У распутья (32)

[nasha_natasha]

Натaля Михайлівна третій день намагалася зібратися з думками. Із приходом холодів в неї суттєво погіршився настрій. Наталі Михайлівні несподівано здалося, що від часу створення нового уряду і її житті сталися необоротні зміни: образи противників поблякли, предаставники влади і опозиції трансформувалися, засади боротьби втравили свою ідеологічну силу. Навіть колишні соратники не здавалися вже вартими уваги... З важких дум Наталю Михайлівну висмикнуло деренчання телефона. "Натальміхална, всьо готово" - коротко сказали в трубці, і Наталя Михайлівна, зітхнувши, вийшла з кабінету.
В широкому вестибюлі штабу був застелений зелений килим, по центру килима стояв величезний камінь із викарбуваними словами; від каменя променями відходили три килимові доріжки. Навколо перешіптувалися однопартійці. До вестибюлю швидким кроком зайшов Гєна. "Наташа, в чьом дєло? Визвалі мєня с засєданія..." - "Тіхо, Гєна" - металевим голосом перебила Наталя Михайлівна, - "подойді к камню і прочті слова". Гєна замовк і слухняно наблизився до каменя. "Направо пойдьош - к Прєзідєнту прійдьош. Прямо пойдьош - с Вітєй уйдьош. Налєво пойдьош - с Наташей останєшся..." - виразно прочитав Гєна і розгублено подивився на Наталю Михайлівну. "Іді, Гєна. Іді!" - урочисто і трохи сумно сказала Наталя Михайлівна, і Гєна, винувато озирнувшись довкола, пішов прямо.
"Завтра проекзамєніруєм остальних" - кинула Наталя Михайлівна Вєрочці і пішла дзвонити в УНІАН.