Натрапила у Твіттері на цікавий текст. Тут:
http://www.mothering.com/community/a/letting-my-son-be-himself мама трирічного хлопчика описує любов свого сина до принцес, дівчачих плать і маминих рожевих футболок. Вона говорить про два суперечливих моменти: з одного боку, мама прагне приймати і любити сина таким, який він є - з його уподобаннями й
(
Read more... )
Що ж до статті, навіть не знаю. Круто, що мама підтримує сина, але хз звідки ноги ростуть, може і її вклад в це є, свідомий чи ні.
Я зовсім непроти, щоб хлопчики нянчили ляльок, гралися в кухню (бо потім дивуємося, коли молодий тато не знає, що робити з новонародженим дитям і не вміє куховарити), а дівчата - в машинки й будівельників, проте має бути якась розумна межа. Яка вона - без поняття.
Reply
в цьому ж випадку - я вже десь вище у коментех писала - могла вплинути поява сестрички. звідси бажання стати принцесою - щоб бути для мами, як сестричка.
Reply
Reply
Reply
Імхо мама якось надто серйозно пише про "ідентичність" і тд трирічки. Хай одягає дівчаче (а хтось і соску просить, і щоб у візочку катали і памперс йому одягали просить - читала, що таке навіть у семилітніх буває з появою молодших братиків і сестричок) - він же бачить, як цю маленьку дівчинку люблять, і собі хочеться. Імхо варто було б говорити цьому хлопчику, що мама дуже любить свого синочка, свого хлопчика (ну не тільки говорити, а я діяти відповідно). А тут вже мама записала пацана в нетрадиційного, чесслово :)
Reply
а регрес у старших дітей з появою молодших - поширене явище, правда.
Reply
Але насправді важко щось казати без повної картини сім'ї.. ММені здається, що то просто реакція на появу сестри.
Reply
Reply
Leave a comment