Герої ненашого часу (35)
Наталя Михайлівна стояла посеред руїн якогось будинку і заламувала руки в красивих золотих браслетах. Навколо неї метушилися люди в стародавньому вбранні, навкруги димілися будівлі, а трохи далі кілька будинків навіть горіло. "В храм Афіни" - несподівано сама для себе подумала Наталя Михайліна і кинулася в красиву споруду; біжучи, вона згадувала останні події - її пророцтва про жінку, яка стане причиною загибелі Трої, про дерев'яного коня - ніхто не хотів йняти їй віри. "Глупци" - зневажливо думала Наталя Михайлівна, примощуючить за якимись колонами в храмі. Дрімоту Наталі Михайлівни перервав чийсь стогін, і, розплющивши очі, вона побачила тінь, схожу на привида в білому. "Слєді за мной!" - сказав привид. "Слєжу" - чемно відповіла Наталя Михайлівна. "Настал тот час, когда я должен пламєні гєєнни прєдать сєбя на муку" - забубнів привид; "Бєдний дух!" - сказала Наталя Михайлівна і чомусь пригадала бєдного Йоріка. Вислухавши привида, Наталя Михайлівна вийшла в розчинені ним двері і опинилася серед поля, чомусь верхи на коні. Неподалік із ледь чутним скреготом оберталися лопаті старих вітряків. "Вот ваше копьйо" - почула Наталя Михайлівна, і, обернувшись, побачила невисокого повнуватого чоловічка на ослі. Наталя Михайлівна схопила списа і спрямувала коня до вітряків. "Дзенннь" - сказав вітряк, коли Наталя Михайлівна вдарила списом об лопать, - "дзень-дзень-дзеееннньььь" - все настирніше повторював вітряк, - "ДЗЕНННЬЬ" - роздратовано вереснув вітряк, і тут Наталя Михайлівна розплющила очі. Вона лежала на дивані в своїй Оболонській квартирі, поруч на тумбочці верещав будильник. "Тьху" - сердито сплюнула Наталя Михайлівна, - "мнє же на УНІАНовскую пресс-конфєрєнцию пора" - і сердито відсмикнула ковдру.