По осінніх зальотах.
Се не Свароже, ковавший стожари всю ніченьку,
в срібній окалині зір прохолодний світанок скупа.
Се не Жаля, по кожному в Наву відбувшому,
з ранку-ранесенько, тугу-росину-сльозу ізроня.
Се не Карна, доріжкою місячной йшовши,
з по вінця набраних цебер
крапелини відспіваних доль розплеска.
Се Ладо, з іскрами-блискавицями мережаного
(
Read more... )