, листи, донесення ЧК. До позитивних рис треба додати відмінний гумор й мову якою написана книга ( вирази: "Хлопці, йдіть пошукайте дикого цапа" або "де раки зимують й жаба цицьку дає" мене підкорили). Головний козир естетика повстанського руху та УНР, майже не торкаємий в процесі формування національного пантеону й ідентичності (в нас говорить про козаків або УПА але випадає УСС, холодноярські повстанці та інші борці за Україну періоду 1917-1925 рр.) Раджу всім прочитати.
Сама зустріч пройшла вже традиційно в цілковитій мовчанці місцевих ЗМІ, як й більшість заходів УКО або українофільського спрямування, це не дивлячись, що зал був повен і на зустріч прийшло більше 1000 чоловік. Публіка досить різношерста від маргіналів до поважних панів, більшість у вишиванках. У віковій характеристиці переважали тим кому за 30, серед молоді було більше ДІВЧАТ.
Зустріч пройшла спокійно, хоча дві бабусі покинули залу з обуренням - "етаго фашиста слушать ". Василь Шкляр вийшов у чорній футболці з написом "Воля України або смерть" та синіх джинсах. Він читав уривки зі своєї книги й ділився спогадами про минулі зустрчі з читачами.
Click to viewНайбільше запам'яталося два діалоги, що він загадав: про молодь
Молодий шанувальник - Пане Василю, я прочитав вашу книгу і хочу померти за Україну
Василь Шкляр - Ти такий молодий та й зараз не ті часи, краще помри від кохання
Молодий шанувальник - Візьміть мене хоч до свого фільму зніматися, щоб хоч у фільмі зарізати москаля.
Померти за Україну діло не хитре, а от стати успішним задля української справи...
Другий діалог про чолов'ягу з Коломиї, що хотів підпалити книгарню аби йому продали роман. Сама зустріч пройшла в позитивному русі й емоціях, настала черга запитань (були різні, відверті провокації, підколи та оди шановному автору).
Дві години пролетіли дуже швидко і коли настав час розставання Василь Шкляр вигукнув - СЛАВА УКРАЇНІ ! На що зал відповів - ГЕРОЯМ СЛАВА!