У Петра Миколайовича задзвонив телефон.
- Доброго здоров’я, - сказав у слухавці нахабний чоловічий басок. - Це вас Павло Володимирович Солодько турбує, журналіст. Я зараз готую
інтерв’ю для сайту „Українська правда” про книжку „Всі наші”. Це інтерв’ю з людиною, яка розпочала цей проект - Максимом Саваневським. Чи можна взяти у вас коментар на цю тему?
- З приводу? - не зрозумів Петро Миколайович.
- З приводу проекту „Всі наші”, - терпляче сказали у слухавці. - Чи читаєте ви „Всіх наших” загалом і „Нашого Петра” зокрема? Чи подобається вам те, як висвітлюється ваша діяльність і діяльність ваших опонентів? Чому „Наш Петро” з’явився тільки тоді, коли діяльність інших „Наших” було припинено? Чи не є це піар-ходом, покликаним відновити популярність Компартії, яка на цих виборах ледве подолала тривідсотковий бар’єр? Чи не були „Всі Наші” піар-ходом ваших конкурентів?
- Безумовно, - сказав Петро Миколайович. - Безумовно. Дисертація під загрозою, і... Але баш на баш. Мені теж потрібен коментар однієї людини. Чи не підкажете мені, хто такий Гіггз і як з ним зв’язатися?
- Е-е, ні. Не знаю, - нерішуче збрехало в слухавці.
- Тоді без коментарів, - сказав Петро Миколайович.
- І не треба! - вигукнув на тому кінці дроту ображений Павло Володимирович. - Я Томенку подзвоню! Шуфричу!
„Та хоч Путіну дзвони”, - подумав Петро Миколайович, ховаючи телефон. Потім відкрив броузер „ФаєрФокс” і набрав у пошуковику: „Максим Саваневський”.