nash_zhenya - Історія №32
Над Києвом нависла ніч. Молодий місяць-серпанок ледь-ледь освітлював вулиці, бульвари, провулки. Темрява окутала місто, легенький холодок додавав бадьорості. Тихенько шелестіли уже пожовтілими, сухими листочками дерева. Женя бродив дворами, шукаючи таємну квартиру.
Женя пробирався до старої єврейки-ворожки. Він втомився... Втомився чекати, втомився від невизначеності, втомився від сидіння без роботи, втомився від безсоння. Женя не міг спати, не маючи свого місця в державі, в політикумі. Колишній міністр відчував дискомфорт у всьому. У нього постійно потіли руки - це заважало керувати автомобілем, болів шлунок - це заважало їсти, боліла печінка - це заважало пити, та й не дуже хотілося.
От і зараз, марно намагаючись розгледіти в темряві точні орієнтири, що набелькотіла в трубку ворожка, Женя матюкався. „Вот, блять, заникалась карга старая. Какова я шастаю по етому Подолу в потьомках, ночью. Блять, блять, блять...”. Перечепившись через якийсь корінь, Женя ледь не гепнувся. Вдалось встояти тільки коли він вхопився руками за гілку. Гілка не витримала і зламалась. „А вот і дєрєво со сломаной вєтвью” - прошепотів Женя, - „нє спіздєла бабка, говоріла правду - будєт дєрєво с свєжєй травмой, оно будєт плакать, от нєго 30 мєтров на запад будєт двєрь.” Державного мужа дуже тішила прозахідна орієнтація ворожки, це трохи заспокоювало. „Однім курсом с Вождьом ідьот, молодєц,” - Женя хмикнув, відрахував 30 метрів і вперся в двері.
Біля дверей не було ні дзвіночка, ні домофона. Почухавши потилицю, Женя взявся за ручку і спробував увійти. Дивно, але двері відчинилися самі по собі. З темного підвалу потягнуло холодом, вологою ті щурячим лайном. Женя прикрив носа хустинкою з логом „УЗ” і почав спускатися слизькими сходами. Холодний піт страху заливав очі, але Жені було байдуже - в підвалі було темно і нічого не видно.
Спустившись, Женя побачив довгий тунель з ледь помітним світлом в самому кінці. „А вот і свєтлоє будущєє лібо рай” - підбадьорив себе екс-міністр чи в. о. міністра - Женя і сам не знав як себе назвати. Відчуваючи себе шукачем пригод, таким собі Індіаною Джонсом, він пройшов тунель і дійшов до світла. Це була звичайна 60 ВАТна лампочка, уся заліплена брудом і дохлими мошками. Лампочка освітлювала ще одні двері. Відчинивши їх, Женя побачив велику кімнату з низькою стелею.
Посеред кімнати стояв круглий стіл, накритий східною скатертиною з китицями. За столом сиділа стара. Для Жені вона виглядала саме так, як він уявляв стару в школі, коли читав про Раскольнікова. Голова була перев’язана хусткою, плечі теж були закутані в хустину. Освітлювала кімнату тільки свічка та пара очей якоїсь тварюки, що сиділа в кутку. На столі, поруч зі свічкою стояв ноутбук. Женя здивувався, він очікував карти ТАРО, кришталеву кулю, якісь баночки з порошками, але ніяк не ноутбук.
- Шо, удівльон? - прошепелявила ворожка. Її голос був схожим на звук, коли рахують нові 100$ банкноти.
- „Піздєц как удівльон” - подумав Женя, але зміг тільки кивнути головою.
- Хватіт сквєрнословіть!!!! Ти так матєрілся, шо єщьо с уліци било слишно. Уши заболєлі, где чістота рєчі? - ворожка була явно не задоволена, - мой Мурзік уже трі раза в углу обосрался, алергія у нєго на мати. Нєчєго удівлятся. На дворє дадцать пєрвий вєк, а ти всьо хочеш увідєть дєшовий антураж із голівудскіх фільмов. Я і на компьютерє могу погадать. - Ворожка розвернула ноутбук і Женя побачив пасьянс „Косинка”.
- Ізвінітє, більше нє буду, - промямлив екс-міністр. Він відчув себе школярем.
- За чєм прішол, что інтєрєсуєт... хотя я знаю... будущєє свойо узнать хочеш... понімаю.. всє с портфєлямі... как в школу... а ти... садісь, - стара махнула рукою в сторону Жені.
Від несподіванки той сів прямо на порозі, не зайшовши до кімнати. Стара впала в транс.
- Мммммммм... віжу тєбя... віжу пьяного... ти пьйош... много пьйош... - почала видавати інформацію бабця.
- Повод, какой повод!!!!!???? - закричав Женя, - мєня назначілі, скажи, назначілі!!!???
- Нє вііііііжу, - прогуділа стара, - дальше нічого нє віжу, знаю что піть будєш і что обрєзаніє тєбє сдєлают. Подожді, глубже гляну.
Стара почала вдивлятися в Женю. Кілька хвилин тиші і той почав хвилюватися. Ворожка не рухалася, не говорила, тільки сльози текли по старому, порізаному зморшками, обличчю. Прочекавши ще хвилин десять, Женя не витримав і запитав:
- Ну што там? Што узнала?
- Хуаніта такі бросіла Мігєля, єтого козла - ворожка вийшла з трансу і трошки знітилися. - Ізвіні, от тебя такой отлічний прійом канала „1+1” пошол... Воля-кабєль отдихаєт. Нє удєржалась, сєріал любімий посмотрєла нємного. Но я женщіна чесная, дєнєг с тєбя нє возьму. Нє знаю, станєш лі ти міністром, нє відєла... ступай уже, ступай.
Так і не зрозумівши, пити буде з радості чи з горя, Євгеній Червоненко покинув підвал. На вулиці, витріпавши брудні штани, він попрямував до своєї машини. Він був розчарований. „Вот блядь старая,” - промайнуло в голові. В підвалі голосно закричав кіт. Женя завів машину і поїхав назустріч ночі. Він знав, що завтра скаже Танічка Висоцька, його прес-секретар.
На небі запалювалися нові зірки. В кабміні запалювалися старі-нові зірки. Зірка міністра транспорту чекала. Україна теж чекала.
Женя пробирався до старої єврейки-ворожки. Він втомився... Втомився чекати, втомився від невизначеності, втомився від сидіння без роботи, втомився від безсоння. Женя не міг спати, не маючи свого місця в державі, в політикумі. Колишній міністр відчував дискомфорт у всьому. У нього постійно потіли руки - це заважало керувати автомобілем, болів шлунок - це заважало їсти, боліла печінка - це заважало пити, та й не дуже хотілося.
От і зараз, марно намагаючись розгледіти в темряві точні орієнтири, що набелькотіла в трубку ворожка, Женя матюкався. „Вот, блять, заникалась карга старая. Какова я шастаю по етому Подолу в потьомках, ночью. Блять, блять, блять...”. Перечепившись через якийсь корінь, Женя ледь не гепнувся. Вдалось встояти тільки коли він вхопився руками за гілку. Гілка не витримала і зламалась. „А вот і дєрєво со сломаной вєтвью” - прошепотів Женя, - „нє спіздєла бабка, говоріла правду - будєт дєрєво с свєжєй травмой, оно будєт плакать, от нєго 30 мєтров на запад будєт двєрь.” Державного мужа дуже тішила прозахідна орієнтація ворожки, це трохи заспокоювало. „Однім курсом с Вождьом ідьот, молодєц,” - Женя хмикнув, відрахував 30 метрів і вперся в двері.
Біля дверей не було ні дзвіночка, ні домофона. Почухавши потилицю, Женя взявся за ручку і спробував увійти. Дивно, але двері відчинилися самі по собі. З темного підвалу потягнуло холодом, вологою ті щурячим лайном. Женя прикрив носа хустинкою з логом „УЗ” і почав спускатися слизькими сходами. Холодний піт страху заливав очі, але Жені було байдуже - в підвалі було темно і нічого не видно.
Спустившись, Женя побачив довгий тунель з ледь помітним світлом в самому кінці. „А вот і свєтлоє будущєє лібо рай” - підбадьорив себе екс-міністр чи в. о. міністра - Женя і сам не знав як себе назвати. Відчуваючи себе шукачем пригод, таким собі Індіаною Джонсом, він пройшов тунель і дійшов до світла. Це була звичайна 60 ВАТна лампочка, уся заліплена брудом і дохлими мошками. Лампочка освітлювала ще одні двері. Відчинивши їх, Женя побачив велику кімнату з низькою стелею.
Посеред кімнати стояв круглий стіл, накритий східною скатертиною з китицями. За столом сиділа стара. Для Жені вона виглядала саме так, як він уявляв стару в школі, коли читав про Раскольнікова. Голова була перев’язана хусткою, плечі теж були закутані в хустину. Освітлювала кімнату тільки свічка та пара очей якоїсь тварюки, що сиділа в кутку. На столі, поруч зі свічкою стояв ноутбук. Женя здивувався, він очікував карти ТАРО, кришталеву кулю, якісь баночки з порошками, але ніяк не ноутбук.
- Шо, удівльон? - прошепелявила ворожка. Її голос був схожим на звук, коли рахують нові 100$ банкноти.
- „Піздєц как удівльон” - подумав Женя, але зміг тільки кивнути головою.
- Хватіт сквєрнословіть!!!! Ти так матєрілся, шо єщьо с уліци било слишно. Уши заболєлі, где чістота рєчі? - ворожка була явно не задоволена, - мой Мурзік уже трі раза в углу обосрался, алергія у нєго на мати. Нєчєго удівлятся. На дворє дадцать пєрвий вєк, а ти всьо хочеш увідєть дєшовий антураж із голівудскіх фільмов. Я і на компьютерє могу погадать. - Ворожка розвернула ноутбук і Женя побачив пасьянс „Косинка”.
- Ізвінітє, більше нє буду, - промямлив екс-міністр. Він відчув себе школярем.
- За чєм прішол, что інтєрєсуєт... хотя я знаю... будущєє свойо узнать хочеш... понімаю.. всє с портфєлямі... как в школу... а ти... садісь, - стара махнула рукою в сторону Жені.
Від несподіванки той сів прямо на порозі, не зайшовши до кімнати. Стара впала в транс.
- Мммммммм... віжу тєбя... віжу пьяного... ти пьйош... много пьйош... - почала видавати інформацію бабця.
- Повод, какой повод!!!!!???? - закричав Женя, - мєня назначілі, скажи, назначілі!!!???
- Нє вііііііжу, - прогуділа стара, - дальше нічого нє віжу, знаю что піть будєш і что обрєзаніє тєбє сдєлают. Подожді, глубже гляну.
Стара почала вдивлятися в Женю. Кілька хвилин тиші і той почав хвилюватися. Ворожка не рухалася, не говорила, тільки сльози текли по старому, порізаному зморшками, обличчю. Прочекавши ще хвилин десять, Женя не витримав і запитав:
- Ну што там? Што узнала?
- Хуаніта такі бросіла Мігєля, єтого козла - ворожка вийшла з трансу і трошки знітилися. - Ізвіні, от тебя такой отлічний прійом канала „1+1” пошол... Воля-кабєль отдихаєт. Нє удєржалась, сєріал любімий посмотрєла нємного. Но я женщіна чесная, дєнєг с тєбя нє возьму. Нє знаю, станєш лі ти міністром, нє відєла... ступай уже, ступай.
Так і не зрозумівши, пити буде з радості чи з горя, Євгеній Червоненко покинув підвал. На вулиці, витріпавши брудні штани, він попрямував до своєї машини. Він був розчарований. „Вот блядь старая,” - промайнуло в голові. В підвалі голосно закричав кіт. Женя завів машину і поїхав назустріч ночі. Він знав, що завтра скаже Танічка Висоцька, його прес-секретар.
На небі запалювалися нові зірки. В кабміні запалювалися старі-нові зірки. Зірка міністра транспорту чекала. Україна теж чекала.