Історія №93. Весна переможе
Петро Миколайович не поїхав у партійний офіс КПУ на Борисоглібській, 7. Він дуже не любив там бувати 9-го березня, нажахано згадуючи кошмар восьмирічної давності - залиті бензином стіни, фанатичні очі, побиті охоронці. Зaпах бензину після того ще довго викликав підсвідому огиду у Петра Миколайовича, як не намагався Олександр Володимирович Голуб її вилікувати. Кажуть, лідер тих хлопців цілувався з чоловіками... Треба б уточнити у Потебенька у вівторок в Раді.
Потім той самий кошмар у 2001-ому. Бензин, вирячені очі. Непарламентська опозиція. Рейтинг падає. Фу! Ці націоналісти, напевно, кожного 9-го березня дуріють, як коти навесні. Нічого не соображають. Краще триматися від них подалі за броньованим склом мерседесу, поруч із молодим Олександром Володимировичем Голубом, народним депутатом і можливим наступником.
Цього дня все було як і в попередні роки. Вони їхали Майданом поміж двух невеличких купок істериків. Одна - заборонити ідеологію КПУ і радянську символіку, новий Нюрнберг, знести всі пам'ятники Леніну! Інша - за братства славянскіх народув Украіни, Расіі, Біларусіі і Казахстана, снєсті всє памятнікі Бєндєрє! Довкола двох малочисельних купок незадоволено ходили кияни, одягнуті в демісезоннеі, і бійці спецпідрозділу МВС "Беркут".
Біля парку Шевченка в мегафон щось кричав двом десяткам жінок педагогічної зовнішности голова фінансованого з держбюджету Всеукраїнського товариства „Просвіта” Павло Михайлович Мовчан. У шкіряне нутро мерседеса доносилися окремі хрплі вигуки - щось про антиукраїнського лужкова, якому треба заборонити. А вийшовши з машини, Петро Миколайович побачив те, чого так боявся - безумні очі, камуфляжні штани, немічно стиснуті кулаки, почув крики "геть" і "ганьба". Якась тітонька з накрученою в голові дулею пхнула Петра Миколайовича в груди, чоловік у дермантиновій куртці зарепетував "комуняки", набігло ще кілька верескливих баб і малоліток, юрба завирувала і замахала прапорами.
- Поїхали святкувати, - понуро сказав Петро Миколайович, розвернувся спиною до Тараса Григоровича і поліз у авто.
- Та ну, щас поприкалуємся, - сказав Олександр Володимирович Голуб, витягнув з-за спинки сидіння мегафон і опустив віконце у дверях.
- Почьом опіум для народа, Паша? - закричав у мегафон Олександр Володимирович.
Лужковські наймити... Бу-бу-бу... Провокатори... Бу-бу-бу... - долинуло з парку.
- А хто дружині 50 штук за декламування віршів на день народження Кобзаря платив?! - закричав у мегафон Олександр Володимирович. - А чому частину співвиконавців, яким ВУТ „Просвіта” спрямовувала кошти (7 комерційних структур - ТОВ „Дизайн-студіо „Даш-Стайл”, ТОВ „Центр Клірингу та Розвитку Технологій ринку „ФАЛкон”, ПП „Булліт”, ПП Кметик Н.І., ТОВ „Пік”, ТОВ „Пік-Принт”, ТОВ „Компроміс”) не знайдено ні за їх фактичними, ні за юридичними адресами?!
Хрипіння Павла Михайловича з парку припинилося.
- Перемогла молодість, - хвацько сказав Олександр Володимирович. - От, бачите, не такі вони вже й страшні, ці націоналісти. Поїхали в Дубки, день народження Кобзаря відзначимо.
На Шулявці теж був мітинг. Знайомі Петру Миколайовичу напівспортивні молодики тримали в руках транспаранти „Геть нелегальних мігрантів!” і „Геть юдоафриканську загрозу!”
- Вони мене переслідують, - застогнав Петро Миколайович.
- Нічого, - сказав Олександр Володимирович і висунув у віконце мегафон. - Громадяни! За даними Мін’юсту, в Україні торік зареєстровано народжень удвічі менше, ніж смертей. Нація вимирає!
- Ура! - загуділи напівспортивні молодики, з повагою дивлячись на мерседес Петра Миколайовича.
- Так що ви тут робите, дауни? - закричав Олександр Володимирович. - З неграми боретесь? Ідіть додому і розмножуйте націю! Одружуйтеся! Кохайтеся, білобриві! Щоб білих було більше! Україні потрібні білі! Народжуйте білих дітей, а не базари пікетуйте! Прямо зараз в койку! Ура!
- Ура! - загуділи напівспортивні молодики, з повагою дивлячись на мерседес Петра Миколайовича.
- Навіть не цікаво, - сказав Олександр Володимирович, ховаючи мегафон. - Як я їх? Краще, ніж Адамчик?
- Сильно, - з повагою сказав Петро Миколайович. - Але й Адамчик працює непогано. Без зайвого крику.
Олександр Володимирович ображено відвернувся. За вікном мерседесу, по спорожнілим у вихідний день київським вулицям і скверам, заводам і школам, паркам, майданам, новобудовам, мітингам, райвідділам, закоханим, розлученим, по ющенкам і януковичам, тимошенкам і порошенкам, по серцям і головам, від Борщагівки через ресторан „Дубки” і далі на Куренівку, Оболонь, Троєщину переможно крокувала весна.
Потім той самий кошмар у 2001-ому. Бензин, вирячені очі. Непарламентська опозиція. Рейтинг падає. Фу! Ці націоналісти, напевно, кожного 9-го березня дуріють, як коти навесні. Нічого не соображають. Краще триматися від них подалі за броньованим склом мерседесу, поруч із молодим Олександром Володимировичем Голубом, народним депутатом і можливим наступником.
Цього дня все було як і в попередні роки. Вони їхали Майданом поміж двух невеличких купок істериків. Одна - заборонити ідеологію КПУ і радянську символіку, новий Нюрнберг, знести всі пам'ятники Леніну! Інша - за братства славянскіх народув Украіни, Расіі, Біларусіі і Казахстана, снєсті всє памятнікі Бєндєрє! Довкола двох малочисельних купок незадоволено ходили кияни, одягнуті в демісезоннеі, і бійці спецпідрозділу МВС "Беркут".
Біля парку Шевченка в мегафон щось кричав двом десяткам жінок педагогічної зовнішности голова фінансованого з держбюджету Всеукраїнського товариства „Просвіта” Павло Михайлович Мовчан. У шкіряне нутро мерседеса доносилися окремі хрплі вигуки - щось про антиукраїнського лужкова, якому треба заборонити. А вийшовши з машини, Петро Миколайович побачив те, чого так боявся - безумні очі, камуфляжні штани, немічно стиснуті кулаки, почув крики "геть" і "ганьба". Якась тітонька з накрученою в голові дулею пхнула Петра Миколайовича в груди, чоловік у дермантиновій куртці зарепетував "комуняки", набігло ще кілька верескливих баб і малоліток, юрба завирувала і замахала прапорами.
- Поїхали святкувати, - понуро сказав Петро Миколайович, розвернувся спиною до Тараса Григоровича і поліз у авто.
- Та ну, щас поприкалуємся, - сказав Олександр Володимирович Голуб, витягнув з-за спинки сидіння мегафон і опустив віконце у дверях.
- Почьом опіум для народа, Паша? - закричав у мегафон Олександр Володимирович.
Лужковські наймити... Бу-бу-бу... Провокатори... Бу-бу-бу... - долинуло з парку.
- А хто дружині 50 штук за декламування віршів на день народження Кобзаря платив?! - закричав у мегафон Олександр Володимирович. - А чому частину співвиконавців, яким ВУТ „Просвіта” спрямовувала кошти (7 комерційних структур - ТОВ „Дизайн-студіо „Даш-Стайл”, ТОВ „Центр Клірингу та Розвитку Технологій ринку „ФАЛкон”, ПП „Булліт”, ПП Кметик Н.І., ТОВ „Пік”, ТОВ „Пік-Принт”, ТОВ „Компроміс”) не знайдено ні за їх фактичними, ні за юридичними адресами?!
Хрипіння Павла Михайловича з парку припинилося.
- Перемогла молодість, - хвацько сказав Олександр Володимирович. - От, бачите, не такі вони вже й страшні, ці націоналісти. Поїхали в Дубки, день народження Кобзаря відзначимо.
На Шулявці теж був мітинг. Знайомі Петру Миколайовичу напівспортивні молодики тримали в руках транспаранти „Геть нелегальних мігрантів!” і „Геть юдоафриканську загрозу!”
- Вони мене переслідують, - застогнав Петро Миколайович.
- Нічого, - сказав Олександр Володимирович і висунув у віконце мегафон. - Громадяни! За даними Мін’юсту, в Україні торік зареєстровано народжень удвічі менше, ніж смертей. Нація вимирає!
- Ура! - загуділи напівспортивні молодики, з повагою дивлячись на мерседес Петра Миколайовича.
- Так що ви тут робите, дауни? - закричав Олександр Володимирович. - З неграми боретесь? Ідіть додому і розмножуйте націю! Одружуйтеся! Кохайтеся, білобриві! Щоб білих було більше! Україні потрібні білі! Народжуйте білих дітей, а не базари пікетуйте! Прямо зараз в койку! Ура!
- Ура! - загуділи напівспортивні молодики, з повагою дивлячись на мерседес Петра Миколайовича.
- Навіть не цікаво, - сказав Олександр Володимирович, ховаючи мегафон. - Як я їх? Краще, ніж Адамчик?
- Сильно, - з повагою сказав Петро Миколайович. - Але й Адамчик працює непогано. Без зайвого крику.
Олександр Володимирович ображено відвернувся. За вікном мерседесу, по спорожнілим у вихідний день київським вулицям і скверам, заводам і школам, паркам, майданам, новобудовам, мітингам, райвідділам, закоханим, розлученим, по ющенкам і януковичам, тимошенкам і порошенкам, по серцям і головам, від Борщагівки через ресторан „Дубки” і далі на Куренівку, Оболонь, Троєщину переможно крокувала весна.