Київ - Москоу, 31.07-01.08.2011
4:45, Москва, доїхау
вчора зранку я ще пив зелений чай на Харківському шосе, а потім виперся на трасу і перше ж авто, що мене підібрало, мало собі за водія дядька, який народився в Ангарську поблизу Байкалу.
це знак! - подумав я. дядько передавав озеру вітання і довіз мене до повороту на сумську трасу. стояти довго мені влом. тому я пішов, припідстоплюючи вздовж траси. десь за метрів 300 мене вхопив до себе в салон якийсь ахраннік (як тут не пригадати Паші Нечитайла пісню!), який довіз мене до Калити. ото під Калитою мене трошки підвисло, траса там файна, але кепська обочина, сантиметрів на 15 від траси нижче, авто зупинятися ніфіга не хочуть. постояв годинку і бачу - нема на то ради, треба йти, бо скіки там до тамтої Москуви, тьпху :) іду, іду-іду, іду, дійшов до великих буков - Чернігівська область. там мене і забрав новий дядько, мовчазний і трошка сварливий, називав мене бєздєльніком, казав, що толку нема тако кататися, що я прожигаю сво.ю жизнь, що у нього такий часий син, курва, байдарочнік, вже десь теж поїхав, що він читає всяких Кіосакі, і що в бардачку в нього є тоненка, але кніжка Форда, і що його з ним думки співпадають.. отак він мене лекціював, потім став і підхопив ще одного хічхайкера - чувака, що їхав в Казань на матч Рубін-Динамо. виявилося, що чувак той був у Монголії. нє, ну ви відчуваєте, серше той, хто на Байкалі народився, потім цей. знаки, знаки.
він нас висадив біля Кіптів, чувак лишився стопити а я пішов вздовж, як завжди.
десь за кілометр надибалася мені мила розвилка, стою, значить, стою і стою. раптом стає бумєр. але такий, старенький, не якась там супер-пупер екстракляса. номера литовські. за кермом - молдаванин-хіпстер, двоє дівчат в салоні, молдаванка і росіянка (то все я не одразу, то все я потім зрозумів, звісно ж), я й питаю, чи підвезуть по трасі, бла-бла, до Батурина, чи Глухова, чи там куда. а вони - а тєбє куда? а я - ну мені в Москву, вродє. ну так поєхалі! - каже.
наплечника в багажнік і давай триндєть, бо дорога не блізка, випили перед постом кави ще, бо я зранку тіки чаєм заправився. потім пожрали, вони мене ковбачсою з майонезом пригостили, я їх - білоруським хлібом і швейцарською члоколядою. вони собі в Одесі тиждень атдихали, тай повертаються.
їдемо собі й їдемо, дорога стелиться, розмова плететься. приїхали на прикордонний перехід, чувак, Ілля, каже,
щас точно буде красний коридор. заїздимо - так і є, переселили нас з зеленого в червоний і давай шото там мурижитися, бо машина литовська, якісь там мутки з такими авто, багато крадених, а чувак вже стопіццот раз переїздиав цей перехід, якась тьотка-прикордонниця впізнала машинку, каже - давайте довіреність, паспорт, щас я вас ускорю. не знаю, чи вони там андронний коллайдер мають, тіки простояли ми на українському переході хзагалом троха більше 2х годин. ускорілі, проїхали. далі - росіянська граніца. ми у черзі - 43 авто. довго чи коротко то було, але заїхали на пост, на пості Ілля з дівчиною своєю Наташею шото не поділили гендерні ролі, вона хоче дом в Падмасков*ї, а він длінноногу кобєту 180 см зросту з цицьками напєрєрвєс, почали сратися в машині, я в шоці, друга кобєта в шоці. слава Аллахуц, доки дійшло до паспортного контролю - їх попустило :)
потім почалися шаманські танці, бо довіреність на авто російська, а має бути литовська, віддав наш Ілля 500 рублей, довго мучився, якийсь прикордонник мені сказав - ви вапщє нє факт шо уєдєтє. уєхалі, шо будь здоров. Ілля каже - и так каждий раз, но поменять номера - це гємор і 500 000 рублей, ну нах. ну і ясно, що нунах, я б теж так сказав.
ще була ніч і я прокидався від різких гальм і шалених злив. десь за Брянском була така злива, що двірники не справлялися.. пригадався Узбекистан, як ми їхали від Кунграду до кордону з таксистом-стрітрейсером, теж у зливу і на шаленій швидкості...
о 3:15 мене висадили біля Маку в Москві, де я досі втикаю і пишу це..
фото я робиу сам, до нових встрєч :)
піду я скоро ногами сатрапську сталіцу міряти, гг :)